ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
Вн. № 27/203
м. Київ
22 серпня 2014 року № 826/8454/14
за позовом ОСОБА_1
до Міністерства соціальної політики України
проскасування наказів, зобов'язання внести зміни до наказу
Судова колегія у складі:
Головуючий суддя О.В.Головань,
судді О.В.Кротюк, А.В.Літвінова
Обставини справи:
Позовні вимоги заявлені про відміну наказу Міністерства соціальної політики України №452 від 30.07.13 р. "Про затвердження Державного стандарту денного догляду" та відміну п. 1 наказу Міністерства соціальної політики України №760 від 13.11.13 р. "Про затвердження Державного стандарту догляду вдома".
В судовому засіданні 18.08.14 р. оголошено ухвалу про перехід до розгляду справи в порядку письмового провадження згідно ч. 6 ст. 128 КАС України, оскільки до судового засідання не з'явилися учасники по справі (відповідачем заявлене клопотання про розгляд справи за відсутності представника); необхідності заслуховувати пояснення свідка чи експерта немає.
Ознайомившись з матеріалами справи, суд, -
30.07.13 р. Міністерством соціальної політики України прийнято наказ №452 "Про затвердження Державного стандарту денного догляду", згідно якого відповідно до абзацу чотирнадцятого частини першої статті 1 Закону України "Про соціальні послуги", підпункту 49.1.1 підпункту 49.1 пункту 49 розділу V Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128, затверджено Державний стандарт денного догляду, що додається.
Згідно Загальних положень Державного стандарту денного нагляду цей Державний стандарт визначає зміст, обсяг, умови та порядок надання соціальної послуги денного догляду, показники її якості для суб'єктів всіх форм власності, які надають цю послугу.
Цей Державний стандарт застосовується для: організації надання соціальної послуги денного догляду особам похилого віку, інвалідам, дітям-інвалідам від 3-х років, хворим (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше ніж чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги; здійснення моніторингу й контролю за якістю надання соціальної послуги денного догляду; визначення тарифу платної послуги денного догляду.
13.11.13 р. Міністерством соціальної політики України прийнято №760 "Про затвердження Державного стандарту догляду вдома", згідно якого відповідно до абзацу чотирнадцятого статті 1 Закону України "Про соціальні послуги", пункту 49.1.1 Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128, затверджено Державний стандарт догляду вдома, що додається.
Згідно Загальних положень Державного стандарту догляду вдома цей Державний стандарт визначає зміст, обсяг, умови та порядок надання соціальної послуги догляду вдома, показники її якості для суб'єктів незалежно від форм власності, які надають цю послугу.
Цей Державний стандарт застосовується для організації надання соціальної послуги догляду вдома особам похилого віку, інвалідам, хворим (з числа осіб працездатного віку на період до встановлення їм групи інвалідності, але не більше ніж чотири місяці), які не здатні до самообслуговування і потребують постійної сторонньої допомоги, здійснення моніторингу й контролю за якістю надання соціальної послуги догляду вдома, визначення тарифу платної послуги догляду вдома.
Позивач - ОСОБА_1 - вважає вказані Державні стандарти такими, що не відповідають вимогам законодавства, з таких підстав.
Позивач зазначає, що затвердивши Державні стандарти догляду вдома та денного нагляду, Міністерство соціальної політики України не затвердило Державний стандарт стаціонарного нагляду, що порушує права позивача, який отримує соціальну послугу стаціонарного догляду.
Вказане є порушенням Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава", затвердженого Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128, оскільки до грудня 2013 р. мали бути затверджені всі державні стандарти, в тому числі, і Державний стандарт стаціонарного нагляду.
Незатвердження Державного стандарту стаціонарного нагляду є дискримінацією позивача як отримувача даного виду соціальної послуги.
Відповідач - Міністерство соціальної політики України - проти задоволення позовних вимог заперечив, зазначивши, що оскаржувані накази прийняті на виконання вимог чинного законодавства, і підстави для їх скасування відсутні.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
Згідно ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.
Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Указом Президента України від 12 березня 2013 року № 128 затверджено Національного плану дій на 2013 рік щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава".
Згідно р. V п. 49.1.1 Програми захід "Подальше розроблення та впровадження державних стандартів соціальних послуг" має бути виконаний Мінсоцполітики включно по грудень 2013 р.
Згідно ст. 1 Закону України "Про соціальні послуги" державний стандарт соціальної послуги - визначені нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади у сфері соціальної політики зміст та обсяг, норми і нормативи, умови та порядок надання соціальної послуги, показники її якості.
Згідно ст. 5 Закону соціальне обслуговування здійснюється: за місцем проживання особи (вдома); у стаціонарних інтернатних установах та закладах; у реабілітаційних установах та закладах; в установах та закладах денного перебування; в установах та закладах тимчасового або постійного перебування; у територіальних центрах надання соціальних послуг; в інших закладах соціальної підтримки (догляду).
Як встановлено судом під час розгляду справи, станом на 2014 рік Мінсоцполітики не було затверджено Державний стандарт стаціонарного нагляду.
Тобто, з огляду на зміст Програми економічних реформ на 2010-2014 роки "Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава" можна говорити про допущення Мінсоцполітики протиправної бездіяльності щодо незатвердження вказаного Державного стандарту
Проте, невиконання відповідачем обов'язку з затвердження Державного стандарту стаціонарного нагляду саме по собі не свідчить про незаконність всіх затверджених Державних стандартів соціальних послуг, і скасування затверджених Державних стандартів соціальних послуг жодним чином не може призвести до захисту прав та інтересів позивача як отримувача соціальної послуги з стаціонарного нагляду.
Також затвердження Мінсоцполітики Державних стандартів одних соціальних послуг та незатвердження інших у передбачений строк не може вважатися дискримінацією позивача.
Згідно ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" -
2) дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними;
3) непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
В даному випадку у суду відсутні підстави для висновку про те, що позивач зазнає дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними внаслідок незатвердження Державного стандарту стаціонарного нагляду та затвердження Державних стандартів догляду вдома та денного нагляду.
Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано; безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно; з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно.
З врахуванням викладеного у суду відсутні підстави для висновку про порушення відповідачем як суб'єктом владних повноважень вказаних принципів під час прийняття оскаржуваних рішень.
На підставі вищевикладеного, ст. 160-163, 171, 186 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Постанова може бути оскаржена в порядку ст. 186 КАС України.
Головуючий Суддя О.В. Головань
Судді О.В. Кротюк
А.В. Літвінова
Повний текст постанови
виготовлено і підписано 22.08.14 р.