15 липня 2014 року м. Київ К-34854/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Ланченко Л.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя на постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 у справі № 2а-2594/09/2770
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МАРР-Інвест І"
до Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя
про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-
рішення, -
Товариство в судовому порядку оскаржило податкове повідомлення - рішення № 0001921530/0 без дати, якими позивачу за наслідками невиїзної документальної перевірки Державною податковою інспекцією визначено податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) за платежем "орендна плата за землю з юридичних осіб" у сумі 512 406,06 грн. Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем порядку проведення невиїзної документальної перевірки та безпідставністю нарахування податкового зобов'язання.
Постановою Окружного адміністративного суду України міста Севастополя від 15.02.2010 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Апеляційний адміністративний суд постановою від 05.10.2010 судове рішення першої інстанції скасував та позовні вимоги задовольнив При цьому суд апеляційної інстанції виходив з того, що податковий орган фактично здійснив камеральну перевірку, хоча акт перевірки складений за результатами невиїзної документальної перевірки, запрошення на проведення перевірки у встановлений законом термін державний податковий орган позивачу не надсилав, наказ та направлення для проведення перевірки Товариства відповідач не надав, тому докази (акт перевірки, який підтверджує виявлені факти порушення платником податку податкового законодавства) відповідно до ч. 3 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України не може бути прийняти судом до уваги
Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся із касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання скасувати судове рішення апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, яким у задоволенні позову було відмовлено.
Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та обставин, встановлених попередніми судовими інстанціями, фактичною підставою для донарахування податкових зобов'язань згідно оспорюваного позивачем податкового повідомлення-рішення стали висновки документальної невиїзної документальної перевірки Товариства з питання повноти та своєчасності нарахування орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2008 рік, викладені у акті від 23.09.2009, про заниження позивачем орендної плати за вказаний період. Такий висновок фахівців контролюючого органу мотивовано тим, що розмір податку, задекларований платником у 2008 року відповідно до укладених договорів оренди землі між позивачем та Качинською селищною Радою, є меншим ніж визначено за результатами перевірки. При цьому обставинами, які стали підставою для такого висновку, стали відповідний коефіцієнт індексації грошової оцінки землі та внесення змін до Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі", згідно яких річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності не можуть бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України "Про плату за землю".
На підставі вказаного акта перевірки та пп. "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4, пп. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" державним податковим органом ухвалено податкове повідомлення-рішення № 0001921530/0 без дати.
Так, пп. "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.
При цьому, камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків (абзац 2 пп. "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).
Разом з цим, відповідно до п. 1 ст. 11 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право: здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків).
У випадку, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків на підставі пп. "б" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".
Таким чином, Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) відокремлено підстави для визначення податкових зобов'язань за наслідками: камеральних перевірок, що проводяться виключно із застосуванням даних податкових декларацій та пов'язані лише з арифметичними або методологічними помилками у них; документальних перевірок, під час яких можуть застосовуватися інші документи, пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та з зборів незалежно від способу їх подачі.
З огляду на викладене, визначення позивачу податкових зобов'язань (з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) оспорюваним податковим повідомленнями-рішеннями на підставі пп. "в" пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" є безпідставним, зважаючи на спосіб проведення перевірки (камеральна) та з урахуванням того, що при її проведенні податковим органом були використані дані з інших джерел, ніж податкові декларації, тоді як за результатами перевірки не встановлені арифметичні або методологічні помилки при складенні позивачем податкових декларацій з ПДВ.
Доводи касаційної скарги зазначених висновків судів не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом апеляційної інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Крім того, Вищий адміністративний суд України вважає за потрібне зазначити щодо підстав висновків державного податкового органу про заниження позивачем суми податкових зобов'язань за платежем "орендна плата за землю з юридичних осіб".
Аналіз статей 2, 8 Закону України від 03.07.1992 № 2535-XII "Про плату за землю", статей 15, 21, 30 Закону України від 06.10.1998 № 161-XIV "Про оренду землі", статей 204, 629, 653, 654 Цивільного кодексу України дає підстави стверджувати, що орендар зобов'язаний буде сплачувати більший розмір орендної плати з настанням дати: - набрання чинності додатковою угодою про внесення змін до договору (в разі досягнення сторонами взаємної згоди щодо збільшення розміру орендної плати); - набрання законної сили рішенням суду про зміну договору (в разі вирішення спору щодо зміни розміру орендної плати в судовому порядку).
З огляду на зазначене у суду відсутні правові підстави для висновку про законність оскарженого податкового повідомлення-рішення.
За таких обставин переглянуте судове рішення апеляційної інстанції у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя відхилити.
Постанову Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 05.10.2010 у справі № 2а-2594/09/2770 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
Л.В. Ланченко