"28" серпня 2014 р. м. Київ К/800/8733/14
Вищий адміністративний суд України у складі: суддя-доповідач Кочан В.М., судді Винокуров К.С. , Олексієнко М.М. , розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Донецького окружного адміністративного суду 26.12.2013 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2014р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, треті особи: Ворошиловський районний відділ у місті Донецьку Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району міста Донецька», про визнання незаконною реєстрації та зобов'язання вчинити певні дії,
У листопаді 2013 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, треті особи: Ворошиловський районний відділ у місті Донецьку Головного управління Державної міграційної служби України в Донецькій області, ОСОБА_3, Комунальне підприємство «Служба єдиного замовника Ворошиловського району міста Донецька» з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати незаконною реєстрацію ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1 та зобов'язати анулювати вказану реєстрацію.
Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 26.12.2013р., залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2014р., в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить судові рішення скасувати та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
З'ясувавши обставини справи в межах, передбачених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку, що касаційну скаргу слід задовольнити з урахуванням наступного.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що Рішенням виконавчого комітету Ворошиловської районної у місті Донецьку ради № 78/7 від 09.03.2006р. в зв'язку зі смертю основного квартиронаймача ОСОБА_4 переоформлено особовий рахунок двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на її сина ОСОБА_5 Склад сім'ї 1 людина - ОСОБА_5
Позивач - ОСОБА_2,ІНФОРМАЦІЯ_1, донька ОСОБА_5, з 19.05.2009р. зареєстрована у вказаній квартирі.
04.09.2010р. ОСОБА_5 звернувся до начальника ЖЕУ-4 КП «Служба єдиного замовника Ворошиловського району міста Донецька» з письмовою заявою, в якій просив зареєструвати ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_1. В цій заяві наявні підписи від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_2
14.09.2010р. ОСОБА_3 звернулась до ЖЕУ-4 КП «Служба єдиного замовника Ворошиловського району міста Донецька» із заявою для реєстрації за місцем проживання за вищевказаною адресою.
У вказаній заяві містяться підписи ОСОБА_5 та ОСОБА_2, підписи начальника ЖЕУ-4 та паспортиста ЖЕУ-4, скріпленими штампом ЖЕУ-4 та підтверджено відсутність обмежень для реєстрації місця проживання ОСОБА_3 у спірній квартирі.
14.09.2010р. ОСОБА_3 зареєстрована за вищевказаною адресою.
Як вбачається із матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер, після смерті батька позивач 15.05.2013р. звернулась до КП «Служба єдиного замовника Ворошиловського району міста Донецька» з проханням переоформити особистий рахунок квартири на її ім'я, але їй було відмовлено в зв'язку з тим, що з 14.09.2010р. у вказаній квартирі зареєстрована громадянка ОСОБА_3, а тому переоформлення та приватизація квартири неможлива без її згоди.
Вважаючи незаконною реєстрацію ОСОБА_3 у вказаній квартирі позивач звернулась із даним позовом до суду та просила анулювати реєстрацію
В обґрунтування позову ОСОБА_2 посилалась на те, що при житті батько не повідомляв їй про надання ним згоди на реєстрацію ОСОБА_3 на його житловій площі і вона, як член сім'ї не давала згоди на її реєстрацію, заяви від 04.09.2010р. та 14.09.2010р. не підписувала.
Вирішуючи спір та відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що судами не встановлено обставин, які б свідчили про протиправність дій та рішень відповідача щодо реєстрації місця проживання ОСОБА_3, а твердження позивача, що вона, як член сім'ї не давала згоди на реєстрацію ОСОБА_3 безпідставні, оскільки в заявах від 04.09.2010р. та від 14.09.2010р. наявні підписи від імені основного квартиронаймача ОСОБА_5 та члена його сім'ї ОСОБА_2
Колегія суддів погодитись із таким висновком судів не може з наступних підстав.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків документів, необхідних для реєстрації місця проживання в Україні» від 28.07.2004р. № 985 заява про реєстрацію місця проживання повинна містити:
1) підставу для реєстрації місця проживання заявника за зазначеною адресою (ордер, свідоцтво про право власності, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи).
2) згоду власника/співвласників житла або їх уповноважених органів, наймача та членів його сім'ї на реєстрацію місця проживання заявника у разі відсутності документів, зазначених як підстава для реєстрації.
За змістом ч.ч. 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень, з'ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів.
Згідно з ч.1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, котрі беруть участь у справі, та інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач та її представник в обґрунтування позовних вимог посилались на те, що згоду на реєстрацію ОСОБА_3 позивач не давала, а підписи в заявах від 04.09.2010р. та від 14.09.2010р. належать не їй, дані обставини, на їх думку, можна встановити провівши експертизу підписів на вказаних заявах.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.
Всупереч наведених вимог, суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір не здійснили всіх необхідних заходів щодо встановлення обставин у справі, якими обґрунтовані позовні вимоги та які мають значення для правильного вирішення справи.
Суд апеляційної інстанції в своєму рішенні лише зазначив, що позивач не зверталася до відповідних правоохоронних органів із заявою про підробку її підпису на заявах про згоду на реєстрацію ОСОБА_3 в спірній квартирі.
При цьому суд апеляційної інстанції не врахував, що належність підпису ОСОБА_2 на вказаних заявах може бути перевірено як за допомогою висновків експертизи в адміністративній справі так і в порядку кримінального провадження за наявності підстав для порушення кримінального провадження.
Звідси, судами попередніх інстанцій належним чином не виконано завдань, визначених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України щодо захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, його посадових і службових осіб, шляхом справедливого та неупередженого розгляду адміністративної справи.
Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи судові рішення у даній справі, суди зазначених вимог процесуального закону не виконали.
За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій є необґрунтованими та такими, що підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, оскільки зазначені недоліки унеможлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.
Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Скасувати постанову Донецького окружного адміністративного суду від 26.12.2013р. та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 31.01.2014р.
Справу направити до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі.
Суддя-доповідач Кочан В.М.
судді Винокуров К.С.
Олексієнко М.М.