ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/15306/14 27.08.14
За позовом Публічного акціонерного товариства «Автомобільна компанія «Укртранс»
до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ»
про визнання договору недійсним.
Суддя Сташків Р.Б.
Представники сторін:
від позивача - не з'явився;
від відповідача - Сологуб В.Л. (представник за довіреністю).
Публічне акціонерне товариство «Автомобільна компанія «Укртранс» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства «Акціонерний комерційний банк «Київ» (далі - Відповідач) про визнання недійсним договору № 01/2005 від 11.01.2005 про надання кредиту.
Позовні вимоги мотивовані тим, що на думку Позивача Кредитний договір укладено з перевищенням повноважень Правлінням та Спостережною радою Позивача, тому він суперечить Статуту Позивача, положенням чинного законодавства, та отже підлягає визнанню недійсним.
Відповідач проти позову заперечує, зазначаючи, що оскаржуваний правочин було підписано повноважними особами Позивача та Відповідача, перевищення повноважень було відсутнє, та натомість мало місце подальше схвалення правочину обома юридичними особами.
У судове засідання 27.08.2014 представники Позивача не з'явилися, хоча судом були вчинені всі дії щодо належного повідомлення Позивача про призначення справи до розгляду в засіданні суду, про час і місце його проведення, оскільки ухвала суду про призначення судового засідання надсилалася на адресу місцезнаходження Позивача згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП, та була отримана ним 31.07.2014, тобто майже за місяць до призначеного судового засідання, що вбачається зі зворотного повідомлення про вручення поштового відправлення.
Після закінчення судового засідання, розгляду справи та оголошення рішення від Позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи в зв'язку з неможливістю направлення повноважного представника в судове засідання.
Суд зазначає, що Позивач, як учасник судового процесу не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні свого іншого повноважного представника, ніж того, що подав клопотання.
Неможливість направлення Позивачем повноважного представника та неможливість розгляду справи без участі його представника підлягає доведенню Позивачем, як учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Суд також приймає до уваги, що явка представників сторін у судові засідання обов'язковою не визнавалась, а отже направлення представника було правом, а не обов'язком Позивача, та останнім не обґрунтовано підстав необхідності прийняття його представником особистої участі в судовому засіданні.
Крім того, Позивач не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) надати, якщо мав таке бажання, додаткові пояснення та письмові докази по суті спору в письмовому вигляді через канцелярію суду заздалегідь, або направити поштою, кур'єром тощо, оскільки про судове засідання йому було відомо майже за місяць до призначеної дати.
А відтак, будь-які несприятливі наслідки неявки його представників у судове засідання покладаються на Позивача.
Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Перед судом на час проведення судового засідання та розгляду справи по суті не було доведено обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.
Клопотання Відповідача про витребування доказів в порядку ст. 38 ГПК України, подане через відділ діловодства суду 08.08.2014, було відкликано повноважним представником Відповідача в судовому засіданні, тому залишено судом без розгляду.
Крім того, в судовому засіданні 27.08.2014 за наслідками розгляду заяви Позивача від 24.07.2014 про забезпечення позову, судом було оголошено про залишення її без задоволення, оскільки Позивачем, всупереч ст. 66-67 ГПК України, не доведено суду (не надано письмових та інших доказів), що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду по даній справі про визнання договору недійсним. При цьому, сума судового збору, сплачена Позивачем за звернення до суду з даною заявою, в зв'язку з відмовою суду в її задоволенні, покладається на Позивача та йому не відшкодовується.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
11.01.2005 між Відповідачем (Банк, Кредитор) та Позивачем (Позичальник) було укладено Договір про надання кредиту № 01/2005 (далі - Договір, Кредитний договір), відповідно до умов якого Банком надавалися Позичальнику кредитні кошти на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності.
У подальшому сторонами в період з 15.02.2005 по 23.08.2012 було укладено 7 (сім) Додаткових угод до Кредитного договору.
Позивач зазначає, що Кредитний договір укладено з перевищенням повноважень Правлінням та Спостережною радою Позивача, тому він суперечить Статуту Позивача, положенням чинного законодавства, та отже підлягає визнанню недійсним.
Разом з цим, дослідивши доводи Позивача, заперечення Відповідача та матеріали справи суд дійшов висновку, що ставиться до наведеного Позивачем обґрунтування позовних вимог критично, з огляду на наступне.
Так, відповідно до п. 8.1 Статуту Позивача в редакції від 2003 року, яка діяла на час укладення Кредитного договору, до органів його управління відносяться: Загальні збори акціонерів (вищий орган), Спостережна рада, Ревізійна комісія та Правління. І за приписами п. 8.4.1 Статуту, саме Правління є виконавчим органом, який здійснює керівництво його поточною діяльністю, та підзвітне Загальним зборам акціонерів і Спостережній раді.
Однак, надання повноважень Правлінню на укладення кредитних договорів, застави майна, тощо, належить саме до компетенції Спостережної ради (п. 8.3.5 Статуту).
Так, матеріали справи містять докази, що протокольними рішеннями № 13/1 від 04.10.2004, № 13/2 від 09.02.2005, № 45 від 10.01.2008 та № 105 від 31.10.2011 Спостережної ради Позивача, його Голову правління було уповноважено на укладення як Кредитного договору, так і всіх додаткових угод до нього.
Окрім того, про подальше схвалення оспорюваного правочину компанією Позивача свідчать залучені до матеріалів справи протокольні рішення Загальних зборів акціонерів Позивача № 18 від 30.03.2011 «Про схвалення значних правочинів» та № 19 від 05.04.2012 про прийняття рішення за наслідками звітів правління і ревізійної комісії та затвердження фінансового плану товариства на 2012 рік щодо звернення до Відповідача про внесення змін до укладених з ним кредитних договорів.
Також наданими Відповідачем банківськими виписками підтверджується, що з часу укладення Кредитного договору та протягом його дії з боку Позичальника, тобто Позивача, сплачувались проценти за користування кредитом та поверталися кредитні кошти, що вказує на фактичне схвалення спірного правочину та прийняття його до виконання обома сторонами, а не тільки Відповідачем як позикодавцем.
Отже, на момент укладення Кредитного договору сторони досягли згоди щодо всіх його істотних умов та бажали настання цивільних прав та обов'язків, свідчать підписи сторін на спірному договорі.
Укладаючи Кредитний договір сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов'язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.
Як Позивач, так і Відповідач під час укладення Кредитного договору були вільними в його укладенні та могли укласти договір на визначених умовах, запропонувати внести зміни до договору щодо пунктів, з якими сторони не погоджуються, або ж відмовитись від його укладення взагалі та укласти договір з іншим контрагентом, або на інших умовах.
Так, судом було встановлено у ході судового розгляду, що Відповідач (Банк) належним чином виконав свої зобов'язання по Кредитному договору та надав Позивачу (Позичальнику) кредит у межах суми, визначеної у Кредитному договорі (з врахуванням додаткових договорів), що суд встановив з банківських виписок про рух коштів, копії яких залучені до матеріалів справи, та які свідчать про подальше схвалення Позивачем оспорюваного Кредитного договору, оскільки Позивач отримав кредит та від коштів, що поступили на його рахунки, не відмовився, а також сплачував проценти та повертав кредит.
Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України (ст.215 ЦК України).
Відповідно до абз. 4 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними», вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
При цьому, у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (ч. 3 ст. 92 ЦК України).
А згідно з приписами ст. 241 ЦК України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено суду належними засобами доказування, що оскаржуваний ним Кредитний договір в момент його укладення суперечив закону, а також суд встановив, що особи, які його підписали з боку Позивача та Відповідача, мали на це необхідний обсяг цивільної дієздатності, а також оскаржуваний правочин відповідав внутрішній волі сторін, оскільки отримав подальше їх схвалення, про що свідчать залучені до матеріалів справи банківські виписки про рух по оспорюваному договору та протокольні рішення Спостережної ради Позивача та його Загальних зборів акціонерів.
Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання договору недійсним із наведених Позивачем обґрунтувань позову, та їх відхиляє.
Судовий збір, відповідно до положень статті 49 ГПК України, покладається на Позивача.
Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, суд
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 01.09.2014
Суддя Сташків Р.Б.