09 вересня 2014 року 810/4641/14
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
дотовариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак»
простягнення адміністративно - господарських санкцій та пені, -
До Київського окружного адміністративного суду звернулось Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Зодіак» про стягнення адміністративно - господарських санкцій у розмірі 29662, 50 грн. та пені за порушення термінів їх сплати у розмірі 1246,35 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідач порушив вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ і не виконав встановленого нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, а тому зобов'язаний сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів передбачені законом адміністративно господарські санкції та пеню. Оскільки суму адміністративно-господарських санкцій та пені відповідач добровільно не сплатив, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення сум вказаної заборгованості.
Відповідач позов не визнав, надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначив, що до 15.07.2013 на підприємстві було працевлаштовано три особи, яким відповідно до закону встановлена інвалідність. З 15.07.2013 громадянин ОСОБА_1 (інвалід ІІІ групи) звільнився з посади водія та мерчендайзера ТОВ «Зодіак». З цього часу підприємством кожного місяця подавались звіти форми-3ПН до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості про наявність вакантних посад для інвалідів. Центром занятості було направлено п'ять інвалідів для працевлаштування на підприємство, з яких: чотири особи не відповідали вимогам, а одна особа відмовилась від працевлаштування. Тобто, товариством було вжито всіх заходів для виконання нормативу, визначеного Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення з підприємства адміністративно - господарських санкцій та пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи, що від обох сторін у справі до суду заявлено клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати судовий розгляд справи в порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Зодіак» є юридичною особою та перебуває на обліку у Київському обласному відділенні Фонду соціального захисту інвалідів.
01 січня 2014 року ТОВ «Зодіак» подано звіт до Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2013 рік форми № 10 - ПІ, згідно якого середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу у 2013 році на підприємстві відповідача становила 80 осіб. Кількість інвалідів - штатних працівників , які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідачем відповідно до статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», становить - 3 особи, однак на підприємстві працевлаштовано дві особи, яким встановлено інвалідність відповідно до закону.
Вважаючи, що відповідачем, всупереч вимогам статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», не працевлаштовано одного інваліда, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом, в якому просив застосувати до відповідача адміністративно-господарські санкції у розмірі 29662,50 грн. та стягнути пеню у розмірі 1246,35 грн.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами є Закон України від 21.03.1991 №875-ХІІ «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон України №875-ХІІ).
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України №875-ХII з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом. Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.
Статтею 18 Закону № 875-ХІІ встановлено обов'язок для підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини третьої пункту другого Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету міністрів України № 70 від 31 січня 2007 року, інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 Закону України № 875-ХІІ, і забезпечують працевлаштування інвалідів.
Відповідно до частини другої статті 19 Закону підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті і забезпечують працевлаштування інвалідів, про що подаються до відповідного територіального відділення Фонду соціального захисту інвалідів форму звітності N 10-ПІ "Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів", затверджену наказом Міністерства праці та соціальної політики України 10.02.2007 N 42 та зареєстровану в Міністерстві юстиції України від 13.02.2007 року за N 117/13384 (далі - Наказ N 42).
Обчислення кількості працюючих, яка виступає базою для розрахунку такого нормативу на підприємствах, має здійснюватися відповідно до Інструкції зі статистики кількості працівників, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 28.09.2005 р. N 286 (далі - Інструкція).
Відповідно до пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.
Згідно із пунктом 3.2.1 зазначеної Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за місяць обчислюється шляхом підсумовування кількості штатних працівників облікового складу за кожний календарний день звітного місяця, тобто з 1 по 30 або 31 число (для лютого - по 28 або 29), включаючи вихідні, святкові та неробочі дні, і ділення одержаної суми на число календарних днів звітного місяця.
Відповідно до пункту 3.2.5 Інструкції середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді, тобто відповідно на 2, 3, 4, ... 12.
Це означає, що фактична тривалість роботи кожного інваліда на підприємстві впливає на показник кількості працюючих інвалідів у звітному періоді.
Відповідно до пункту 3.4 Наказу N 42, дані щодо середньо облікової кількості штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02), та кількості інвалідів, які повинні працювати на робочим місцях (рядок 03), відображаються у цілих одиницях. При розрахунку кількість робочих місць округляється до цілого значення відповідно до встановлених правил математики (пункт 3.4. Якщо при обчислені виникає дробове число, його необхідно округлити до цілого (якщо після коми число 5 і більше, то воно округлюється в бік збільшення).
Як убачається з матеріалів справи, у 2013 році на підприємстві відповідача працювали особи, яким відповідно до закону встановлена інвалідність: громадянин ОСОБА_1 (інвалід ІІІ групи) - на посаді водія та мерчендайзера з 19.07.2006 по 15.07.2013; громадянин ОСОБА_2 (інвалід ІІІ групи) - на посаді підсобного робітника з 14.05.2010 по теперішній час; громадянин ОСОБА_3 (інвалід ІІІ групи) - на посаді комірника з 01.09.2012 по теперішній час.
Таким чином, на підприємстві відповідача у 2013 році працювало 3 особи - інваліда, з яких: два інваліди працювали 12 місяців, а громадянин ОСОБА_4 - 7 місяців 2013 року.
З урахуванням вищевикладеного, шляхом математичного розрахунку, середньооблікова річна кількість інвалідів, які працювали на ТОВ «Зодіак» у 2013 році, розраховується наступним чином: (12+12+7)/12=2,5833 - тобто, фактично 3 інваліди.
Отже, фактично протягом 2013 року на ТОВ «Зодіак» фактично працювало 3 особи - інваліда.
Крім того, як убачається з матеріалів справи, після звільнення громадянина ОСОБА_1 у липні 2013 року, коли з'явилась вільна вакансія, ТОВ «Зодіак» щомісяця подавало до Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості відповідні звіти форми 3-ПН про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів, що підтверджується Довідкою Білоцерківського міськрайонного центру зайнятості від 14.01.2014 № 39 та звітами форми З-ПН за період з липня 2013 року по червень 2014 року.
Відповідно до загальних положень Закону України «Про зайнятість населення» № 5067 - VІ від 05.07.2012 підприємства, установи й організації, їх структурні підрозділи та філії незалежно від форми власності та господарювання повинні за наявності вакансій у повному обсязі подавати інформацію про наявність вільних робочих місць (вакансій) центрам зайнятості за місцем їх реєстрації як платника страхових внесків.
Відповідно до наказу Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420 «Про затвердження форм звітності та інструкцій щодо їх заповнення» формою звітності про наявність вакантних місць на підприємстві є форма № 3-ПН "Звіт про наявність вакансій", яка подається підприємствами у разі потреби до державної служби зайнятості. Згідно з приписами Інструкції щодо заповнення форм звітності № 3-ПН, затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19.12.2005 № 420, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 21 грудня 2005 року за № 1534/11814, ця форма використовується для інформування населення про наявність вакансій, сприяння працевлаштуванню громадян, зареєстрованих у центрах зайнятості як такі, що шукають роботу, для підбору персоналу на замовлення роботодавців, для оцінки поточної потреби в кадрах та організації професійної підготовки населення відповідно до потреб ринку праці.
В силу положень статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» обов'язок пошуку інвалідів для працевлаштування, покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Тобто, обов'язок відповідача створити робочі місця для інвалідів не кореспондує обов'язку самостійного пошуку інвалідів з метою подальшого працевлаштування.
Жодних доказів того, що відповідачем не виділено та не створено робочі місця для працевлаштування інвалідів Київським обласним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів не надано та не доведено факту протиправної відмови у працевлаштуванні інвалідів з боку підприємства.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідачем було виконано вимоги статті 18 Закону України № 875-XII в частині обов'язку створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, надання державній службі зайнятості і Фонду соціального захисту інвалідів інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів та звітності про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оцінюючи доводи позивача про наявність у відповідача обов'язку сплачувати адміністративно - господарські санкції внаслідок невиконання ним визначеного статтею 19 Закону України № 875-XII нормативу по створенню робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2013 році суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що адміністративно - господарські санкції за своєю правовою природою є заходом впливу на правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення.
Частиною другою статті 218 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин відповідає за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Таким чином, адміністративно - господарські санкції за незабезпечення працевлаштування інвалідів у кількості, що відповідає нормативу, не можуть застосовуватись до суб'єкта господарювання у разі, якщо такий суб'єкт вжив усіх передбачених законодавством заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях немає складу правопорушення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 22.12.2009 по справі № 21-2151во09 та від 16.04.2013 у справі № 21-81а13.
За таких обставин, враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що на підприємстві відповідача протягом 2013 року працювало 3 особи - інваліда (з урахуванням вимог інструкції № 286) та, крім того, після звільнення одного інваліда (15.07.2013) ним вжито усіх залежних від нього заходів, необхідних для виділення та створення у належній кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, їх пошуку та працевлаштування. Відтак, у діях відповідача відсутня вина, наявність якої є обов'язковою умовою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій, передбачених положеннями статті 20 Закону України № 875-XII.
Це означає, що позовні вимоги є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
Відповідач не надав доказів понесення ним будь-яких витрат, а відтак, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Суддя Лисенко В.І.