21 липня 2014 року м. Київ К/9991/64447/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби
на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.07.2012 р.
та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 р.
у справі №2270/4822/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4
до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.07.2012 р., залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 р., позовні вимоги задоволено, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 29.05.2012 р. №0005311720/0/110 та № 0005321720/0/109, а також стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача 2 146,00 грн. судового збору.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу відповідача до суду касаційної інстанції не надіслав.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 квітня 2010 року по 31 грудня 2011 року, про що складено акт від 15.05.2012 р. №172/1720/НОМЕР_1, яким встановлено порушення позивачем вимог ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», у результаті чого занижено чисту суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 5 696,85 грн.; п.138.2 та п.139.1.9 та п.177.2 ст.177 Податкового кодексу України, у результаті чого занижено податкові зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб на 122 955,28 грн. та п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на 142 252,90 грн.
За результатом проведеної перевірки податковим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.05.2012 р. №0005321720/0/109, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 122 955,28 грн., з яких 119 118,69 грн. за основним платежем та 3 836,59 грн. штрафних (фінансових) санкцій та №0005311720/0/110, яким визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 185 394,36 грн., з яких 142 252,90 грн. за основним платежем, 35 563,23 грн. штрафних (фінансових) санкцій та 7 578,23 грн. пені.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Фактичною підставою для визначення позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та податку на додану вартість слугував висновок податкового органу, викладений в акті перевірки, про безпідставне включення позивачем до складу валових витрат витрат у розмірі 711 264,50 грн. за придбані товарно-матеріальні цінності, які не реалізовувалися та не рахуються в залишках продукції на складі позивача.
Такі доводи відповідача ґрунтуються на результатах інвентаризації проведеної під час планової документальної перевірки позивача (акт від 06.07.2010 р. №1381/1720/НОМЕР_1) при обстеження господарського об'єкта (складу) по АДРЕСА_1 (довідка обстеження від 02.12.2011 р. №893).
Так, за висновками податкового органу, позивачем у перевіряємому періоді завищено валові витрати на 711 264,50 грн. та занижено чисту суму податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю на 119 118,69 грн., чим порушено ст. 13 розд. IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», п.138.2 ст.138, п.п.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України.
Однак, з такими висновками обґрунтовано не погодилися попередні судові інстанції з огляду на наступне.
Порядок проведення інвентаризації встановлено Інструкцією по інвентаризації основних засобів, нематеріальних активів, товарно-матеріальних цінностей, грошових коштів і документів та розрахунків, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 11.08.1994 р. №69 (далі - Інструкція).
Так, п.1 вказаної Інструкції передбачено, що Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», для підтвердження правильності та достовірності даних бухгалтерського обліку та звітності, передбачено проведення підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (далі - підприємство) незалежно від форм власності інвентаризації майна, коштів і фінансових зобов'язань.
Проведення інвентаризації є обов'язковим, зокрема, за судовим рішенням або на підставі належним чином оформленого документа органу, який відповідно до закону має право вимагати проведення такої інвентаризації. У цих випадках інвентаризація має розпочатися у термін, зазначений у належним чином оформленому документі зазначених органів, але не раніше дня отримання підприємством відповідного документа (п.3 Інструкції).
Разом із тим, судами попередніх інстанцій встановлено, що у ході проведення перевірки, на підставі якої прийнято спірні податкові повідомлення-рішення, позивачу жодних вимог щодо проведення інвентаризації на кінець періоду, що перевіряється не надходило.
Попередніми судовими інстанціями обґрунтовано зазначено про те, що в акті перевірки залишки товарно-матеріальних цінностей визначені з порушенням вказаної Інструкції, оскільки перевірка проводилася у період з 19.04.2012 р. по 10.05.2012 р., а довідка обстеження залишків товарно-матеріальних цінностей датована 02.12.2011 р., що не відповідає вимогам ст. 20 Податкового кодексу України.
Так, за приписами п.п. 20.1.5 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право вимагати від платників податків, що перевіряються в ході перевірок, проведення інвентаризації основних фондів, товарно-матеріальних цінностей, коштів, у тому числі зняття залишків товарно-матеріальних цінностей, готівки.
Відповідно до ст.13 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», оподаткуванню підлягають доходи громадян, одержані протягом календарного року від здійснення підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також інші доходи громадян, не передбачені як об'єкти оподаткування у розділах II та III цього Декрету.
Оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) i документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.
До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.
Вказане узгоджується з приписами п.п.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, який набрав чинності 01.01.2011 р.
За приписами п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Отже, виходячи з положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та Податкового кодексу України, до складу валових витрат включаються будь-які витрати, які пов'язані з господарською діяльністю платника податку та підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.
Оскільки, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу валових витрат спірної суми витрат, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку стосовно безпідставності донарахування спірним рішенням податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у розмірі 119 118,69 грн.
Крім того, за висновками акту перевірки, позивачем завищено податковий кредит перевіряємого періоду на загальну суму 142 252,90 грн., саме: у серпні 2011 року на 38 640,02 грн., у вересні 2011 року на 34 212,51 грн., у жовтні 2011 року на 47 100,01 грн. та у листопаді 2011 року на 22 300,36 грн.
У відповідності до приписів п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Отже, достатніми підставами для виникнення у платника податку права на податковий кредит є наявність податкових накладних, виданих йому підприємством-контрагентом, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, встановлення судом реальності та товарності господарської операції.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивачем податковий кредит сформований у відповідності з зазначеними положеннями Податкового кодексу України, підтверджено відповідними податковими накладними.
Отже, відповідачем не наведено жодних доводів та не надано будь-яких доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість включення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат спірних сум податку.
Оскільки донарахування позивачу податкових зобов'язань з податку з доходів фізичних осіб та з податку на додану вартість за основним платежем правомірно визнано судами попередніх інстанції необґрунтованим, відповідно скасування спірних податкових повідомлень-рішень у частині застосування штрафних (фінансових) санкцій та нарахування пені, передбачених Податковим кодексом України, також здійснено судами правомірно.
Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані податкові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування спірних податкових повідомлень-рішень.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Хмельницької міжрайонної державної податкової інспекції Хмельницької області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 31.07.2012 р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.09.2012 р. у справі №2270/4822/12 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.