"22" липня 2014 р. м. Київ К/9991/17515/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Тетіївський завод продовольчих товарів" на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 у справі № 2а-3985/10/1070
за позовом Відкритого акціонерного товариства "Тетіївський завод продовольчих товарів"
до Тетіївської міжрайонної державної податкової інспекції в Київській області
про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
У березні 2010 року Товариством до суду заявлений позов про визнання нечинними та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції від 03.03.2010 № 0000052310/0, яким позивачеві донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 10 012,00 грн. та фінансових санкцій - 4 018,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", та податкового повідомлення-рішення від 03.03.2010 № 0000062310/0, яким донараховано суму основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість (ділі - ПДВ) у розмірі 33 059,00 грн. та фінансових санкцій - 16 530,00 грн. за порушення вимог Закону України "Про податок на додану вартість". Позовні вимоги обґрунтовані відсутністю з боку позивача порушень вимог названих Законів.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2010 позовні вимоги задоволено, визнані нечинними та скасовані оскаржувані податкові повідомлення - рішення.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 рішення суду першої інстанції скасовано, у позові відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись із судовим рішенням суду апеляційної інстанції, Товариство до Вищого адміністративного суду України подало касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить зазначене судове рішення скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
При цьому позивач обґрунтовує касаційну скаргу тим, що пп. 7.9.6. п. 7.9 ст. 7 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" пов'язує дату збільшення валових доходів і витрат з датою нарахування лізингового платежу, який здійснювався позивачем у відповідності до умов договорів один раз на два роки, а тому твердження контролюючого органу щодо безпідставного ухилення від оподаткування внаслідок того, що факт здійсненних господарських операцій (надання послуг оренди) не відображався щомісячно, є безпідставним. Крім того, Товариство зазначає, що висновок Державної податкової інспекції щодо безпідставного формування податкового кредиту за наслідками проведених господарських операцій у липні - серпні 2008 року на підставі податкових накладних, отриманих від контрагента TOB "Домінант-Тех", свідоцтво платника ПДВ якого анульоване 17.04.2009, не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства України, оскільки на момент здійснення таких операцій вказаний контрагент був платником ПДВ.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією проведена планова виїзна перевірка Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.09.2009, за підсумками якої складено акт від 26.02.2010 №65/231/00378483. У ході вказаної перевірки встановлено порушення п. 4.1 ст. 4, пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 та пп. 11.3.1 п. 11.3 ст. 11 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР "Про оподаткування прибутку підприємства" та п. 1.3 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, п. 4.1 ст. 4, пп. 7.2.1, пп. 7.2.4 п. 7.2, пп. 7.3.1 п. 7.3, пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість", яке полягало у заниженні валового доходу та податкових зобов'язань з ПДВ від надання послуг оренди нежитлових приміщень, безпідставним включенням до податкового кредиту сум за податковими накладними, виданими господарюючим суб'єктом, свідоцтво платника ПДВ якого анульовано, та неправомірним подвійним включенням до податкового кредиту суми ПДВ за однією і тією ж податковою накладною.
На підставі цього акта Державна податкова інспекція прийняла оспорювані податкові повідомлення-рішення.
У ході розгляду справи судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивачем, як орендодавцем, укладено два договори оренди з Приватним підприємцем Кравчук О.М.: від 02.06 2008, відповідно до якого в оренду передано нежитлове приміщення з метою використання під виробництво борошномельної продукції з терміном дії до 02.06.2015, та від 01.04.2009, відповідно до якого в оренду передано нежитлове приміщення з метою використання під виробництво соняшникової олії з терміном дії до 01.04.2015.
В подальшому до договорів були внесені зміни, якими передбачено сплату орендної плати один раз в два роки з моменту підписання акту прийому-передачі виконаних робіт. При цьому, основну суму плати за оренду майна склали витрати за користування електроенергією.
Також судами встановлено, що позивачем податковий кредит і валові витрати, пов'язані із сплатою витраченої електроенергії, включаючи і електроенергію у нежитлових приміщеннях, переданих в оренду, формувалися щомісячно.
Контролюючий орган, виходячи з вищезазначеного вважає, що позивач повинен був щомісячно оформляти і первинні документи (акти прийому - передачі), що засвідчують факт надання щомісячних послуг з оренди приміщень і унеможливлюють ухилення від оподаткування операцій з оренди приміщень.
Вказану позицію підтримав суд апеляційної інстанції та зазначив, що до вказаних правовідносин повинні застосовуватись правила визначені пп. 11.3.1б п. 11.3 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", якою визначено, що датою збільшення валового доходу вважається дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку. Проте колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає її помилковою, виходячи з наступного.
Так, згідно з визначенням, наведеним у п. 1.18 ст. 1 Закону № 334/94-ВР, лізингова (орендна) операція - господарська операція (крім операцій з фрахтування (чартеру) морських суден та інших транспортних засобів) фізичної чи юридичної особи (орендодавця), що передбачає надання основних фондів або землі у користування іншим фізичним чи юридичним особам (орендарям) за орендну плату та на визначений строк.
Відповідно до пп. 1.18.1 п. 18.1 ст. 1 вказаного Закону оперативний лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, що передбачає відповідно до договору оперативного лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із статтею 8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем на умовах інших, ніж передбачаються фінансовим лізингом (орендою).
Оподаткування операцій з лізингу (оренди) здійснюється у порядку, визначеному пп. 7.9.6 п. 7.9 ст. 7 Закону № 334/94-ВР. А саме, передача майна в оперативний лізинг (оренду) не змінює податкових зобов'язань орендодавця та орендаря. При цьому орендодавець збільшує суму валових доходів, а орендар збільшує суму валових витрат на суму нарахованого лізингового платежу за наслідками податкового періоду, в якому здійснюється таке нарахування. У такому самому порядку здійснюється оподаткування операцій з оренди землі та жилих приміщень.
Тобто дата збільшення валових витрат і валових доходів у разі здійснення операцій з оперативного лізингу (оренди) пов'язана із датою нарахування лізингового платежу, що визначена у договорі лізингу (оренди). Зазначена норма є спеціальною при оподаткуванні операцій лізингу, а тому загальне правило збільшення валових витрат (доходів), встановлене ст. 11 Закону № 334/94-ВР, до лізингових (орендних) операцій не застосовується.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що акт здачі - прийомки виконаних робіт № 1 до договору від 02.06.2008 підписано сторонами 05.01.2010, а акт здачі-прийомки виконаних робіт № 2 до договору від 01.04.2009 підписано 01.02.2010, що свідчить про відсутність підстав у позивача для відображення валових доходів саме у періодах з ІІІ кварталу 2008 року по ІІІ квартал 2010 року.
Отже, враховуючи вищезазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність визначення позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток.
Щодо податкового повідомлення - рішення, яким Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ, суд зазначає наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач у періоді з 01.07.2008 по 31.08.2008 придбав у TOB "Домінант-Тех" олію соняшникову і цукор, здійснив оплату у безготівковій формі, включаючи суму ПДВ, та отримав податкові накладні, за якими в подальшому, керуючись положенням пп. 7.4, пп. 7.5 Закону № 168/97-ВРЮ, сформував податковий кредит.
Державна податкова інспекція дійшла висновку про завищення сум такого податкового кредиту за липень та серпень 2008 року, оскільки він був сформований на підставі податкових накладних, які видані позивачеві TOB "Домінант-Тех", свідоцтво платника ПДВ якого анульоване 17.04.2009.
Відповідно до положень пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду складається із суми податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту) (пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього Закону).
Відповідно до вимог пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому ст. 9 цього Закону.
Починаючи з дати анулювання реєстрації платника податку на додану вартість такий платник втрачає право на виписування податкових накладних.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції реєстрацію платника податку на додану вартість TOB "Домінант-Тех" анульовано 17.04.2009, а отже на момент здійснення господарських операцій, у липні - серпні 2008 року, контрагент позивача був зареєстрований у якості платника ПДВ, що відповідає вимогам пп. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР.
Крім того, колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає, що позивач, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність порушення контрагентом правил здійснення господарської діяльності, а тому порушення правил ведення господарської діяльності чи податкового обліку контрагентом не є підставою для не включення позивачем до податкового кредиту сум сплачених в ціні придбаних товарів, що підтверджено відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
За результатами проведеної перевірки контролюючим органом також було встановлено завищення податкового кредиту позивачем у зв'язку з подвійним віднесенням ПДВ в сумі 6 595,00 грн. за податковою накладною від 20.01.2009 № 62 до складу податкового кредиту за січень та лютий 2009 року.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та не заперечується Державною податковою інспекцією, під час проведення перевірки позивачем надано пояснення щодо подвійного включення до податкового кредиту податкової накладної 20.01.2009 № 62 із проханням долучити до матеріалів перевірки податкову накладну від 10.02.2009 № 260 на суму 31 200,00 грн., в тому числі ПДВ 5200,00 грн., отриману від TOB "Укртрімекс", помилково не відображену у складі податкового кредиту за лютий 2009 року. Проте податковою інспекцією не було залучено зазначену податкову накладну з посиланням на відсутність підтвердження фактичного отримання податкової накладної від 10.02.2009 № 260.
Зазначений висновок контролюючого органу суд апеляційної інстанції цілком правомірно прийняв до уваги, виходячи з наступного.
Як вбачається з акту перевірки, що є носієм доказової бази, за наслідками господарських взаємовідносин із постачальником TOB "APT ПАК" позивачем у податковому обліку 2 рази (в січні та в лютому 2009 року) відображено ПДВ в сумі 6 595,30 грн., що підтверджується податковою накладною від 20.01.2009 № 62 на суму 39 571,78 грн., в тому числі ПДВ в сумі 6 595,30 грн., даними рахунку по контрагенту TOB "APT ПАК" (рах. 631 Кт "Розрахунки з вітчизняними постачальниками"), реєстрами отриманих податкових накладних за січень та лютий 2009 року, а також Системою автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту на рівні ДПА України.
Натомість позивачем, всупереч ч. 1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України, не надано належних доказів та не спростовано факт подвійного включення до податкового кредиту податкової накладної від 20.01.2009 № 62.
Так, посилання позивача на податкову накладну від 10.02.2009 № 260 на суму 31 200,00 грн., в тому числі ПДВ 5 200,00 грн., отриману від TOB "Укртрімекс", як на доказ підтвердження правомірності формування податкового кредиту лютого 2009 року у в сумі 6 595,30 грн. є безпідставним, адже у матеріалах справи відсутні будь які докази, що підтверджують факт та дату отримання позивачем зазначеної податкової накладної, окрім того, вказана накладна сформована з урахуванням ПДВ в сумі 5 200,00 грн., тоді як податковий кредит лютого 2009 року сформовано на суму 6 595,30 грн.
За таких обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції щодо безпідставного віднесення позивачем до податкового кредиту лютого 2009 року ПДВ в сумі 6 595,30 грн. за податковою накладною від 20.01.2009 № 62.
Таким чином, керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Тетіївський завод продовольчих товарів" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 03.03.2011 у справі № 2-а-3985/10/1070 скасувати в частині відмови у задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства "Тетіївський завод продовольчих товарів" про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2010 № 0000052310/0, визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 03.03.2010 № 0000062310/0 в частині визначення основного податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 26 463,70 грн. та фінансових санкцій - 13 232,35 грн. та в цій частині залишити в силі постанову Київського окружного адміністративного суду від 20.07.2010, в іншій частині судове рішення апеляційної інстанції залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко