Справа № 216/1924/14-ц 22-ц/774/1911/К/14
Справа №216/1924/14-ц Головуючий в 1-й інстанції
Провадження №22ц/774/1911/К/14 суддя Філатов К.Б.
Категорія - 55 ( ІV ) Суддя-доповідач - Зубакова В.П.
Іменем України
27 серпня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді - Зубакової В.П.
суддів - Бондар Я.М., Соколан Н.О.
при секретарі - Іванюк О.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_2 на рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 31 липня 2014 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «КОНСТАР» про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати.
Особи, що беруть участь у розгляді справи:
позивач ОСОБА_2, -
У березні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «КОНСТАР» (надалі - ПАТ «КТР «КОНСТАР») про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати, посилаючись на те, що вона працювала у відповідача з 23.06.1995 року та була звільнена із займаної посади 26.12.2013 року за п. 1 ст. 40 КЗпП України, однак відповідач при звільненні не провів виплату всіх належних їй сум.
Уточнивши позовні вимоги, просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 26.12.2013 року по 22.04.2014 року у сумі 31 476,30 грн.
Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 31 липня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
В апеляційній скарзі позивач ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та невідповідність висновків суду обставинам справи. Зокрема, визнаючи загальновідомим факт відсутність коштів у відповідача та відсутність у зв'язку з цим його вини у затримці розрахунку при звільненні, суд першої інстанції не навів жодних належних обґрунтувань цим висновкам.
Представник відповідача ПАТ «КТР «КОНСТАР», будучи завчасно (22.08.2014 року) належним чином повідомленим про час і місце розгляду справи (про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення йому судової повістки про виклик в судове засідання на 27.08.2014 року), в судове засідання не з'явився і про причини своєї неявки суд не повідомив, що (у відповідності до ч.2 ст. 305 ЦПК України) не перешкоджає розглядові справи.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача ОСОБА_2, яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 працювала на різних посадах на ПАТ «КТР «КОНСТАР» у період з 13.06.1995 року по 26.12.2013 року.
26.12.2013 року позивач звільнена із займаної посади зі скороченням штатів на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України (а.с.11-12).
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилалася на те, що 26.12.2013 року в день її звільнення з роботи відповідачем не було проведено з нею повний розрахунок належних при звільненні сум.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з відсутності у ПАТ «КТР «КОНСТАР» грошових коштів для виплати працівникам заробітної плати та відсутності у зв'язку з цим вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні позивача.
Колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на ї підтвердження; 3) які правовідносин сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає.
Згідно ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі несплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені в ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши під час розгляду справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку під час звільнення, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
З огляду на викладене, колегія суддів не може погодитись із висновком суду першої інстанції щодо відсутності вини роботодавця у затримці розрахунку при звільненні через відсутність коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, судовим наказом Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 18.03.2014 року з ПАТ «КТР «КОНСТАР» на користь ОСОБА_2 стягнуто нараховану, але не виплачену заробітну плату у розмірі 7 770,02 грн.
Саме по собі ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати, при його невиконанні, не звільняє роботодавця від відповідальності згідно зі ст. 117 КЗпП України. Таке роз'яснення цієї норми права, крім наведеної вище постанови Пленуму Верховного Суду України, надав і Конституційний Суд України у своєму рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу.
Відповідно до вимог ст. ст. 59, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має право на стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні з дня звільнення по день фактичної виплати всіх належних йому до сплати сум, тобто з 26.12.2013 року.
Відповідно до абз. 3 п.2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100 (далі - Порядок), середньомісячна заробітна плата визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з виплат за останні два календарні місяці, що передують події, якою пов'язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється з виплат за попередні два місяці. Час, протягом якого працівник згідно з чинним законодавством або з інших поважних причин не працював і за ним не зберігався заробіток або зберігався частково, виключається з розрахункового періоду.
Згідно п. 5 Порядку нарахування виплат у випадку збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної заробітної плати.
Середньоденний заробіток ОСОБА_2 становить 83,21 грн., виходячи із наступного розрахунку: 1113,91 грн. (заробітна плата за жовтень 2013 року) + 1132,86 грн. (заробітна плата за листопад 2013 року) : 27 (кількість відпрацьований днів за останні два календарні місяці, що передують звельненю позивача) = 83,21 грн.
Колегією суддів визначено період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у відповідності з п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», тобто з наступного дня після звільнення позивача та по день постановлення рішення - з 27.12.2013 року по 27.08.2014 року, що становить 244 дня.
Таким чином, середній заробіток позивача за час затримки виплати заробітної плати, з 27.12.2013 року по 27.08.2014 року складає 20 303,24 гривні (83,21 гривень (середньоденний заробіток) х 244 дня затримки розрахунку = 20 303,24 гривні).
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів скасовує рішення суду на підставі п. п. 2,4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, у зв'язку з недоведеністю обставин справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та ухвалює нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Згідно ч. 3 ст. 88 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011р. №3674-VI, який вступив в дію з 01 листопада 2011 року, від сплати судового збору звільняються позивачі за позовами про стягнення заробітної плати й за іншими вимогами, що випливають з трудових правовідносин.
Відповідно до ч.1, п.п. 1 п.1 ч.2 ст. 4 цього Закону за подання до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,2 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 3 розмірів мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду.
Оскільки, ОСОБА_2 звернулася із зазначеним позовом до суду у березні 2014 року (а.с.1), а з апеляційною скаргою у серпні 2014 року (а.с. 38), з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 365,40 грн., виходячи з мінімальної заробітної плати станом на 1 січня 2014 року у розмірі 1218 грн., встановленої Законом України «Про державний бюджет України на 2014 рік» ( 243,60 грн. + 121,80 грн.).
Керуючись ст.ст. 303, 307, п.п. 2, 4 ч.1 ст. 309, 316 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу від 31 липня 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «КОНСТАР» про стягнення середнього заробітку за час затримки заробітної плати задовольнити частково.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «КОНСТАР» на користь ОСОБА_2 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні з 27 грудня 2013 року по 27 серпня 2014 року у розмірі 20 303 (двадцять тисяч триста три) гривні 24 копійки.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Криворізький турбінний завод «КОНСТАР» на користь держави 365,40 грн. судового збору.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з моменту набрання ним законної сили.
Головуючий:
Судді: