ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 910/14278/14 19.08.14
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Кормо-Тех»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна»
простягнення 13 905,05 грн
Суддя Смирнова Ю.М.
Представники:
від позивача Алдошин О.С. - представник
від відповідача не з'явились
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кормо-Тех» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» про стягнення 13 905,05 грн.
Позовні вимоги мотивовано тим, що відповідачем в порушення умов укладеного між сторонами договору поставки товару № 20/12 від 20.12.2013 не було своєчасно проведено оплату за поставлений товар, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 3950,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 7286,00 грн, 3% річних у розмірі 693,69 грн, а також проценти за користування чужими коштами у розмірі 1975,12 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2014 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/14278/14 та призначено розгляд справи на 06.08.2014.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2014 розгляд справи було відкладено на 19.08.2014.
В судове засідання, призначене на 19.08.2014, представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримав.
Відповідач повноважних представників в судове засідання не направив, відзив на позов не надав.
Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.
В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
20.12.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Кормо-Тех» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (покупець) було укладено договір поставки товару № 20/12 (надалі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується продати та передати у власність покупця товар, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його ціну, сплативши за нього визначену договором чи специфікацією грошову суму.
За правовою природою укладений між сторонами Договір є договором поставки.
Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
На підставі Договору, Специфікації № 1 від 20.12.2013, видаткової накладної № РН-0000433 від 24.12.2013 позивачем було поставлено відповідачу товар - монокальційфосфат кормовий у кількості 20000 т на загальну суму 136000,00 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що покупець зобов'язується провести 100% оплату вартості товару, поставленого протягом строку дії договору після дати поставленого постачальником товару покупцю в строки, які були узгоджені сторонами та зафіксовані у специфікаціях, які додаються до кожної партії товару та є невід'ємною частиною цього договору.
В п. 6 Специфікації № 1 від 20.12.2013 сторони погодили, що оплата здійснюється протягом 90 календарних днів з моменту поставки товару.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та встановленого в Специфікації строку оплати за поставлений товар, строк виконання відповідачем грошового зобов'язання по сплаті вартості поставленого товару настав 24.03.2014.
Однак, як свідчать матеріали справи, відповідачем свого зобов'язання щодо проведення своєчасної оплати за поставлений товар належним чином виконано не було, а оплата здійснювалась частковими платежами з порушенням встановленого у специфікації строку оплати.
Отже, відповідач у встановлений Договором строк свого обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов'язань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.
Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Пунктом 5.2 Договору встановлено, що у випадку невиконання чи неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань щодо оплати товару в строки, встановлені Договором та Специфікаціями до нього, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період прострочення, від вартості не поставленого товару, за кожний день прострочення.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки судом встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 3950,24 грн, інфляційних втрат у розмірі 7286,00 грн та 3% річних у розмірі 693,69 грн, нараховані по 17.06.2014, є обґрунтованими та підлягають задоволенню за розрахунком позивача, перевіреним судом.
Також позивачем заявлено до стягнення з відповідача проценти за користування чужими коштами у розмірі 1975,12 грн.
Положеннями ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
За змістом ст. 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Таким чином, підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге, - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.
В обґрунтування вимог про стягнення відсотків за користування чужими коштами позивач щодо визначення розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами) позивач посилається на ст. 1048 Цивільного кодексу України.
Проте, нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами за договором поставки на підставі частини третьої статті 692 Цивільного кодексу України у розмірі, встановленому частиною першою статті 1048 цього Кодексу, є безпідставним, оскільки договори поставки і договори позики є різними за своєю правовою природою та регулюють різні види цивільних правовідносин.
Аналогічна правова позиція наведена в постанові Вищого господарського суду України від 02.07.2013 у справі № 18/1372/12 та інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-06/1164/2013 від 12.08.2013.
Оскільки сторонами не було погоджено розміру відсотків за користування чужими грошовими коштами за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого товару, а положеннями законодавства такого розміру не встановлено, вимоги позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування чужими грошовими коштами у розмірі 1975,12 грн задоволенню не підлягають.
За таких обставин, позов підлягає частковому задоволенню.
У відповідності до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фідленс-Україна» (03038, м. Київ, вулиця Лінійна, будинок 17, ідентифікаційний код 36426518) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кормо-Тех» (61052, Харківська обл., місто Харків, вулиця Карла Маркса, будинок 13/15, квартира 2, ідентифікаційний код 38384407) 3% річних у розмірі 693 (шістсот дев'яносто три) грн 69 коп., інфляційні втрати у розмірі 7286 (сім тисяч двісті вісімдесят шість) грн 00 коп., пеню у розмірі 3950 (три тисячі дев'ятсот п'ятдесят) грн 24 коп. та судовий збір у розмірі 1567 (одна тисяча п'ятсот шістдесят сім) грн 38 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
3. В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено: 22.08.2014.
Суддя Ю.М. Смирнова