21 липня 2014 року м. Київ К/9991/37024/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртитан»
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р.
у справі №2-а-10744/11/2070
за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртитан»
про стягнення податкового боргу,
Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртитан» (далі - відповідач) про стягнення податкового боргу.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р., позовні вимоги задоволено: стягнуто з рахунку відповідача на користь Державного бюджету України суму податкового боргу у розмірі 380 074,62 грн.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Відповідач зареєстрований як юридична особа виконавчим комітетом Харківської міської ради та перебуває на обліку як платник податків у позивача.
Враховуючи наявність у відповідача податкового боргу у розмірі 380 062,25 грн., який виник у зв'язку з несплатою останнім у законодавчо встановлені строки самостійно узгодженої суми податкових зобов'язань та нарахованих зобов'язань за результатами проведеної перевірки, податковий орган звернувся до суду з даним позовом про його стягнення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем до податкового органу подано:
податкову декларацію з податку на додану вартість №9000330409 за січень 2010 року, якою визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 1 180,00 грн., з яких відповідно до облікової картки платника податків не сплачено суму зобов'язання у розмірі 3,00 грн.;
уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок №9000125754, в якому зазначено, що загальна сума помилки становить 249 090,00 грн. та сума штрафу, нарахована платником самостійно у зв'язку з виправленням помилки, складає 12 455,00 грн., з яких відповідно до облікової картки платника податків не сплачено суму зобов'язання у розмірі 261 358,25 грн.
Крім того, 21.10.2010 р. податковим органом проведено невиїзну документальну (камеральну) перевірку відповідача з питань порушення податкового законодавства, про що складено акт №10870/15210/32676679, на підставі якого прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.11.2010 р. №0007721502/0, яким відповідачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 85,00 грн. та №007711502/0, яким визначено суму податкового зобов'язання з вказаного податку у розмірі 170,00 грн.
З метою погашення узгодженого податкового зобов'язання відповідачу було направлено першу податкову вимогу від 08.02.2010 р. №1/115 та другу податкову вимогу від 06.04.2010 р. № 2/374.
На підставі вказаних вимог, позивачем прийнято рішення «Про стягнення коштів та продаж інших активів платника податків в рахунок погашення його податкового боргу» від 10.05.2010 р. №39.
Крім того, відповідачем до податкового органу подано податкову декларацію з податку на додану вартість №9002452687 за березень 2011 року, якою визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 118 446,00 грн.
Загальна сума несплачених узгоджених податкових зобов'язань з податку на додану вартість відповідача становила 380 062,25 грн. та нарахована пеня - 12,37 грн.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу скаржник вказав на те, що поданий уточнюючий розрахунок від 02.02.2010 р. №9000125754 не повинен братися до уваги податковим органом при визначенні суми наявного податкового боргу, оскільки він підписаний не директором підприємства ОСОБА_4, і на час його подачі у відповідача взагалі не було підстав для його подання.
Крім того, зазначив, що податковий орган звернувся до суду з даним позовом поза межах строку звернення, встановленого ст.99 КАС України, що не було враховано судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що на час розгляду справи сума податкового боргу відповідача у розмірі 380 062,25 грн. та пені 12,37 грн., відповідно до облікової картки платника податків, не сплачена, доказів самостійної сплати зазначеної заборгованості до суду не надано.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що податковим органом було вжито всіх заходів щодо стягнення податкового боргу з відповідача - направлено перша та друга податкові вимоги, прийнято рішення про стягнення боргу.
При цьому, посилання відповідача на те, що уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з податку на додану вартість №9000125754, поданий до податкового органу 02.02.2010 р., підписаний не директором підприємства, обґрунтовано не взяті до уваги судами попередніх інстанцій, оскільки на підтвердження вказаного факту відповідачем не надано жодних доказів.
Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Слід також зазначити, що відповідно до п.п. 129.1.1 п. 129.1 ст. 129 Податкового кодексу України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.
Враховуючи, що підприємством не було сплачено узгоджену суму податкового зобов'язання податковим органом правомірно було нараховано пеню у розмірі 12,37 грн.
Відповідно до п.95.1 ст.95 Податкового кодексу України, орган державної податкової служби здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.
Пунктом 20.1.18 ст. 20 Податкового кодексу України визначено, що органи державної податкової служби мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, обслуговуючих такого платника, на суму податкового боргу або його частини.
З огляду на викладене, колегія суддів суду касаційної інстанції вважає правильними висновки судів попередніх інстанцій щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для стягнення з відповідача спірної суми податкового боргу, наявність якої, у свою чергу, підтверджена відповідними копіями податкових декларацій, корінців податкових вимог та копіями податкових повідомлень-рішень.
Що стосується посилань відповідача на порушення податковим органом строків звернення до суду з вказаною позовною заявою про стягнення податкового боргу, то колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції щодо їх безпідставності з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 99 КАС України, адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з ч.2 вказаної статті, для звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, ч.3 зазначеної статті передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним ч. 2 ст. 99 Кодексу, а також скороченими строками, визначеними ч.ч. 4, 5 ст. 99 КАС України.
З огляду на викладене, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватися також іншими законами, в тому числі Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який діяв на час виникнення у відповідача податкового боргу.
Строки давності визначені ст. 15 зазначеного Закону становлять 1095 днів.
Аналогічні положення щодо строку звернення до суду в межах встановленого 1095 днів строку давності містяться у ст. 102 Податкового кодексу України.
З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із зазначеним адміністративним позовом.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртитан» залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.11.2011 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 21.02.2012 р. у справі №2-а-10744/11/2070 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.