15 вересня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі :
Головуючого судді : Гордійчук С.О.
суддів : Буцяка З.І., Боймиструка С.В.
секретар судового засідання : Ковальчук Л.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Рівному апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно за правом представлення.
Рішенням Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2013 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно за правом представлення задоволено.
Визнано за ОСОБА_3, ОСОБА_4 право власності на будинок, господарські будівлі та споруди по АДРЕСА_1 по 1/2 частині кожному в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року).
В поданій на рішення апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує на його незаконність, оскільки визнавши право власності на будинок за позивачами по 1/2 частині кожному в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 (померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року), порушив його право, як спадкоємця першої черги, на частку у спадковому майні після смерті батьків ОСОБА_6 та ОСОБА_5, так як на день смерті батька він постійно проживав із спадкодавцем, а ОСОБА_5 - мати відмовилась від прийняття спадщини. Вважає, що має право на частку у спадщині, а рішенням суду порушенні його права на спадщину за законом.
Крім того, судом порушено норми матеріального та процесуального права, при розгляді справи суд не з'ясував всіх обставин, що мають значення для справи, зокрема наявність інших спадкоємців.
Просить рішення скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволені позову.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що вони обґрунтовані і підлягають задоволенню.
Проте, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може погодитись з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з позовом про визнання права власності на спадкове майно звернулась до Білокриницькоїх сільської ради Рівненського району Рівненської області.
У відповідності до вимог ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Аналіз наведених норм закону вказує на те, що особа має право на захист свого порушеного права лише у випадку реального його порушення чи реальної небезпеки такого порушення. При цьому відповідачем у справі має бути особа, яка реально порушує чи створює реальну небезпеку порушення прав позивача.
Проте вивченням матеріалів справи встановлено, що жодних прав власності позивача відповідач не порушував.
За змістом ст. 392 ЦК належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, земельну ділянку.
Оскільки спір про визнання права власності на житловий будинок є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності - відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради.
Отже, у справах про спадкування права власності на нерухоме майно суди не повинні задовольняти позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування за законом чи за заповітом за відсутності спору між спадкоємцями стосовно спадщини, оскільки реалізація прав позивачів має інші механізми: звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, встановлення факту прийняття спадщини, продовження строку прийняття спадщини, про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем щодо правовідносин, які виникли після набрання чинності ЦК. При цьому судам слід враховувати, що свідоцтво про право на спадщину видається нотаріусом на підставі письмової заяви спадкоємців після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених ч. 2 ст. 1270, ст. 1276 ЦК, - не раніше зазначених у цих статтях строків. Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто тим, які постійно проживали разом зі спадкодавцем чи подали заяву нотаріусу про прийняття спадщини.
В порушення вимог закону, місцевий суд цих вимог закону не врахував та не залучив до участі в справі належного відповідача - інших спадкоємців, чим фактично вирішив питання про права та обов'язки особи, яка не брала участь в справі, що призвело до неправильного вирішення справи.
Також, ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції залишив поза увагою, що з позовом про визнання права власності на спадщину в судовому порядку, може звернутися особа лише у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину. Дані роз'яснення містяться в п.23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 року "Про судову практику у справах про спадкування". Мотивована відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно у матеріалах справи відсутня.
Виходячи з наведеного, для усунення допущеного порушення місцевим судом, немає процесуальних підстав, зокрема залучення до участі в справі відповідача та проведення розгляду по суті даного спору апеляційним судом, як судом першої інстанції, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Таким чином, суд першої інстанції визнав за позивачем право власності на вищевказане нерухоме майно в порядку спадкування за заповітом без встановлення обставин щодо прийняття спадщини позивачем та не залучив до участі у справі всіх зацікавлених осіб.
Оскільки рішення винесене з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в позові.
Керуючись ст.ст. 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 20 грудня 2013 року скасувати.
В задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Білокриницької сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно за правом представлення відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним чинності.
Головуючий :
Судді :