21 липня 2014 року м. Київ К/9991/26877/12
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні
касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби
на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 р.
та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 р.
у справі № 2а-17710/12/2070
за позовом Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промметсплав»
та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастросервіс»
про застосування наслідків нікчемної угоди та стягнення сум на користь держави,
Державна податкова інспекція у Дзержинському районі м. Харкова (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промметсплав» (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Кастросервіс» (далі - відповідач 2) про застосування наслідків нікчемної угоди та стягнення сум на користь держави.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 р., відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Відповідачі письмових заперечень на касаційну скаргу позивача до суду касаційної інстанції не надіслали.
Відповідно до ч. 1 ст. 220 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлені такі фактичні обставини справи.
Працівниками податкового органу проведено невиїзну документальну перевірку відповідача 1 щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з відповідачем 2 та ТОВ «Октамет» за січень 2011 року, про що складено акт від 12.05.2011 р. №1552/2305/25611992, яким встановлено порушення відповідачем 1 вимог п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на 1 211 950,00 грн.
За результатом проведеної перевірки податковим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 р. №0002332305, яким відповідачу 1 визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем - 1 211 950,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі 1,00 грн.
З акту перевірки вбачається, що відповідачем 1 безпідставно віднесено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість, сплачену в ціні придбаного у відповідача 2 прокату алюмінію, який, на думку податкового органу, не був використаний у власній господарській діяльності підприємства.
Крім того, на думку позивача, операції відповідача 2 не підтверджуються стосовно врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для виконання такого постачання або здійснення діяльності, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської, економічної діяльності, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень і транспортних засобів.
Отже, за висновками податкового органу, правочин укладений між відповідачами не спричиняє реального настання правових наслідків, а отже є нікчемним, до якого мають бути застосовані наслідки, передбачені ст. 208 Господарського кодексу України, так як він укладався з метою, суперечною інтересам держави і суспільства.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи, наведені у касаційній скарзі, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідачем 1 здійснювалося реальне придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовувалися у його господарській діяльності, а отже укладений між відповідачами договір має реальний характер, з огляду на що висновки податкового органу про необхідність застосування до нього наслідків нікчемності є помилковими.
Як вбачається з матеріалів справи, між відповідачами укладено договір прокату алюмінію від 03.01.2011 р. №1, виконання якого підтверджується наявними у матеріалах справи первинними документами: податковими та видатковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами виконаних робіт та ін.
Так, відповідно до ст.228 Цивільного кодексу України, правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже є нікчемним.
Як зазначено у ч.2 ст.215 цього Кодексу, визнання судом такого правочину недійсним не вимагається.
Даний факт, а саме встановлення нікчемності угоди як такої, що порушує публічний порядок та суперечить інтересам держави і суспільства, презумується у мотивувальній частині судового рішення, а не в резолютивній.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено вимогу щодо стягнення в доход держави грошових коштів, отриманих за спірним правочином, на підставі ст. 208 Господарського кодексу України.
Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
За змістом статті це можливо лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Зазначені санкції не можна застосовувати за самим фактом несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину. Для стягнення цих санкцій є необхідною наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Згідно з ч.1 ст.208 Господарського кодексу України, передбачені санкції застосовує лише суд. Це правило відповідає ст.41 Конституції України, згідно з якою конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
В оскаржуваних судових рішення судові інстанції дійшли правильних висновків щодо відсутності підстав для застосування наслідків нікчемної угоди, оскільки позивачем не було наведено належних доказів в підтвердження наявності у відповідачів умислу на укладення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Натомість матеріалами справи було належним чином підтверджено факт отримання послуг прокату алюмінію.
На підставі викладеного, судова колегія Вищого адміністративного суду України погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для застосування до відповідачів санкцій, передбачених ст. 208 Господарського кодексу України.
Крім того, постановою Харківського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 р., залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 08.11.2011 р., задоволено адміністративний позов відповідача 1, скасовано податкове повідомлення-рішення від 25.05.2011 р. №0002232305/0.
Також, вказаними судовими рішенням встановлено правомірність формування відповідачем 1 складу податкового кредиту спірного періоду по податковим накладним отриманим від відповідача 2 у розмірі 560 032,49 грн.
У відповідності до ч.1 ст.72 Кодексу адміністративного судочинства України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, в яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
З огляду на вказане, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку стосовно відсутності правових підстав для задоволення позовних вимог позивача та стягнення з відповідачів сум за нікчемним правочином.
Мотивація та докази, наведені у касаційній скарзі, не дають адміністративному суду касаційної інстанції підстав для постановлення висновків, які б спростовували правову позицію судів попередніх інстанцій.
Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана правильно, а тому касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані судові рішення - залишити без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 210-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.
2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 23.01.2012 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 11.04.2012 р. у справі № 2а-17710/12/2070 залишити без змін.
3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута з підстав, встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя:Нечитайло О.М.
Судді:Ланченко Л.В.
Пилипчук Н.Г.