27 серпня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва у складі:
головуючого - судді Рейнарт І.М.
суддів Качана В.Я., Вербової І.М.
при секретарі Кропивної К.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2014р. по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Єврокапітал»
про визнання пункту кредитного договору недійсним,
встановила:
у листопаді 2013р. позивач звернувся до суду з позовом про визнання недійсним пункту 2.2.3. кредитного договору від 21 жовтня 2007р., який був ним укладений з ТОВ «Фінансова компанія «Єврокапітал».
Мотивуючи позовні вимоги, позивач зазначав, що 22 жовтня 2007р. уклав з відповідачем договір про надання споживчого кредиту у сумі 46 284грн. на придбання автотранспортного засобу. Також ними був погоджений графік платежів по погашенню кредитної заборгованості, відповідно до якого він зобов'язався щомісячно вносити плату за обслуговування кредиту у розмірі 1 368,99грн.
Проте, пунктом 2.2.3. кредитного договору передбачено плату за обслуговування кредиту, яка розраховується за формулою, що відповідно до ст.ст. 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» є несправедливим.
Рішенням суду від 18 червня 2014р. у позові відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Апелянт посилається на те, що висновок суду про пропуск ним строку позовної давності є неправомірним, так як про порушення свого права він дізнався після прийняття Верховним Судом України постанови по аналогічним справам. Також апелянт вважає, що суд повинен був врахувати, що він не має юридичної освіти, тому не був обізнаний про нечесну підприємницьку діяльність відповідача та про порушення ним Закону України «Про захист прав споживачів».
Колегія суддів, заслухавши суддю доповідача, пояснення представника апелянта, який підтримав апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що вона задоволенню не підлягає з таких підстав.
Судом встановлено, що 22 жовтня 2007р. між відповідачем та позивачем укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останньому надано кредит у розмірі 46 284грн. на придбання автотранспортного засобу зі сплатою ним процентів за користування коштами в розмірі 14,5% річних і строком повернення не пізніше 22 жовтня 2011р.
Пунктом 2.2.3 цього договору передбачена плата за обслуговування кредиту, яка
№ апеляційного провадження: № 22-ц/796/10112/2014
Головуючий у суді першої інстанції: Шевчук А.В.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Рейнарт І.М.
розраховується за певною формулою та залежить від коефіцієнта зміни курсу Національного
- 2 -
банку України долара США до гривні. Цим самим пунктом установлено, що розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту у відсотках дорівнює 0,20%.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строк звернення до суду і про застосування позовної давності було заявлено відповідачем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, так як він відповідає матеріалам справи та ґрунтується на нормах матеріального права.
Згідно частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 6 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" договір про надання фінансових послуг повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За положеннями частини п'ятої статті 11, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема, щодо плати за обслуговування кредиту та плати за дострокове його погашення, і це є підставою для визнання таких положень недійсними.
Оскільки в спірному договорі плата за обслуговування кредиту визначена за формулою зі змінними величинами, суд першої інстанції прийшов до правомірного висновку, що такі умови суперечать як положенням частини п'ятої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів", так і затвердженому сторонами графіку платежів, згідно з яким боржник повинен сплачувати щомісяця фіксовану суму, де розмір щомісячної плати за обслуговування кредиту на весь період дії договору дорівнює 92,57грн.
Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Під час розгляду справи судом першої інстанції представником відповідача було заявлено про застосування позовної давності, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог, так як позивач із даним позовом звернувся до суду у листопаді 2013р., хоча договір був ним укладено у 2007р.
Доводи апелянта про те, що про порушення свого права він дізнався тільки після відповідної постанови Верховного Суду України по аналогічним справам, колегія суддів вважає безпідставними, так як відповідно до ст. 360-7 ЦПК України Верховний Суд України приймає рішення з мотивів неоднакового застосування судами норм матеріального права, тобто не приймає нових норм права, а роз'яснює їх застосування.
Посилання апелянта на те, що він не має юридичної освіти і не знав про норми Закону України «Про захист прав споживачів», не може бути підставою для відмови у застосуванні позовної давності, оскільки позивач мав можливість отримати юридичну консультацію у фахівця права, як до підписання кредитного договору, так і після.
- 3 -
При цьому, ні позивач, ні його представник під час розгляду справи судом першої інстанції не заявляли клопотання про поновлення строку позовної давності.
Судом першої інстанції повно встановлені обставини справи, правильно застосовані норми матеріального права, не допущено порушень норм процесуального права, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів
ухвалила:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити, рішення Оболонського районного суду м. Києва від 18 червня 2014р. залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий:
Судді: