ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/12610/14 21.08.14
За позовом Концерну «Міські теплові мережі»
До Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія
«Нафтогаз України»
Про часткове визнання п. 4.1. договору № 14/2575/11 від 30.09.2011 недійсним
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача не з'явився
від відповідача Пількевич В.В. - по ов. № 14-136 від 13.05.2014
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про часткове визнання п. 4.1. договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 недійсним.
Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що застосування п. 4.1. договору з посиланням на наказ Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 суперечить ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України. Вважає, що затверджена наказом Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 Методика визначення обсягів газу (далі - Методика № 288) не узгоджується з нормативними актами, що мають вищу юридичну силу, а зокрема з постановою НКРЕ № 813 від 13.07.2010 та нормами постанови Кабінету Міністрів України № 869 від 01.06.2011, оскільки зазначена Методика № 288 передбачає, що підприємства теплоенергетики визначають обсяги природного газу за ціною встановленою для виробництва теплової енергії на потреби населення тільки з урахуванням корисного відпуску теплової енергії (на стіну будинку), а не виробництва теплової енергії для потреб населення усього з урахуванням технологічних втрат теплової енергії в мережах. Застосування Методики № 288 неможливе з моменту її прийняття в силу її невідповідності нормативним актам, що мають вищу юридичну силу. Факт невідповідності Методики № 288 діючому законодавству встановлений ухвалою Вищого адміністративного суду України від 21.01.2014 у справі № К/800/44809/13.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.06.2014 порушено провадження у справі № 910/12610/14 та призначено справу до розгляду на 10.07.2014.
Позивач 10.07.2014 до відділу діловодства суду подано заяву про наведення додаткових доводів в обґрунтування позовних вимог, в якій зазначає, що дію наказу Міністерством палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 було зупинено з 30.12.2012 та в подальшому наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 730 від 11.10.2013 визнано таким, що втратив чинність, з метою приведення нормативно-правових актів у відповідність до вимог законодавства. Тобто, орган, який видав наказ № 288 визнав, що цей наказ суперечить чинному законодавству. За таких обставин, посилання на Методику № 288 у п. 4.1. договору та застосування у правовідносинах акту, що суперечить вимогам законодавства є підставою для визнання недійсною частини правочину.
Позивач в судовому засіданні 10.07.2014 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 10.07.2014 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
В судовому засіданні 10.07.2014 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 29.07.2014.
Розпорядженням заступника голови Господарського суду міста Києва від 29.07.2014 справу № 910/12610/14 передано для розгляду судді Трофименко Т.Ю., у зв'язку з перебуванням судді Сівакової В.В. у відпустці.
Відповідач у поданому 29.07.2014 до відділу діловодства суду відзиві проти позову заперечує посилаючись на те, що Методика була розроблена у відповідності до усіх чинних норм законодавства. Правомірність застосування Методики № 288 підтверджується положеннями Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для компенсації Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України», який затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 954 від 17.10.2012. суть Методики № 288 полягала в чіткому визначені обсягів газу, які використовуються для виробництва теплової енергії, яка споживається безпосередньо населенням та іншими споживачами, в т.ч. для власних потреб, витрат на компенсацію технологічних потреб та втрат в теплових мережах. При цьому положення Методики не передбачають жодних вартісних розрахунків, тому твердження. що Методика не відповідає вимогам постанови НКРЕ № 813 від 13.07.2010 є неприйнятними. Також зазначає, що дія Методики № 288 була зупинена з 30.12.2012 внаслідок прийняття Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва рішення № 6 від 29.11.2012. Позовні вимоги ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» про скасування цього рішення були залишені адміністративними судами першої та апеляційної інстанції без задоволення. Проте у період з 15.07.2010 по 30.12.2012 Методика № 288 діяла і була чинною. Таким чином, виключення з п. 4.1. договору купівлі-продажу природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 посилання на Методику № 288, є неможливим, оскільки дотримання її вимог є обов'язковим при проведенні документального оформлення та відповідної оплати використаного, для виробництва теплової енергії, яка була спожита населенням, у вересні-грудні 2012 року природного газу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/12610/14 від 29.07.2014 (суддя Трофименко Т.Ю.) справу призначено до розгляду на 21.08.2014.
Розпорядженням в.о. голови Господарського суду міста Києва від 18.08.2014 справу № 910/12610/14 передано для розгляду судді Сіваковій В.В., у зв'язку з виходом судді з відпустки.
Позивач в судове засідання 21.08.2014 не з'явився.
21.08.2014 від позивача на адресу суду надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з неможливістю направити в судове засідання повноважного представника, який має приймати участь в іншому судовому процесі, а також у зв'язку з відсутністю квитків до м. Києва.
Суд розглянувши подане клопотання відзначає наступне
Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст. 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Стаття 69 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Встановлений строк для вирішення спору у даній справі вже закінчився та в порядку ч. 3 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України сторонами відповідного клопотання не заявлено.
Крім цього, зайнятість представника відповідача в іншому судовому процесі не є підставою для відкладення розгляду справи в розумінні ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.
У відповідності до п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського сулу України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою - п'ятою статті 28 ГПК. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
З огляду на викладене, клопотання позивача про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає.
Оскільки наявних в матеріалах справи документів достатньо для її розгляду, суд вважає, що неявка представника позивача не перешкоджає розгляду справи.
В судовому засіданні 21.08.2014, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва
30.09.2011 між Концерном «Міські теплові мережі» (покупець) та Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) було укладено договір на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 (далі - договір).
Відповідно до п. 1.1. договору продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 4-му кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований природний газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», далі - газ) для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.
Газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням та релігійними організаціями (п. 1.2. договору).
Згідно з п. 2.1. договору продавець передає покупцеві газ у період з 01.10.2011 по 31.12.2012.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до п. 4.1. договору кількість газу, яка подається покупцеві, визначається за показниками комерційних вузлів обліку газу покупця та відповідно до вимог наказу Мінпаливенерго від 15.07.2010 № 288 «Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів».
Статтею 6 Цивільного кодексу України визначено, що:
Сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Згідно зі ст. 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, є в тому числі: свобода договору.
Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Підписуючи редакцію договору позивач фактично погодився з передбаченими ним умовами, в тому числі і з п. 4.1. договору. Позивач на момент укладення договору не скористався наданим йому законом правом, за наявності заперечень щодо окремих умов договору, скласти протокол розбіжностей (ч. 4 ст. 181 Господарського кодексу України).
Наказом Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 затверджено Методику визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів.
Рішенням Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва № 6 від 29.10.2012 запропоновано Міністерству енергетики та вугільної промисловості України внести зміни до Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010, в частині визначення обсягів природного газу, який використовується для виробництва та реалізації теплової енергії для населення з урахуванням нормативних технологічних втрат за ціною як для населення.
Не відповідають дійсності твердження позивача на те, що Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 21.01.2014 у справі № К/800/44809/13 встановлено факт невідповідності Методики № 288 діючому законодавству. У вказаній ухвалі суду лише встановлено, що при прийнятті рішення № 6 від 29.10.2012 Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва діяла на підставі закону, в межах своїх повноважень.
Крім цього, Господарським процесуальним кодексом України преюдиціальне значення надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір (аналогічна правова позиція наведена в пункті 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).
Наказом Міністерства енергетики та вугільної промисловості України № 730 від 11.10.2013 визнано таким, що втратив чинність, наказ Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 «Про затвердження Методики визначення обсягів природного газу, які використовуються для виробництва теплової енергії для населення в разі, якщо суб'єкти господарювання здійснюють постачання теплової енергії різним категоріям споживачів».
Доказів того, що наказ Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 визнано недійсним в судовому порядку із зазначенням його недійсності в резолютивній частині рішення не подано.
Доказів в підтвердження того, що наказ Міністерства палива та енергетики України № 288 від 15.07.2010 на момент укладення договору та до 30.12.2012 (зупинення його дії) був не чинним не подано.
У відповідності до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Заявляючи позов про визнання частково недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Підставою недійсності правочину, у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України, є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України визначаються загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
Так, частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивач не надав до суду доказів, які б підтверджували той факт, що договір суперечить нормам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; не довів відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності будь-якої з осіб, яка вчинила спірний правочин; відсутність вільного волевиявлення та невідповідність його внутрішній волі учасника спірного правочину; не спрямованість будь-якої зі сторін на реальне настання правових наслідків, обумовлених спірним правочином.
Згідно з п. 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Судом встановлено, що правові підстави для визнання частково недійсним п. 4.1. договору на купівлю-продаж природного газу № 14/2575/11 від 30.09.2011 відсутні.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся до господарського суду з позовними вимогами.
Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-
В позові відмовити повністю.
Повне рішення складено 29.08.2014.
Суддя В.В. Сівакова