номер провадження справи 11/71/14
27.08.2014 Справа № 908/2307/14
Господарський суд Запорізької області у складі:
головуючий - суддя Гончаренко С.А., розглянувши в відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Злагода» (вул. Леніна, буд. 35, с. Світлодолинське, Мелітопольський район, Запорізька області,72340, код ЄДРПОУ 30802347),
до відповідача: Приватне підприємство «Молокозавод-ОЛКОМ» (вул. Дзержинського, буд. 289«А», м. Мелітополь, Запорізька область, 72316, код. ЄДРПОУ 31176910),
відомості про представників сторін та учасників судового процесу:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Нечипоренко Л.О. - дов. б/н від 01.07.2014;
про визнання недійсним договору поставки №01М-188 насіння соняшника від 18.10.2012, -
До господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Злагода» до приватного підприємства «Молокозавод-ОЛКОМ» про визнання недійсним договору поставки №01М-188 насіння соняшника від 18.10.2012.
Ухвалою від 04.07.2014р. порушено провадження по справі, призначені час і дата судового засідання, сторони зобов'язані надати документи та вчинити дії, необхідні для повного та всебічного розгляду справи.
У зв'язку з неявкою повноважного представника позивача, з метою витребування додаткових доказів та для надання можливості сторонам нормативно та документально обґрунтувати свої доводи і заперечення судовий розгляд відкладався.
Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що предмет договору (насіння соняшнику) не суперечить умовам договору щодо якості товару (п. 2.2), а саме вказаному в договорі ДСТУ 4694:2006 відповідає соняшник, як олійна сировина. Позивач не включений до електронної бази даних Державного реєстру виробників насінні і садивного матеріалу в Запорізькій області. Крім того, оскаржуваний договір не містить умов про обов'язкову наявність паспорту на виробництво та реалізацію насіння соняшнику, внесеного до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу, сертифікатів на кожну партію насіння соняшнику та актів апробації. Відсутність умов договору про наявність зазначених документів, на думку позивача, свідчить про домовленість сторін по всім істотним умовам для укладання даного виду договору, що є підставою для визнання його недійсним.
Відповідач проти задоволення позову заперечує, при цьому зазначає, що в договорі помилково було зазначено «Насіння соняшнику», насправді сторони мали на увазі соняшник, як олійний матеріал, і підтвердження цьому є зазначення якісних показників, в тому числі ДСТУ. Просить у задоволенні позову відмовити.
Вивчивши матеріали справи та додатково надані докази, заслухавши пояснення представників сторін, встановив наступні обставини:
Статтею 11 Цивільного кодексу України закріплено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до п. 2 цієї статті підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язанням, відповідно до п. п. 1, 2 ст. 509 цього Кодексу, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
18 жовтня 2012 року між ТОВ Агрофірма «Злагода» (Постачальник) та ПП «Молокозавод-ОЛКОМ» (Покупець) був укладений договір поставки насіння соняшника № 01М-188, відповідно до п. 1.1 якого позивач взяв на себе зобов'язання передати у власність відповідача насіння соняшника, а останній, в свою чергу, зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах, відповідно договору.
За своєю правовою природою договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором поставки.
В силу положень ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Істотною умовою для договору купівлі-продажу є предмет договору.
В оскаржуваному договорі сторони ретельно визначили предмет договору, що підтверджується наявністю умов щодо якості товару, а саме:
- зазначенням вимог щодо вологості, засмічених та олійних домішок товару (п. 2.1);
- посиланням на показники якості відповідно до ДСТУ 4694:2006 (п. 2.2).
На виконання умов договору протягом жовтня 2012 - лютого 2013 року позивачем було виставлено відповідачу рахунки за поставку товару на загальну суму 474600,00 грн. В графі «найменування» (товару) вказано «соняшник».
В свою чергу відповідачем, на виконання умов договору, було здійснено оплату виставлених рахунків, що підтверджується наступними платіжними дорученнями:
- № 4916 від 19.10.2012 на суму 27000,00 грн., згідно рахунку № 51 від 19.10.2012;
- № 4931 від 22.10.2012 на суму 80600,00 грн., згідно рахунку № 52 від 22.10.2012;
- № 5048 від 26.10.2012 на суму 40000,00 грн., згідно рахунку № 53 від 25.10.2012;
- № 5453 від 14.11.2012 на суму 30000,00 грн., згідно рахунку № 55 від 14.11.2012;
- № 5852 від 04.12.2012 на суму 60000,00 грн., згідно рахунку № 57 від 03.12.2012;
- № 6003 від 12.12.2012 на суму 45000,00 грн., згідно рахунку № 59 від 11.12.2012;
- № 6125 від 19.12.2012 на суму 17000,00 грн., згідно рахунку № 60 від 18.12.2012;
- № 6160 від 20.12.2012 на суму 16000,00 грн., згідно рахунку № 60 від 18.12.2012;
- № 6227 від 25.12.2012 на суму 80000,00 грн., згідно рахунку № 62 від 24.12.2012;
- № 218 від 18.01.2013 на суму 22000,00 грн., згідно рахунку № 01 від 18.01.2013;
- № 650 від 19.02.2013 на суму 35000,00 грн., згідно рахунку № 3 від 18.02.2013;
- № 652 від 20.02.2013 на суму 22000,00 грн., згідно рахунку № 3 від 18.02.2013.
В платіжних дорученнях в призначенні платежу вказано «оплата за соняшник…».
Направлення рахунків позивачем та здійснення їх оплат відповідачем є ще одним доказом того, що між сторонами досягнуто згоди щодо такої істотної умови договору як предмет і вони приступили до виконання взятих на себе зобов'язань.
При цьому посилання в договорі на ДСТУ 4694:2006, який поширюється на «соняшник», а також фактично поставка і оплата сторонами соняшника свідчить про те, що в п.1.1 договору помилково вказано «насіння соняшника» а не «соняшник».
Слід зазначити, що на насіння соняшника поширюється дія ДСТУ 6068:2008.
Твердження позивача про необхідність визнання договору недійсним з посиланням на норми Закону України «Про насіння та садивний матеріал», які були порушені при укладанні договору, суд до уваги не приймає, виходячи з наступного.
Змісту ст. 1 Закону України «Про насіння та садивний матеріал» дозволяє зробити висновок, що він застосовується у правовідносинах щодо обігу наступних категорій насіння: оригінальне насіння, елітне насіння, репродукційне насіння, що використовується для розмноження рослин.
В ст. 14 Закону України «Про насіння та садивний матеріал» (в редакції на час укладання оспорюваного договору), встановлено обмеження щодо права на виробництво та реалізацію насіння тільки особами, які пройшли відповідну атестацію, одержали паспорт на виробництво та реалізацію насіння та садивного матеріалу відповідних категорій і занесені до Державного реєстру виробників насіння і садивного матеріалу. Дане обмеження поширюється лише на виробництво та реалізацію оригінального, елітного та репродукційного насіння.
В оспорюваному договорі відсутнє посилання на поставку будь-якої з перелічених категорій насіння, оскільки чітко визначені ДСТУ 4694:2006 «Соняшник. Олійна сировина. Технічні умови». Таким чином, у даному випадку між сторонами виникли зобов'язальні відносини з поставки соняшника, як олійної сировини, а Закон України «Про насіння та садивний матеріал» не підлягає застосуванню.
З огляду на зазначені норми законодавства та умови спірного договору, господарський суд не знаходить достатніх правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недійсним договору поставки насіння соняшнику № 01М-188 від 18.10.2012.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального Кодексу України, -
В позові відмовити.
В судовому засіданні 27.08.2014р. оголошена вступна і резолютивна частини рішення. Рішення в повному обсязі складено і підписане 28.08.2014р.
Суддя С.А.Гончаренко