іменем україни
6 серпня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Амеліна В.І., Карпенко С.О., Парінової І.К.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю, визнання права власності в порядку спадкування, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про усунення перешкод у користуванні жилим будинком шляхом виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2014 року,
ОСОБА_4 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що вона проживала з ОСОБА_6 з травня 1991 року до дня його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1. Посилаючись на те, що вони вели спільне господарство, проживали як жінка і чоловік повноцінною родиною, пов'язані спільним побутом, мали спільні права та обов'язки, померлий знаходився у безпорадному стані, просила встановити факт її постійного проживання однією сім'єю з ОСОБА_6 з травня 1991 року по 15 травня 2012 року та визнати право спільної сумісної власності на: 37/100 часток домоволодіння АДРЕСА_1; земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1, площею 405 кв. м; автомобіль ВАЗ 21074, державний реєстраційний номер НОМЕР_1; металевий гараж НОМЕР_2 на автостоянці «Январець 1», який розташований за адресою: м. Одеса, Олексіївська площа; на грошові вклади у відділеннях № 2 ПАТ «Банк Кіпру», «Ощадбанк № 5374» м. Одеса, рахунок № НОМЕР_3, «Ощадбанк № 7860/0120» м. Одеса, рахунок № НОМЕР_4 Одеського міського відділення «Ощадбанку» м. Одеса, рахунок № НОМЕР_5 за нею та відповідачем. Також просила змінити її чергу на спадкування, визнавши її спадкоємцем першої черги та визнати свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6, виданого на ім'я ОСОБА_5 недійсним.
ОСОБА_5 звернувся із зустрічним позовом, посилаючись на те, що він є єдиним спадкоємцем першої черги, а також те, що ОСОБА_4 та ОСОБА_6 не перебували у зареєстрованому шлюбі та не проживали однією сім'єю. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив усунути перешкоди у володінні, користуванні та розпорядженні 37/100 частини домоволодіння АДРЕСА_1, шляхом виселення ОСОБА_4 з 37/100 частин зазначеного домоволодіння.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеськоїх області від 18 березня 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено.
Виселено ОСОБА_4 з 37/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 відмовити, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив з того, що позивач не надала на підтвердження своїх позовних вимоги належних та допустимих доказів.
Задовольняючи позов ОСОБА_5, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що ОСОБА_7 членом сім'ї власника домоволодіння не являється та зареєстрована за іншою адресою.
Статтею 212 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були дотримані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судом попередньої інстанції правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судове рішення ухвалено із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його зміни чи скасування немає.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 22 січня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 18 березня 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: В.І. Амелін
С.О. Карпенко
І.К. Парінова