21 серпня 2014 року м. Київ К/9991/49188/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Васильченко Н.В.,
Конюшка К.В.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Овідіопольської районної державної адміністрації Одеської області, Овідіопольської селищної ради Овідіопольського району Одеської області, третя особа ОСОБА_3, про скасування розпорядження та рішення, -
У серпні 2010 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, в якому просить скасувати розпорядження Овідіопольської районної державної адміністрації від 31.08.2000 №586 в частині затвердження акту введення в експлуатацію індивідуального житлового будинку та визнання права власності на нього за ОСОБА_3, визнавши при цьому недійсним акта державної технічної комісії про готовність закінченого будівництвом житлового будинку АДРЕСА_1 до експлуатації, побудованого у відповідності до рішення на виконання будівельно-монтажних робіт виданого Овідіопольською районною радою від 28 червня 1991 року №319; скасувати рішення виконкому Овідіопольської селищної ради від 28.09.2000 №165 про присвоєння номеру будинку по АДРЕСА_1, який належить ОСОБА_3 - 55 «а».
Позовні вимоги мотивовано тим, що спірні рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства України та є такими, що порушують її права та законні інтереси.
Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2 з посиланням на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до суду першої інстанції на новий судовий розгляд.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням виконавчого комітету Овідіопольської районної ради народних депутатів від 27.10.1988 №447 ОСОБА_3 дозволено будівництво житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Рішенням виконкому Овідіопольської районної ради народних депутатів від 28.06.1991 №319 ОСОБА_3 дозволено будівництво гаражу розміром 6,0 х 3,0м, літньої кухні та кладової розміром 4,0 х 8,0 м, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1.
Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 13.01.1999 №17 створено постійно діючу державну технічну комісію по введенню в експлуатацію об'єктів нерухомого майна.
Актом державної технічної комісії встановлено, що житловий будинок АДРЕСА_1, готовий до введення в експлуатацію, порушень вимог ДАБК, ДСЕ, пожежного нагляду не виявлено.
Розпорядженням Овідіопольської районної державної адміністрації від 31.08.2000 №586 затверджено вказаний акт введення в експлуатацію індивідуальних житлових будинків в Овідіопольському районі.
Судами встановлено, що в Акті від 17.01.2000 допущено технічну описку, що підтверджується відомостями, які містяться у самому документі «об'єкт має наступні показники: загальна площа 129.6 кв.м, житлова 75.5 кв.м, підсобна 54.1 кв.м», саме ці показники має житлова будівля №55 цілком; рішенням №447 від 27.10.1988 наданий дозвіл ОСОБА_3 на будівлю індивідуальних жилих домів та хозбудівель на місці старого будинку по АДРЕСА_1; дозвіл на будівництво гаражу був наданий пізніше у відповідності до рішення №319 від 28.06.1991, що підтверджує факт відповідності вимогам чинного законодавства актів індивідуальної дії.
Рішенням виконкому Овідіопольської селищної ради від 28.09.2000 №165 вищевказаному будинку, що прийнятий в експлуатацію присвоєно нову адресу: АДРЕСА_2, а за старим будинком залишилася стара адреса - АДРЕСА_1.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскаржувані розпорядження та рішення прийнято з дотриманням процедури їх прийняття та у відповідності до вимог чинного законодавства.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій, вважаючи при цьому за необхідне зазначити наступне.
Згідно з частиною 2 статті 18 Закону України "Про основи містобудування" в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, спорудження об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних Рад народних депутатів. Це право Ради народних депутатів можуть делегувати відповідним виконавчим органам.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, будівництву житлового будинку передувало надання рішенням виконкому Овідіопольської районної ради народних депутатів ОСОБА_3 такого дозволу.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до пункту 8 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - це особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду.
Заявлення позову неналежним позивачем за відсутності факту порушення прав та охоронюваних законом інтересів такої особи є підставою для відмови у задоволенні позову.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 14.08.2007 у справі №2-23/2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 поділено житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: Одеська область, Овідіопольський район, смт.Овідіополь, АДРЕСА_1, і ОСОБА_3 надано у власність 53/100 частини вищевказаного житлового будинку, а позивачу ОСОБА_4 - 47/100 частини відповідно. Також між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 поділено житловий будинок з господарчими будівлями та спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2. ОСОБА_3 надано у власність 41/100 частини вищевказаного житлового будинку, а ОСОБА_4- 59/100 частини, відповідно.
Таким чином, наявними у справі матеріалами спростовуються доводи позивача про те, що спірні рішення та розпорядження порушують її права та законні інтереси, оскільки на даний час позивач є власником частини домоволодіння, зокрема, по АДРЕСА_2.
Окрім того, колегія суддів вважає за недоцільне посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року N449, оскільки дана постанова стосувалась лише об'єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.
Враховуючи викладене, колегія суддів вказує на недоведеність з боку позивача фактів порушення спірними розпорядженням та рішенням її прав та законних інтересів, а тому погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Правова оцінка встановлених обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій дана вірно, порушень норм матеріального чи процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень судами не допущено.
Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: