03 вересня 2014 р.м.ОдесаСправа № 1570/6617/2012
Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Іванов Е. А.
Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Осіпова Ю.В.,
суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,
при секретарі Голбан К.В.,
за участю представника відповідача ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року по за адміністративним позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (правонаступник - ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -
01.11.2012р. ФОП ОСОБА_2 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду із позовом до ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС (правонаступник - ДПІ у Київському районі м. Одеси ГУ Міндоходів в Одеській області), в якому просив скасувати податкові повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 09.08.2012 року: №0002291701 №0002301701, №0002311701 і №0002321701.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 14.11.2012р. позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до ДПІ у Київському районі м. Одеси про скасування податкових повідомлень-рішень №0002311701 та № 0002321701 від 09.08.2012 року роз'єднані у самостійне провадження.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2012 року позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 до ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС в частині вимог про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 09.08.2012 року №0002301701 залишені без розгляду.
В обґрунтування позовних вимог в частині скасування податкового повідомлення-рішення №0002291701 від 09.08.2012 року позивач зазначив, що вважає це рішення податкового органу протиправним, оскільки воно було прийнято без урахування всіх обставин, що мають значення та ґрунтується виключно на безпідставних висновках акту перевірки про те, що угоди, укладені між ним та ПП «Ардея-Тех» нібито є «нікчемними».
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року у адміністративний позов ФОП ОСОБА_2 задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС від 09.08.2012р. №0002291701.
Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС 11.12.2012р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просив скасувати постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27.11.2012р. та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Заслухавши суддю - доповідача, виступи представників позивача, які заперечували проти їх задоволення та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.
Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.
В червні 2012 року посадовими особами ДПІ у Київському районі м. Одеси була проведена документальна планова виїзна перевірка дотримання ФОП ОСОБА_2 вимог податкового та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2011 року, за результатами якої складено акт від 25.06.2012 року №779/17-01/НОМЕР_1/43, яким встановлено, що ФОП ОСОБА_2 було занижено ПДВ на суму 29480 грн. за період березень 2011 року - червень 2011 року.
Згідно податкових декларацій ФОП ОСОБА_2 з податку на додану вартість за березень-червень 2011 року та додатків №5 до них - розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів, встановлено, що одним з контрагентів позивача в цей період було ПП «Ардея-Тех» та позивач включив до складу податкового кредиту у березні-червні 2011 року суму податкового кредиту у розмірі 29 480 грн. на підставі податкових накладних, виписаних саме ПП «Ардея-Тех».
В подальшому, на підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою ДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення від 09.08.2012 року №0002291701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 29 480 грн. та застосовано штрафну санкцію у розмірі 1 грн.
Не погоджуючись із вказаним вище рішенням податкового органу позивач оскаржив його до суду.
Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та відповідно, з протиправності спірного рішення відповідача, прийнятого без урахування усіх обстави необхідних для його прийняття.
Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, цілком погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.
Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.
З аналізу вказаної правової норми випливає, що рішення державного органу чи органу місцевого самоврядування повинні бути здійснені в межах компетенції відповідного органу та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), не порушувати інтереси держави, прав та інтересів фізичних та юридичних осіб, з урахуванням права особи на участь в процесі прийняття рішення.
Так, відповідно до приписів ч.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
Як встановлено судами обох інстанцій, між ФОП ОСОБА_2 (покупець) та ПП «Ардея-Тех» (продавець) укладено договір поставки №010311 від 01.03.2011 року, відповідно до якого, продавець на протязі дії вказаного договору зобов'язується передати покупцю товар, асортимент, кількість та ціни якого визначені у специфікаціях.
Так, на підставі вказаного договору ПП «Ардея-Тех» були видані видаткові накладні від 30.06.2011 року №РН-71, від 31.05.2011 року №РН-378, від 30.04.2011 року №РН-295 та від 31.03.2011 року №РН-401, з яких вбачається, що ПП «Аредя-Тех» постачало позивачу овочі та фрукти.
Також, як видно з матеріалів справи, ПП «Ардея-Тех» були виписані позивачу податкові накладні від 20.06.2011 року №71 на загальну суму 54 841,84 грн. (в т.ч. ПДВ - 9140,31 грн.), від 31.05.2011 року №378 на загальну суму 41 381,98 грн. (в т.ч. ПДВ - 6897 грн.), від 30.04.2011 року №295 на загальну суму 38 415,12 грн. (в т.ч. ПДВ - 6402,52 грн.), від 31.03.2011 року №401 на загальну суму 42240,53 грн. (в т.ч. ПДВ - 7040,09 грн.).
При чому, вказані вище податкові накладні були включені позивачем до реєстру отриманих та виданих податкових накладних за березень-червень 2011 року та включені до складу податкового кредиту у вказаному періоді.
Крім того, апеляційним судом встановлено, що поставлений товар був реально оплачений ФОП ОСОБА_2, про що свідчать наявні в матеріалах справи банківські виписки.
Як вбачається зі спірного акту перевірки від 25.06.2012 року №779/17-01/НОМЕР_1/43, перевіряючі в ньому зазначають, що правочини, укладені між ФОП ОСОБА_2 та ПП «Ардея-Тех» нібито не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є «нікчемними» та в обґрунтування своїх тверджень посилаються на акт Алчевської ОДПІ №1813/236-37156768 від 14.11.2011 року «Про результати невиїзної документальної перевірки ПП «Ардея-Тех» за квітень-вересень 2011 року та акт Алчевської ОДПІ №987/236-37156768 від 03.11.2011 року «Про неможливість проведення зустрічної звірки, так як не встановлено місцезнаходження ПП «Ардея-Тех».
Разом з тим, відповідно до вимог ч.1 ст.72 КАС України, обставини встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
А відповідно до ч.2 ст.14 КАС України, постанови або ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.
Так, судами обох інстанцій встановлено, що постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10.02.2012 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 27.04.2012 року, було частково задоволено позов ПП «Ардея-Тех» до Алчевської ОДПІ у Луганській області та визнано протиправними дії Алчевської ОДПІ щодо проведення перевірки та складання акту від 14.11.2011 року №1813/236-37156768 «Про результати проведення документальної невиїзної перевірки ПП «Ардея-Тех» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ за період з 01.04.2011 року по 30.09.2011 року».
Отже, дії працівників Алчевської ОДПІ Луганської області по складанню цього акту перевірки від 14.11.2011 року №1813/236-37156768, на який, в даному випадку посилається ДПІ у Київському районі м. Одеси в якості обґрунтування нікчемності правочинів між ФОП ОСОБА_2 та ПП «Ардея-Тех» було визнано протиправним в судовому порядку ще 27 квітня 2012 року, тобто ще до проведення спірної перевірки, однак, відповідач під час проведення перевірки та складання акту всерівно посилався на вказаний вище акт перевірки, складання якого фактично визнано судом неправомірним.
Крім того, як видно з матеріалів справи, ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області посилається ще на один акт перевірки Алчевської ОДПІ Луганської області від 03.03.2011 року №987/236-37156768 «Про неможливість проведення зустрічної звірки у зв'язку із не встановленням місцезнаходження ПП «Ардея-Тех»», однак відповідач, ні суду 1-ї інстанції, ні суду 2-ї інстанції, так і не надав цей акт для огляду в судовому засіданні, незважаючи на його витребування ухвалою окружного суду від 02.11.2012 року.
Отже, вищевказані акти перевірки Алчевської ОДПІ і є єдиною підставою для висновку відповідача про «нікчемність» спірних правочинів.
Проте, суд апеляційної інстанції, як і окружний суд, не погоджується з такими твердженнями ДПІ у Приморському районі м. Одеси, з наступних підстав.
Так, ст.3 ГК України визначено поняття господарської діяльності, відповідно до якої, під «господарською діяльністю» розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
У відповідності до вимог ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
А згідно із приписами ч.1 ст.204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаним судом недійсним (презумпція правомірності).
У відповідності ж до ч.ч.1,2 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3,5,6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин). Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно зі ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (ст.14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
В даному випадку, виходячи з вищевикладених фактів та доказів, що їх підтверджують, суди обох інстанцій беззаперечно встановлено, що позивачем укладався письмовий договір поставки з ПП «Ардея-Тех», вартість придбаного товару за договором реально сплачена позивачем, про що свідчать банківські виписки, а виконання цього договору підтверджується видатковими та податковими накладними, які були включені позивачем до реєстру отриманих податкових накладних за березень-червень 2011 року.
Отже, з огляду на викладене, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивач -ФОП ОСОБА_2 та його контрагент - ПП «Ардея-Тех», укладаючи договір поставки діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст. 3 ГК України.
За таких обставин, угода, вчинена позивачем та його контрагентом, відповідає вимогам ст.203 ЦК України, не порушує публічний порядок, оскільки вона не спрямована на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність такої угоди прямо законом не встановлена, а тому, відповідно, спірний договір поставки, укладений між позивачем та його контрагентом - ПП «Ардея-Тех» є чинним.
Окрім того, слід вказати, що при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК України, має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.
Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.
Проте, як встановлено по справі, кримінальна справа відносно керівника та засновника ПП «Ардея-Тех» за ознаками фіктивного підприємництва не порушувалася та вирок не ухвалювася, і зворотних доказів цього судам не надано.
Отже, за таких обставин, жодних належних підстав вважати що позивач, як платник податків, вчинив «никчемний» правочин не має, оскільки на момент укладення угоди його контрагент був зареєстрований як платник ПДВ у встановленому законом порядку, про що свідчить Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість, а отже факт порушення контрагентами може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань.
Таким чином, враховуючи викладене, суд «-ї інстанції вважає, що наведені в акті перевірки припущення перевіряючи щодо порушення позивачем податкового законодавства є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.
Отже, за вказаних обставин не має й підстав стверджувати про те, що угода, укладена позивачем з ПП «Ардея-Тех» містить ознаки нікчемності.
Що ж стосується заниження позивачем податку на додану вартість у березні-червні 2011 року на суму 29480 грн., то з цього приводу необхідно зазначити наступне.
Як вказує податковий орган в акті перевірки від 25.06.2012 року, заниження позивачем ПДВ у березні-червні 2011 року на суму 29480 грн. відбулося внаслідок завищення податкового кредиту у цей період, шляхом включення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних виданих ПП «Ардея-Тех» у березні-червні 2011 року.
Відповідно до вимог п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи).
А як слідує з п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів.
У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше, зокрема, дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Згідно ж із п.198.4 ст.198 ПК України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.
Пунктом 198.6 ст.198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 цього Кодексу).
Підстави недійсності податкової накладної передбачені «Порядком заповнення податкової накладної», затвердженим Наказом ДПА України 21.12.2010р. №969.
Згідно із п.5 цього Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж зазначена у пункті 2 цього Порядку.
А пунктом 2 даного Порядку визначено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі та якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.
Як встановлено судовою колегією, контрагент позивача - ПП «Ардея-Тех» зареєстрований в якості платника податку на додану вартість, про що свідчить відповідне свідоцтво платника ПДВ і відомостей щодо анулювання цього свідоцтва суду не надано.
Таким чином, з огляду на викладене, судами обох інстанцій не встановлено жодного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту.
Враховуючи те, що чинність договору, укладеного між позивачем та ПП «Ардея-Тех» підтверджена усіма необхідними первинними документами, судова колегія приходить до аналогічного висновку про те, що позивачем, в даному випадку, було правомірно включено до складу свого податкового кредиту у березні-червні 2011 року суми ПДВ, зазначені у податкових накладних, виданих ПП «Ардея-Тех» у березні-червні 2011 року, а тому, відповідно, позовні вимоги ФОП ОСОБА_2 дійсно є обґрунтованими та підлягають задоволенню, що, в свою чергу, і було правильно встановлено судом 1-ї інстанції.
До того ж, ще необхідно зазначити, що згідно із приписами ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, у відповідності до ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
При цьому, у відповідності до ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, що, в свою чергу, в даному випадку не було зроблено відповідачем при розгляді справи в судах 1-ї та 2-ї інстанцій.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.
Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу податкового органу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.
Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби - залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 27 листопада 2012 року - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.
Головуючий: Ю.В. Осіпов
Судді: О.С. Золотніков
В.О. Скрипченко