04 серпня 2014 року м. Київ К/9991/33837/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва Державної податкової служби
на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2011 р.
та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 р.
у справі № 2а-7982/11/2670
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2011 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 р. №0001221705, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 3,40 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог чинного законодавства з питання оподаткування за період з 01.10.2009 р. по 31.12.2010 р., про що складено акт від 05.05.20011 р. №3332/17-05/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем вимог п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 та п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.4 Порядку заповнення податкових накладних, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. №165, у результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету у ІV кварталі 2010 р. на 71 395,00 грн.
За результатами проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.05.2011 р. №0001221705, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 89 243,75 грн., з яких 71 395,00 грн. за основним платежем та 17 848,75 грн. штрафних (фінансових) санкцій.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для висновку податкового органу про неправомірність формування позивачем податкового кредиту слугував аналіз даних системи автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України, яким встановлено, що контрагент позивача - ТОВ «Альбатрос Компані» за звітні періоди - жовтень, листопад 2010 року подав податкові декларації з податку на додану вартість, у яких відсутні показники обсягів продажу та придбання товарів (робіт, послуг) та податкова декларації з податку на додану вартість за грудень 2010 року ним не подана.
Задовольняючи позовні вимоги суди попередніх інстанцій виходили з відсутності порушень у діях позивача вимог податкового законодавства при формуванні складу податкового кредиту з податку на додану вартість по господарським операціям з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Альбатрос Компані».
Як вбачається з матеріалів справи, у період з жовтня по грудень 2010 року ТОВ «Альбатрос Компані», відповідно до видаткових накладних та рахунків-фактур, постачало на адресу позивача пакувальні матеріали та одноразовий посуд (плівка стретч, мішки, пакети, скотч, стакани картонні тощо), за результатом чого ТОВ «Альбатрос Компані» видано податкові накладні: від 01.10.2010 р. №110, від 07.10.2010 р. №124, від 01.11.2010 р. №412, від 05.11.2010 р. №482 та від 01.12.2010 р. №1353 на загальну суму 428 372,08 грн., у тому числі податок на додану вартість - 71 395,35 грн., на підставі яких позивачем сформовано податковий кредит відповідних періодів.
Відповідно до п.1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з п.п.7.4.5 п.7.4 вказаної статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.п.7.2.6 цього пункту).
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємствами-контрагентами, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Підпунктом 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток чи комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).
Судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Закону України «Про податок на додану вартість», підтверджено відповідними податковими накладними, що виписані контрагентом зареєстрованим платником податку на додану вартість.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість віднесення позивачем до складу податкового кредиту спірної суми податку по господарським операціям з ТОВ «Альбатрос Компані».
Крім того, податкове законодавство, яке було чинне на час виникнення спірних правовідносин, не ставило у залежність формування позивачем податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання визначення складу податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.
Суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що недекларування контрагентом позивача своїх податкових зобов'язань та неподання ним податкової звітності не є обставинами, які самі по собі позбавляють правового значення виданих контрагентом підприємства податкових накладних, що виключає відповідальність платника податків (позивача).
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
Враховуючи викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій щодо протиправності прийнятого контролюючим органом податкового повідомлення-рішення від 20.05.2011 р. №0001221705 та наявності підстав для його скасування.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м.Києва Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 15.09.2011 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 25.04.2012 р. у справі №2а-7982/11/2670 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.