Провадження № 2-а/263/1572/2014
Справа № 263/9001/14-а
05 вересня 2014 року Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі судді Васильченко О.Г. розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що перебуває на обліку в Управлінні ПФУ в Жовтневому районі міста Маріуполя та отримує пенсію за віком. Вказав на те, що він віднесений до категорії дітей війни, тому відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» має право з 2014 року на доплату до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. Замість того доплати до пенсії нараховувалися і сплачувалися відповідачем не у належному розмірі, чим були порушені його права. На підставі зазначеного просив визнати протиправною бездіяльність відповідача та зобов'язати його зробити нарахування та провести виплату доплати до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, починаючи з 1 січня 2014 року.
Ухвалою суду від 29.08.2014 року вимоги позивача до Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії з 01.01.2014 року по 27.02.2014 року залишені без розгляду, тому суд розглядає вимоги позивача з 28.02.2014 року.
Позивач в судове засідання не з'явився, в позовній заяві міститься його клопотання про розгляд справи за його відсутністю.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, судом належним чином повідомлявся про місце та час розгляду справи, причини неявки суду не повідомив. Однак надав суду письмові заперечення, в яких позовні вимоги не визнав. Відповідно до заперечень представник відповідача послався на той факт, що позивач дійсно перебуває на обліку у відповідача, отримуючи пенсію за віком. Враховуючи, що згідно ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» №1622 від 31.07.2014р. встановлено, що норми і положення ст.ст.5,6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на 2014 рік, тому підстав для підвищення пенсії позивачу немає.
Згідно ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача - суб'єкта владних повноважень, належним чином повідомленого про місце та час розгляду справи, без поважних причин або без повідомлення ним про причину неявки розгляд справи не відкладається і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Відповідно до ч. 6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
У зв'язку з тим, що обидві сторони не з'явилися у судове засідання, від позивача надійшла заява про розгляд справи у її відсутності, представник відповідача надав заперечення проти позову, в яких висловив свою думку стосовно позовних вимог, суд розглянув справу у відсутності сторін в письмовому провадження , на підставі наявних по справі доказів.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» до дітей війни віднесені особи, які є громадянами України та яким на час закінчення Другої світової війни (2 вересня 1945 року) було менше 18 років.
Судом встановлено, що позивач відноситься до категорії дітей війни, що підтверджується посвідченням, виданим на ім'я позивача (а.с.5).
Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.
За ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» (в редакції від 28 грудня 2007 року на підставі Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України») дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
Разом з тим Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 визнані неконституційними, серед іншого, і положення підпункту 2 пункту 41 розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», якими було змінено редакцію ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни».
Внаслідок цього рішенням Конституційного Суду України була відновлена редакція ст. 6 Закону «Про соціальний захист дітей війни» в первинній редакції від 1 січня 2006 року, за якою дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 % від мінімальної пенсії за віком.
На підставі ст. 7 зазначеного Закону фінансове забезпечення соціальних гарантій, передбачених цим законом, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету України.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» не було визначено жодних обмежень щодо застосування положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 1 січня 2006 року.
Тому посилання представника відповідача на рішення Конституційного Суду України від 25 січня 2012 року є безпідставними, бо Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не було надано повноважень Кабінету Міністрів України визначати розмір та порядок застосування положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з наявного фінансового ресурсу бюджету на 2014 рік.
Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення» було встановлено, що дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Законів України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань») до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, підвищення, встановлене ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», провадиться у розмірі 7 % прожиткового мінімуму, встановленого законом, для осіб, які втратили працездатність.
Однак суд відхиляє посилання представника відповідача на необхідність застосування до спірних правовідносин положень Постанови Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 «Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення», бо вищу юридичну силу над підзаконними актами, яким є зазначена Постанова КМУ № 1381, мають закони, яким є Закон України «Про соціальний захист дітей війни».
На підставі викладеного при визначенні розміру доплати до пенсії дитині війни слід керуватися розміром надбавки, визначеним у ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», внаслідок чого розмір пенсії позивачу з 9 січня 2014 року повинен підвищуватись на 30% від мінімальної пенсії за віком.
На час виникнення спірних правовідносин розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», згідно з якою мінімальна пенсія за віком дорівнює розміру, визначеному законом, прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
За ст. 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум застосовується, крім іншого, для встановлення розмірів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2014 рік» було встановлено на 2014 рік прожитковий мінімум в розрахунку на місяць на особу, що втратила працездатність: з 1 січня - 949 грн.
Приймаючи до уваги вищенаведене, суд вважає доводи позивача в частині визнання дій відповідача та зобов'язання його здійснити доплату до пенсії у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком обґрунтованими, та такими що підлягають задоволенню.
З самого визначення поняття пенсії випливає, що щомісячні пенсійні виплати здійснюються на постійній основі, один раз на місяць протягом невизначеного періоду часу. Цей вид виплат не є строковим, а тому не може бути призначений на певний строк. У цьому випадку визначається лише дата, з якої особа має право на отримання пенсії (чи її перерахунок). Кінцевий термін або строк, на який призначається пенсія, не може встановлюватись, оскільки це суперечить самому визначенню та суті пенсії. Тому виплату пенсії не може бути обмежено будь-яким кінцевим терміном або строком, оскільки це б обмежувало право особи на отримання державної пенсії яка повинна виплачуватись постійно, один раз на місяць протягом невизначеного часу та без встановлення будь-якого терміну або строку виплати пенсії.
Тому суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги та поновити порушене право позивача на пенсійне забезпечення, починаючи з 28 лютого 2014 року без обмеження кінцевим терміном.
Окрім того, суд вбачає, що відповідач своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не сплати на користь позивача підвищення до пенсії як дитині війни в розмірах, визначених статтею 6 Закону № 2195, порушує право останнього, незалежно від наявності доказів звернення позивача до УПФУ з питання здійснення такої виплати.
Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.
Керуючись ст.ст. 2-15, 17-18, 69-71, 79, 86, 87, ч.4 ст. 128, 143, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 КАС України, суд
Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області про визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 28 лютого 2014 року, з відрахуванням фактично проведених виплат.
Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з урахуванням встановленого законодавством прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, починаючи з 28 лютого 2014 року з відрахуванням фактично проведених виплат.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) з державного бюджету України витрати по сплаті судового збору в сумі 73 грн. 08 коп.
Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького Апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд міста Маріуполя протягом десяти днів з дня її отримання.
Суддя О.Г.Васильченко