27 серпня 2014 року Справа № 910/460/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Суддів:Мирошниченка С.В., Євсікова О.О., Шевчук С.Р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лек-Оіл"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р.
у справі№ 910/460/14 господарського суду міста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ромпетрол Україна"
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Лек-Оіл"
простягнення 10 347 998,03 грн.
За участю представників:
позивача:Кондибка В.В.;
відповідача:Карпічко В.Л., Лаврентьєв Є.А.;
Товариство з обмеженою відповідальністю "Ромпетрол Україна" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лек-Оіл" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача заборгованості за договором поставки №21/ПП від 01.11.2012 р. у загальній сумі 10 347 998,03 грн. (з них: 8 914 743,75 грн. - основний борг, 1 161 737,24 грн. - пеня, 273 517,03 грн. - 3% річних).
Рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2014 р. (суддя М.О. Любченко) у справі позов було задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача основного боргу в розмірі 6 896 243,75 грн., пеню в розмірі 963 241,60 грн. та 3% річних в сумі 232 608,41 грн.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р. (судді: Л.П. Зубець, А.І. Мартюк, М.М. Новіков) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Лек-Оіл" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати їх в частині стягнення суми боргу.
Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм господарськими судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 01.11.2012 р. між позивачем, як постачальником, та відповідачем, як покупцем, було укладено договір поставки №21/ПП (далі - Договір), за умовами якого (п.п.1.1-1.3) постачальник зобов'язується продати покупцю продукти нафтохімії на умовах даного договору, а покупець - прийняти та оплатити вказаний товар на умовах даного договору. Товар за цим Договором постачається окремими партіями. Одиниця виміру товару: тонна. Специфікації до даного Договору визначають партію товару - його вид, асортимент та кількість, яку покупець зобов'язується купити, а постачальник - продати. Специфікації також визначають якість продукції, що поставляється, базис поставки партії товару відповідно до Інкотермс 2000, ціни товару за відповідним базисом поставки товару, умови оплати товару та інші умови.
Загальні умови поставки товару погоджені сторонами в розділі 3 Договору, згідно з п.п.3.1, 3.4, 3.6 якого поставка товару в межах даного Договору виконується в порядку та строки, передбачені в Договорі та Специфікаціях до нього, на базисі поставки FCA - пункт відправлення, вказаний у відповідній специфікації до даного Договору. Сторонами можуть бути погоджені інші базиси поставки товару у відповідній додатковій угоді та/або Специфікації до даного Договору. Поставка товару здійснюється за умови виконання покупцем наступних умов: отримання постачальником письмової заявки покупця; підписання покупцем відповідної специфікації до Договору; надходження грошових коштів на рахунок постачальника як передоплати відповідно до п.5.2 даного Договору. Зобов'язання постачальника з поставки товару вважаються виконаними, право власності на товар та ризики щодо його втрати (псуванню) переходять від постачальника до покупця з моменту завантаження товару у транспортний засіб і здійснення відповідної відмітки на товарно-транспортній накладній в пункті відправлення про прийняття товару автотранспортом.
Відповідно до п.4.3 Договору за результатами поставки товару, що поставлено на підставі відповідної специфікації, сторонами підписується акт приймання-передачі товару та/або видаткова накладна, на підставі даних про кількість товару, які містяться у товарно-транспортних накладних та про якість товару - в сертифікатах якості виробника. Обов'язок щодо складання Акту приймання-передачі товару та видаткової накладної покладено на постачальника.
У випадку порушення однією із сторін строків здійснення взаєморозрахунків, передбачених Договором та відповідними специфікаціями до нього, сторона-порушник зобов'язана оплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати (п.6.2 Договору).
Позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№701 від 08.07.2013р. (том справи - 2, аркуші справи - 8-14), в якій вимагав погасити заборгованість, але звернення позивача було залишене відповідачем без належного реагування.
Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку виконати свої грошові зобов'язання перед позивачем, останній звернувся за захистом своїх прав до суду.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на підставі заявок відповідача за період з листопада 2012 року по травень 2013 року включно позивач здійснив йому поставку товару на загальну суму 40 844 581,25 грн. Однак відповідач лише частково розрахувався з позивачем, перерахувавши йому 31 929 837,50 грн.
Суди попередніх інстанцій позовні вимоги задовольнили частково, визнавши їх нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 6 896 243,75 грн. основного боргу, 963 241,60 грн. пені та 232 608,41 грн. 3% річних.
Вищий господарський суд України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що у період з 20.11.2012 р. по 30.04.2013 р. на виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 38 826 081,21 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи специфікаціями та актами приймання-передачі, підписаними сторонами. Поставка та отримання товару на суму 38 826 081,21 грн. не заперечується відповідачем.
На виконання умов Договору відповідач перерахував позивачу 31 929 837,50 грн., що підтверджується банківськими випискою по рахунку позивача та довідкою про рух коштів.
З матеріалів справи вбачається, що надані позивачем товарно-транспортні та видаткові накладні містять підписи та печатки не позивача та відповідача, а інших осіб, та містять посилання на інший договір, покупцем в якому визначено іншого суб'єкта господарювання.
Будь-яких інших документів, які б свідчили про передачу позивачем, як продавцем, та приймання відповідачем, як покупцем, товару на суму 2 018 500,00 грн. ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції погоджується з господарськими судами в тому, що зібрані у справі матеріали свідчать про здійснення позивачем поставки відповідачу товару на загальну суму 38 826 081,25 грн., а також оплату цього товару відповідачем на суму 31 929 837,50 грн.
Належних та допустимих доказів на підтвердження здійснення повного розрахунку з позивачем, а також доказів відсутності заборгованості у спірному періоді судам надано не було.
Дійсно, відповідно до п.5.2 Договору покупець зобов'язується оплатити повну вартість товару до моменту його поставки на умовах 100% попередньої оплати.
Аналогічний порядок оплати товару вказаний в усіх наявних в матеріалах справи специфікаціях до Договору, підписаних сторонами.
Натомість, згідно з наданими сторонами поясненнями фактично відповідачем, як покупцем, попередня оплата за Договором не здійснювалась. Доказів, які б свідчили про протилежне судам не надано.
Відповідно до ч.2 ст. 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
З наведеного випливає, що у разі, якщо інше не встановлено сторонами в договорі або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього і ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, не встановленого або визначеного моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.
Оскільки судом було встановлено, що позивач поставив, а відповідач прийняв товар без здійснення попередньої оплати, то обов'язок з оплати цього товару виник в момент його прийняття, тобто після підписання актів приймання-передачі, що прямо передбачено в ст. 692 Цивільного кодексу України, яка є спеціальною у порівнянні зі ст. 530 названого Кодексу.
Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В п.6.2 Договору передбачено, що у випадку порушення однією із сторін строків здійснення взаєморозрахунків, передбачених Договором та відповідними специфікаціями до нього, сторона-порушник зобов'язана оплатити іншій стороні пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.
Окрім того, відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені та 3% річних є правомірним.
Перевіривши розрахунок пені та 3% річних, здійснений господарськими судами, колегія суддів погоджується з його обґрунтованістю, у зв'язку з чим з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 963 241,60 грн. пені та 232 608,41 грн. 3% річних.
Враховуючи наведене, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що постанова апеляційного господарського суду та рішення місцевого господарського суду ґрунтуються на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідають нормам матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги не прийняті судом до уваги, оскільки не підтверджені матеріалами справи.
З огляду на викладене, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження, а тому підстав для зміни чи скасування прийнятих у справі судових рішень Вищий господарський суд України не вбачає.
Керуючись ст.ст. 83, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Лек-Оіл" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.06.2014 р. у справі № 910/460/14залишити без змін.
Головуючий суддя С.В. Мирошниченко
Судді: О.О. Євсіков
С.Р. Шевчук