іменем україни
6 серпня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
Амеліна В.І., Гончара В.П., Карпенко С.О.,
розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання договору дарування недійсним, за касаційною скаргою ОСОБА_7, поданою в інтересах ОСОБА_4, на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 лютого 2014 року,
У травні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи його тим, що він та його співмешканка ОСОБА_8 проживали в одному під'їзді житлового будинку АДРЕСА_1 в квартирах № 213 та № 204 та мали намір обміняти свої квартири на трьохкімнатну квартиру з відповідною доплатою. Для виконання всіх юридичних дій ОСОБА_4 було видано довіреність на ім'я ОСОБА_5, яка була посвідчена 12 березня 2011 року приватним нотаріусом Житомирського нотаріального округу ОСОБА_9 за реєстром № 539. ОСОБА_5 знайшов квартиру АДРЕСА_1 та оформив 17 березня 2011 року право власності на Ѕ частину квартири на ОСОБА_10 та її неповнолітню доньку ОСОБА_10 шляхом дарування з боку ОСОБА_11, а ОСОБА_8, у свою чергу, подарувала останньому свою квартиру АДРЕСА_2 та отримала компенсацію у сумі 8 000 грн за її квартиру. 12 березня 2011 року ОСОБА_5 знайшов покупця квартири АДРЕСА_3 - ОСОБА_12 та шляхом укладання договору дарування оформив на неї право власності на 1/3 частини квартири, належної ОСОБА_4 Позивач видав ОСОБА_5 доручення на оформлення 2/3 частини вказаної квартири, а ОСОБА_5 повинен був оформити право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_4 на ОСОБА_4 та провести відповідно доплату різниці вартості однокімнатної квартири ОСОБА_4 та половини вартості квартири АДРЕСА_5. В подальшому ОСОБА_5 не проводив ніяких дій з оформлення права власності квартир, став ухилятися від зустрічей з ним, внаслідок чого він скасував довіреність, видану на його ім'я. Однак ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відмовились добровільно розірвати договір дарування 1/3 частини належної йому квартири. Вважаючи, що договір дарування частини належної йому квартири АДРЕСА_3 на ім'я ОСОБА_6 був вчинений ним під впливом помилки, оскільки він вважав, що продає всю квартиру ОСОБА_6 та одночасно купує Ѕ частину квартири АДРЕСА_6 з відповідною доплатою зі сторони ОСОБА_6 різниці вартості квартир, просив визнати договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_3, укладений 12 березня 2011 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_6 недійсним, який вчинено під впливом помилки, оскільки вважав, що укладався договір купівлі-продажу.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 11 лютого 2014 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_7, який діє в інтересах ОСОБА_4, просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно із ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Відмовляючи в позові, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, на підставі доказів, наданих сторонами й належним чином оцінених судом (ст. 212 ЦПК України), дійшов обґрунтованого висновку про те, що підстави для визнання спірного правочину недійсним, передбачені ст. 229 ЦК України, позивачем не доведені.
Докази та обставини, на які посилається заявник в касаційній скарзі, були предметом дослідження судами першої та апеляційної інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні були дотримані норми матеріального та процесуального права.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що судами попередніх інстанцій правильно встановлено та належно перевірено обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судові рішення ухвалені із додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування немає.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів попередніх інстанцій, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваних рішень.
Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_7, подану в інтересах ОСОБА_4, відхилити.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 23 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Житомирської області від 11 лютого 2014 року залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Колегія суддів: В.І. Амелін
В.П. Гончар
С.О. Карпенко