27 серпня 2014 року Справа № 876/6340/13
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Дяковича В.П., Кухтея Р.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі за її позовом до Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 про визнання протиправними дій та бездіяльності,
У березні 2013 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому після уточнення своїх вимог просила
визнати протиправними дії державного виконавця Першого відділу державної виконавчої служби Тернопільського міського управління юстиції (далі - ВДВС) щодо складання актів від 15.02.2013 року та від 20.02.2013 року стосовно опису свого майна, а саме торгового кіоску по АДРЕСА_1;
визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача від 27.02.2013 року;
визнати протиправними дії відповідача щодо знищення торгового кіоску по АДРЕСА_1.
Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі № 2а-6042/11/1370 вказаний позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВДВС, яка виразилась у ненаданні ОСОБА_1 письмової відповіді на її заяву від 27 лютого 2013 року за вхідним № 18/1/1957 від 28 лютого 2013 року (у виконавчому провадженні № 36132955). У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
У поданій апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати вказане судове рішення в частині відмови задоволення позову та прийняти нове, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити. Вимоги за апеляційною скаргою обґрунтовує тим, що в рішенні господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 року у справі № 13/11/5022-471/2012 суд невірно встановив власника майна та помилково вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_1, яка є власником демонтованого торгового кіоску та яка не була залучена господарським судом до участі у справі. Крім того, у наказі господарського суду Тернопільської області зазначено, що торговий кіоск знаходиться у володінні ОСОБА_2, проте про його власника нічого не зазначено. Також в цьому ж наказі зазначено про умовне місце розташування кіоску, яким володіє ОСОБА_2, а саме АДРЕСА_1, але конкретного місця знаходження не наведено, що говорить про неможливість виконання такого рішення суду без з'ясування певних обставин.
На думку апелянта, державний виконавець повинен був звернутись до суду із заявою про роз'яснення судового рішення. Вважає, що така бездіяльність відповідача призвела до знищення її майна.
Крім того, апелянт стверджує, що посилання суду на відсутність документів, що посвідчують її право власності, не відповідає дійсності. Зазначає, що матеріали виконавчого провадження містять заяву ОСОБА_2 про те, що за адресою АДРЕСА_1 в неї у власності немає жодного майна. Проте, після подання ОСОБА_1 заяви, відповідач її не розглянув, наслідком чого є визнання такої бездіяльності протиправною.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання апеляційного суду не з'явилися, а відтак на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що рішення господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 року у справі № 13/11/5022-471/2012, яким зобов'язано суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у двотижневий термін з дня набрання рішенням законної сили звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розміщений торговий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», шляхом демонтування торгових кіосків, які знаходяться у їхньому володінні по АДРЕСА_1, набрало законної сили і підлягає обов'язковому виконанню. При цьому судовий наказ, виданий за вказаним рішенням суду, не визнаний таким, що не підлягає виконанню, а постанова державного виконавця про відкриття виконавчого провадження від 28 січня 2013 року ВП № 36132955 по примусовому виконанню зазначеного наказу є чинною. Тому державний виконавець зобов'язаний був вжити всіх передбачених Законом заходів примусового виконання вказаного рішення господарського суду.
При цьому суд приходить до переконання, що відсутність будь-яких доказів, які б у встановленому законом порядку підтверджували право власності ОСОБА_1 на приміщення кіоску, невиконання боржником ОСОБА_2 у добровільному порядку рішення господарського суду Тернопільської області свідчать про те, що заходи примусового виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, які вживались державним виконавцем з моменту відкриття виконавчого провадження, зокрема, виходи за місцем знаходження майна, яке підлягало демонтажу, з відповідним складенням актів від 15.02.2013 року і від 20.02.2013 року та фіксацією у цих актах відповідних фактів за результатами виходів виконавця у відповідності до вимог ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження» з метою встановлення стану виконання рішення боржником, визначеним у виконавчому документі (ОСОБА_2), так само і як прийняття державним виконавцем рішення про організацію демонтування торгового кіоску без участі боржника, вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та виконавчим документом.
Зазначені дії державного виконавця щодо складання актів від 15.02.2013 року і від 20.02.2013 року та організації демонтування торгового кіоску не можуть бути визнані судом такими, що порушують права ОСОБА_1, як власника відповідного майна (торгового кіоску по АДРЕСА_1), чи створюють для неї додаткові обов'язки, оскільки належні та допустимі докази набуття ОСОБА_1 права власності на вказане майно відсутні.
Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача по нерозгляду заяви ОСОБА_1 за вхідним №18/1/1957 від 28 лютого 2013 року, суд вважає, що такі підлягають до задоволення, оскільки прийняте за результатами розгляду заяви № 18/1/1957 від 28.02.2013 року рішення до відома ОСОБА_1 доведене не було.
Такі висновки суду першої інстанції, на переконання апеляційного суду, відповідають вимогам матеріального права та дійсним обставинам справи і є правильними.
Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про виконавче провадження».
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Частинами 1, 2 статті 25 цього Закону визначено, що державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом.
Відповідно частини 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» у разі ненадання боржником у строки, встановлені частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення, документального підтвердження повного виконання рішення державний виконавець на наступний день після закінчення відповідних строків розпочинає примусове виконання рішення.
Статтею 75 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті цього Закону для самостійного виконання рішення. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції, рішенням господарського суду Тернопільської області від 09.07.2012 року у справі № 13/11/5022-471/2012 за позовом суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_6 зобов'язано суб'єктів підприємницької діяльності ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 та ОСОБА_5 в двотижневий термін з дня набрання рішенням законної сили звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, на якій розміщений торговий комплекс «ІНФОРМАЦІЯ_1», шляхом демонтування торгових кіосків, які знаходяться у їхньому володінні по АДРЕСА_1.
Вказане рішення набрало законної сили 01 жовтня 2012 року.
22 жовтня 2012 року господарським судом Тернопільської області видано накази про примусове виконання вказаного рішення.
18 січня 2013 року господарським судом Тернопільської області внесено виправлення у п.2 резолютивної частини рішення та у накази про примусове виконання, шляхом зазначення даних про стягувача - ОСОБА_6
28 січня 2013 року державним виконавцем ВДВС на підставі заяви представника стягувача та наказу господарського суду Тернопільської області було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 36132955 щодо боржника ОСОБА_2, якою боржнику надано добровільний термін для виконання наказу до 04.02.2013 року. Копії постанови надіслано сторонам супровідним листом за вих. № 19/1980-17 рекомендованою кореспонденцією, квитанція № 9791.
05 лютого 2013 року до ВДВС від боржника ОСОБА_2 надійшов запит на інформацію за вх. № 18/1/1128, стосовно наявності чи відсутності виконавчого провадження та надання їй копій відповідних документів.
На підставі даного запиту, 05.02.2013 року начальником ВДВС у відповідності до положень статті 83 Закону України «Про виконавче провадження» здійснено перевірку виконавчого провадження № 36132955 та винесено постанову, у якій зазначено, що постанова про відкриття даного виконавчого провадження надіслана боржнику державним виконавцем не за адресою його проживання, а за місцем знаходження торгового кіоску (АДРЕСА_1), який знаходиться на території торгового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та підлягає демонтуванню згідно з наказом господарського суду Тернопільської області № 13/11/5022-471 від 22.10.2012 року.
Це позбавило можливості сторону виконавчого провадження скористатися правами, наданими Законом України «Про виконавче провадження» і начальником ВДВС у постанові про перевірку даного виконавчого провадження державного виконавця зобов'язано в термін до 06.02.2013 року винести постанову про відкладення виконавчих дій, а її копії - надіслати сторонам для відома та виконання. Інших дій, які б суперечили чинному законодавству, начальником ВДВС при перевірці виконавчого провадження № 36132955 виявлено не було.
На виконання зазначеної постанови начальника ВДВС державним виконавцем 06.02.2013 року винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій до 13.02.2013 року, копію якої надіслано сторонам виконавчого провадження згідно із супровідним листом за вих. №19/3428-17 від 06.02.2013 року рекомендованою кореспонденцією (квитанція № 1317). Відповідно до наявного у матеріалах справи повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення вказана постанова про відкладення провадження виконавчих дій вручена ОСОБА_2 08 лютого 2013 року.
13 лютого 2013 року представник боржника ОСОБА_2 - ОСОБА_8 ознайомився з матеріалами виконавчого провадження № 36132955, про що свідчить його особистий підпис на зазначеному запиті на інформацію ОСОБА_2 від 05 лютого 2013 року.
15 лютого 2013 року з метою проведення перевірки виконання рішення суду державним виконавцем було здійснено вихід за місцем його виконання за адресою АДРЕСА_1. У ході перевірки встановлено, що рішення суду боржником не виконано. За результатами перевірки складено від 15.02.2013 року із зазначенням у ньому про те, що повторна перевірка виконання рішення суду відбудеться 20 лютого 2013 року.
Окрім того, за наслідками складення акту 15 лютого 2013 року державним виконавцем ВДВС ОСОБА_2 надіслано вимогу про добровільне виконання рішення суду, якою зобов'язано виконати рішення суду у термін до 20.02.2013 року та повідомлено про повторне проведення перевірки 20.02.2013 року.
18 лютого 2013 року державним виконавцем у відповідності до ч. 1 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення на боржника штрафу в розмірі 170,00 грн. за невиконання рішення суду.
20 лютого 2013 року державним виконавцем здійснено повторний вихід за місцем виконання з метою проведення перевірки виконання рішення суду та встановлено, що рішення суду повторно не виконано , про що складено відповідний акт.
Одночасно 20 лютого 2013 року, враховуючи звернення ОСОБА_2 щодо ненабрання чинності ухвалою господарського суду Тернопільської області від 18 січня 2013 року, державним виконавцем до суду надіслано лист з даного приводу, а 21 лютого 2013 року у зв'язку з цим винесено постанову про відкладення провадження виконавчих дій до 28 лютого 2013 року.
25 лютого 2013 року на вказане звернення відповідачем отримано відповідь господарського суду Тернопільської області в якій зазначалось, що ухвала господарського суду Тернопільської області від 18 січня 2013 року у справі № 13/11/5022-471/2012 набрала законної сили 18 січня 2013 року та є чинною, оскільки Львівським апеляційним господарським судом не скасована.
26 лютого 2013 року за повторне невиконання рішення суду державним виконавцем згідно з ч. 2 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» винесено постанову про накладення штрафу на боржника в розмірі 340,00 грн.
Після цього 04 березня 2013 року за вих. № 19/6604-17 державним виконавцем винесено вимогу, якою ОСОБА_2 зобов'язано до 07.03.2013 року самостійно звільнити від майна торговий кіоск, який розміщений на території торгового комплексу «ІНФОРМАЦІЯ_1» та знаходиться у її володінні, та зобов'язано сторони знаходитись 07.03.2013 року об 11.00 год. по місцю проведення виконавчих дій, за адресою: АДРЕСА_1.
07 березня 2013 року державним виконавцем складено акт, відповідно до якого вимога від 04 березня 2013 року не виконана і станом на 07 березня 2013 року боржник на місце проведення виконавчих дій не з'явився.
У зв'язку із цим державним виконавцем прийнято рішення про організацію демонтування торгового кіоску без участі боржника на підставі абз. 2 ч. 2 ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з актом державного виконавця від 12 березня 2013 року будівельною організацією демонтовано торговий кіоск, що знаходився за адресою: АДРЕСА_1, який перебував у володінні ОСОБА_2 Конструкція і комплектуючі частини передано на відповідальне зберігання представнику стягувача.
Виходячи з наведеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заходи примусового виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, які вживались державним виконавцем з моменту відкриття виконавчого провадження, зокрема, виходи за місцем знаходження майна, яке підлягало демонтажу, з відповідним складенням актів від 15 лютого 2013 року і від 20 лютого 2013 року та фіксацією у цих актах відповідних фактів у відповідності до вимог статті 75 Закону України «Про виконавче провадження» з метою встановлення стану виконання рішення боржником, визначеним у виконавчому документі, так само і як прийняття державним виконавцем рішення про організацію демонтування торгового кіоску без участі боржника, вчинені на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений Законом України «Про виконавче провадження» та виконавчим документом.
Апелянт посилається на те, що під час розгляду справи № 13/11/5022-471/2012 та при винесенні за наслідками її розгляду рішення від 09.07.2012 року, господарський суд Тернопільської області невірно встановив власника майна та помилково вирішив питання про права та обов'язки ОСОБА_1, яка є власником демонтованого торгового кіоску, та яка не була залучена господарським судом до участі у справі.
При цьому апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідно до ч. 1 ст. 91 Господарського процесуального кодексу України, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили.
Згідно статті 93 зазначеного Кодексу, апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.
Вказані норми Господарського процесуального кодексу України кореспондуються з частиною 1 статті 48 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої виконавчий документ, прийнятий державним виконавцем до виконання, повертається до суду, який його видав, у разі відновлення судом строку для подання апеляційної скарги на рішення, за яким видано виконавчий документ, та прийняття такої апеляційної скарги до розгляду (крім виконавчих документів, що підлягають негайному виконанню).
Разом з тим, матеріалами справи не підтверджено та позивачем не доведено оскарження рішення господарського суду Тернопільської області, відповідно до якого видано виконавчий документ, а тому, на думку апеляційного суду, у державного виконавця не було підстав для повернення виконавчого документу до суду, який його видав на підставі положень ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження».
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а відтак апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 160, 195, 197, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 березня 2013 року у справі № 819/549/13-а - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, що беруть участь у справі, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя Т.В.Онишкевич
Судді В.П.Дякович
Р.В.Кухтей