04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" серпня 2014 р. Справа№ 910/2867/13
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Пашкіної С.А.
суддів: Баранця О.М.
Сітайло Л.Г.
Від прокуратури - Жовтун Н.Б. ( посв.№019901 від 21.08.13);
Від позивача (за первісним позовом)- Тертичний О.М. ( довір. №050/05-8 від 08.01.14);
Від відповідача (за первісним позовом)- Макаренко Т.В. ( довір. від 24.03.14);
розглянувши апеляційні скарги Заступника прокурора міста Києва та Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт"
на рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2014р.
у справі № 910/2867/13 (суддя Морозов С.М.)
за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт"
про стягнення 2802790,00 грн.,
за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт"
до Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
про визнання недійсним договору,
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.03.14р. у справі 910/2867/13 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт" на користь Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) суму пайових внесків в розмірі 1 268 360,00 грн. (один мільйон двісті шістдесят вісім тисяч триста шістдесят гривень 00 копійок) та суму пені в розмірі 230 841,52 грн. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт" в доход Державного бюджету України судовий збір в розмірі 29 984,03 грн. В іншій частині первісного позову відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Рішення місцевого господарського суду ґрунтується на тому, що відповідачем за первісним позовом внесено 1 156 420,00 грн. суми пайових внесків, доказів сплати залишку пайових внесків відповідачем за первісним позовом не надано, отже, як зазначає місцевий господарський суд заборгованість відповідача по сплаті пайових внесків становить 1 268 360 грн.
Місцевий господарський суд зазначає й про те, що позивачем за зустрічним позовом не надано до матеріалів справи доказів на підтвердження вартості об'єкта будівництва, забудовником якого він є, як і не надано доказів того, що сума пайових внесків перевищує 25% вартості об'єкта будівництва.
Не погоджуючись із вказаним рішення суду Заступник прокурора міста Києва звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення господарського суду міста Києва від 25.03.2014р. в частині відмови у позові про стягнення 1 268 360 грн. заборгованості по пайових внесках та постановити нове рішення, яким в цій частині задовольнити позов на суму 2 370 560 грн. заборгованості по пайових внесках. В частині відмови у зустрічному позові та стягнення пені за первісним позовом рішення залишити без змін.
В апеляційній скарзі Заступник прокурора зазначає про те, що корегування пайової участі на індекс інфляції передбачалося положенням рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. «Про пайову участь (внески) інвесторів т(забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва», яке діяло станом на момент укладення договору пайової участі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач за зустрічним позовом звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить Київський апеляційний господарський суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2014 р. та прийняти нове рішення, яким у задоволенні первісного позову відмовити та визнати недійсним договір пайової участі укладений між позивачем та відповідачем.
В апеляційній скарзі позивач за первісним позовом зазначає про те, що сторонами при укладенні договору не були дотримані вимоги законодавства щодо визначення розміру пайових внесків в межах, що не перевищують їх граничний розмір, оскільки у розрахунках відсутнє посилання на загальну кошторисну вартість будівництва, що в свою чергу свідчить про неможливість встановлення граничного розміру пайового внеску на момент укладення договору.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін судова колегія встановила.
26.12.2006р. між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом укладено договір №1138, згідно з п. 1.1. якого його предметом є сплата забудовником пайової участі (внесків) на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва (пайовий внесок - за договором), у зв'язку із будівництвом спортивного авто комплексу (дитячо-молодіжний спортивний розважально-навчальний картинговий центр) в урочищі Чорторий у Деснянському районі міста Києва.
Згідно п.1.2. договору розмір пайового внеску, згідно з розрахунком становить 2 424,78 тис. грн.
Відповідно до п. 2.1. договору забудовник зобов'язувався перерахувати пайовий внесок у сумі 2 424,78 тис. грн. згідно наступного графіку:
- по 45,0 тис. грн. (без ПДВ) щомісячно в термін з січня 2007 року по грудень 2008 року включно, але не пізніше 28 числа;
- у сумі 1 344,78 тис. грн. (без ПДВ) в термін з січня 2009 року по грудень 2009 року включно, рівними частинами, щомісячно, але не пізніше 28 числа на бюджетний рахунок цільового фонду спеціального фонду міського бюджету.
Додатковою угодою №1 до договору пайової участі від 26.12.2006р. №1138 від 11.12.2009р. сторони дійшли згоди щодо перерахування залишку пайового внеску за договором, зокрема, вказаною угодою встановлено, що забудовником перераховано пайові кошти в сумі 1 156,42 тис. грн. (п.1 Додаткової угоди), несплачена частка (залишок) пайового внеску становить 1268,36 тис. грн. (п.2 Додаткової угоди). Вказаний розмір заборгованості по сплаті пайової участі за договором підтверджується також наявним в матеріалах справи розрахунком, підписаним та скріпленим печатками сторін. Забудовник зобов'язувався перерахувати залишок пайового внеску у сумі 1268,36 тис. грн. (без ПДВ) в строк до 30.12.2011р. включно на бюджетний рахунок цільового фонду міського бюджету (п.3 Додаткової угоди).
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно пункту 5 статті 22 Закону України "Про столицю України - місто-герой Київ" (в редакції станом на дату укладення Договору) у зв'язку зі здійсненням містом Києвом функцій столиці України, Київська міська рада та Київська міська державна адміністрація, кожна в межах своєї компетенції, встановленої законами України, мають право залучати кошти інвесторів (забудовників) в порядку пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста за нормативами, затвердженими Київською міською радою, з метою поліпшення фінансового забезпечення комплексної забудови міста.
Рішенням Київської міської ради від 27.02.2003 №271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (в редакції, чинній станом на момент укладення договору), затверджені нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної, інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва та порядок залучення і використання пайових коштів (надалі також - Нормативи).
Згідно розділу 1 Нормативів, пайова участь (внесок) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста являє собою одноразовий внесок, який інвестор має сплатити до бюджету міста Києва без урахування ПДВ, що діє на дату сплати.
Пайовий одноразовий внесок включає в себе наступні складові: відшкодування витрат бюджету м. Києва на розширене відтворення його ресурсів; плати інвестора за право реалізувати свій проект будівництва (реконструкції) на території столиці.
Пайовий внесок сплачується забудовником на підставі відповідного договору (п. 4.6 Рішення).
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Довідкою про надходження коштів за період з 01.01.2006р. по 25.02.2013р. (копія в справі) підтверджується внесення відповідачем за первісним позовом суми пайових внесків в розмірі 1 156 420,00 грн., суму залишку пайових внесків відповідачем за первісним позовом не сплачено. Таким чином, заборгованість відповідача за первісним позовом по сплаті пайових внесків становить 1268360,00 грн. (2424780,00 грн. (загальна сума пайових внесків) - 1156420,00 грн. (сума сплачених пайових внесків)), отже обґрунтовано задоволено місцевим господарським судом позовні вимоги в цій частині.
Прокурором заявлено також до стягнення суму інфляційних збитків в розмірі 1 102 200,00 грн. (2370 560,00 грн. (сума основного боргу з урахуванням індексу інфляції) - 1 268360,00 грн. (залишок пайових внесків)) та в апеляційній скарзі Заступник прокурора зазначає про те, що корегування пайової участі на індекс інфляції передбачалося положенням рішення Київської міської ради №271/431 від 27.02.2003р. «Про пайову участь (внески) інвесторів т(забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва», яке діяло станом на момент укладення договору пайової участі.
Судова колегія з цього приводу зазначає наступне.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно п. 6.2. Додаткової угоди розмір несплаченої частки сплачується забудовником у сумі, скоригованій Головним управлінням економіки та інвестицій на індекс інфляції від дати розрахунку.
Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. №62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосуванні індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.
У постанові Вищого господарського суду України №37/327 від 20.01.2011р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.
Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).
Як обґрунтовано зазначає місцевий господарський суд оскільки прокурором не обґрунтовано вказано в розрахунку індекси інфляції 1,458 - при оформленні договору, 2,730 станом на 01.12.2011р., 2,725 станом на 01.12.2012р., попри встановлені офіційні індекси інфляції Державного комітету статистики України та зважаючи на те, що за заявлений період, а саме з 31.12.2011р. (день прострочення платежу відповідно до п.3 Додаткової угоди) по 01.12.2012р. (гранична дата, вказана в розрахунку) індекс інфляції мав мінусове значення, отже позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми інфляційних збитків задоволенню не підлягає.
Щодо стягнення з відповідача суми пені в розмірі 432 230,00 грн.
У відповідності до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.551 Цивільного кодексу України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до п. 3.1.1. договору та п. 6.1. додаткової угоди забудовник сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотка від нарахованої суми за кожну добу прострочення строку оплати.
Відповідно до ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу ( ст. 256 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 2 ст. 258 Цивільного кодексу України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
У відповідності до ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Прокурор в п. 2 резолютивної частини позовної заяви просив суд відновити строк позовної давності щодо стягнення з відповідача пені, посилаючись при цьому на те, що прокуратура не була стороною договору та довідалась про факт існування заборгованості відповідача перед позивачем лише у січні 2013р., а тому з урахуванням ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України строк позовної давності, на думку прокурора у справі, щодо стягнення пені з відповідача підлягає поновленню.
Відповідно до п. 4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобов'язання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін. При цьому, однак, слід мати на увазі положення частини шостої статті 232 ГК України, за якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
Згідно ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутня заява відповідача за первісним позовом про застосування строку позовної давності, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про стягнення з відповідача за первісним позовом пені в розмірі 230 841,52 грн. (1 268360,00 грн. (сума залишку пайових внесків) * 0,1% (розмір пені за договором) * 182.
Щодо зустрічних позовних вимог про визнання недійсними договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 від 26.12.2006р. та додаткової угоди №1 від 11.12.2009р. до вказаного договору судова колегія зазначає про наступне.
Відповідно до ст.ст.203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій" (в редакції, чинній на 21.10.2010р.) пайова участь (внесок) замовника у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту полягає у відрахуванні замовником після прийняття об'єкта в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для забезпечення створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту. Величина пайової участі (внеску) замовника у створенні інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування, відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі (внеску) замовника від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) об'єкта містобудування, визначеної згідно з державними будівельними нормами, без урахування витрат з придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішньо- та позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій. Встановлений органом місцевого самоврядування розмір пайової участі (внеску) замовника не може перевищувати граничного розміру пайової участі (внеску) на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів.
В апеляційній скарзі позивач за первісним позовом зазначає про те, що сторонами при укладенні договору не були дотримані вимоги законодавства щодо визначення розміру пайових внесків в межах, що не перевищують їх граничний розмір, оскільки у розрахунках відсутнє посилання на загальну кошторисну вартість будівництва, що в свою чергу свідчить про неможливість встановлення граничного розміру пайового внеску не момент укладення договору.
Так, згідно з постановою Кабінету Міністрів України "Про встановлення граничного розміру залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів" №1930 від 30.12.2000р. граничний розмір залучення коштів замовників на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів з урахуванням вартості робіт, передбачених вихідними даними на проектування, не може перевищувати 25% вартості будівництва об'єкта незалежно від його функціонального призначення.
Аналогічне положення також міститься в п. 1 Додатку "Нормативи для визначення розмірів пайової участі (внесків) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" до рішенням Київської міської ради від 27.02.2003 №271/431 "Про пайову участь (внески) інвесторів (забудовників) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва" (в редакції, чинній станом на момент укладення договору).
Частину 4 ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій " щодо того, що до пайової участі (внеску) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів не залучаються замовники у разі здійснення будівництва будівель закладів освіти та культури, фізичної культури і спорту, медичного та оздоровчого призначення доповнено новим абзацом згідно із Законом №2625-VI від 21.10.2010р. та який набрав чинності з 14.01.2011р., тобто після укладення спірних правочинів.
В п. 2 ч. 4 ст. 40 закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011р., вказано, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення.
Пунктом 7 Прикінцевих положень закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено, що якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом.
Згідно ст. ст. 627-629 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до п. 2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. У разі коли після такого вчинення набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють правовідносини, ніж ті, що діяли в момент вчинення правочину, то норми такого акта, якщо він не має зворотної сили, застосовуються до прав та обов'язків сторін, які виникли з моменту набрання ним чинності.
З урахуванням викладеного, посилання позивача за зустрічним позовом на норми ч. 4 ст. 271 Закону України "Про планування і забудову територій", яку доповнено новим абзацом згідно із Законом №2625-VI від 21.10.2010р. та який набрав чинності з 14.01.2011р., тобто після укладення спірних правочинів та норми закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", який набрав чинності з 12.03.2011р., є безпідставними та необґрунтованими, і їх невідповідність вказаним нормативно-правовим актам не тягне за собою наслідків визнання їх недійсними.
В матеріалах справи міститься клопотання відповідача за зустрічним позовом про застосування строків позовної давності та відмову в задоволенні зустрічного позову. Клопотання мотивоване тим, що згідно з розрахунком, який є невід'ємною частиною договору, розмір пайового внеску становить 2424780,00 грн., який сплачується до міського бюджету наступним чином: - по 45000,00 грн. щомісячно, але не пізніше 28 числа, у термін з січня 2007р. по грудень 2008р. включно; - 1 344 780,00 грн. рівними частинами щомісячно, але не пізніше 28 числа, у термін з січня 2009р. по грудень 2009р. включно. Тобто строк виконання зобов'язання за договором та додатковою угодою до нього закінчився в грудні 2009р. Таким чином, на думку відповідача за зустрічним позовом, строк позовної давності про визнання недійсним договору закінчився в грудні 2012р.
Згідно ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ст. 252 ЦК України). Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України). Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку (ст. 254 ЦК України).
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Згідно ст. 260 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
У відповідності до ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ст. 262 ЦК України).
Договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 укладено сторонами 26.12.2006р., а Додаткова угода №1 до нього - 11.12.2009р.
Відповідно до п. 2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013р. "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" щодо вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, застосовується загальна позовна давність (стаття 257 ЦК України, з урахуванням водночас наведеного в підпунктах 2 і 3 пункту 5 Перехідних та прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI).
Таким чином, строк на звернення позивача за зустрічним позовом про визнання договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва №1138 скінчився 26.12.2009р., а про визнання додаткової угоди №1 від 11.12.2009р. до договору №1138 - 11.12.2012р., тоді як позивач за зустрічним позовом звернувся до господарського суду з позовом про визнання вказаних правочинів недійсними 20.03.2013р. (згідно відмітки відділу діловодства Господарського суду міста Києва на першій сторінці зустрічної позовної заяви).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29.05.2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" законом не встановлено вимог щодо форми заяви сторони про сплив позовної давності. Відтак її може бути викладено у відзиві на позов або у вигляді окремого клопотання, письмового чи усного. В останньому випадку воно обов'язково має бути зазначене в протоколі судового засідання (пункт 6 частини другої статті 81-1 ГПК). Господарський суд може також запропонувати відповідачеві викласти таку заяву в письмовій формі та долучити її до матеріалів справи.
З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про те, що позивач за зустрічним позовом звернувся до суду після спливу строку позовної давності, а тому обґрунтовано відмовив в задоволенні зустрічних зустрічні позовні вимоги.
Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва не підлягає скасуванню.
Керуючись ст.ст.101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1.Апеляційну скаргу Заступника прокурора міста Києва залишити без задоволення.
2.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Гранд Спорт" залишити без задоволення.
3. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.03.2014р. у справі №910/2867/13 залишити без змін.
4.Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/2867/13.
Постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Повний текст постанови складено та підписано 01.09.2014р.
Головуючий суддя С.А. Пашкіна
Судді О.М. Баранець
Л.Г. Сітайло