14 серпня 2014 року Справа № 808/4391/14 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Калашник Ю.В.,
при секретарі судового засідання Стратулат С.В.;
за участю:
представника позивача - не з'явився;
представника відповідача - не з'явився
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Начальника Управління Укртрансінспекції у Запорізькій області Завгороднього О.В.
про скасування постанов,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, позивач) звернувся до суду з позовом до Начальника Управління Укртрансінспекції у Запорізькій області Завгороднього О.В. (далі - відповідач), в якому просить визнати протиправними та скасувати постанови про застосування фінансових санкцій №024303 від 24.06.2014 та №024304 від 24.06.2014.
Представник позивача у судове засідання не з'явився, проте 14.08.2014 на адресу суду надійшла заява представника позивача про розгляд справи у письмовому провадженні.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, письмових заперечень на позов не надав.
Відповідно до ч.4 ст.128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Оскільки відповідач є суб'єктом владних повноважень, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, та без поважних причин до суду не прибув, суд вважає за можливе вирішити справу без його участі за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
З урахуванням приписів ст. 41 та 128 КАС України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, справу розглянуто в порядку письмового провадження на підставі наявних матеріалів.
Розглянувши матеріали справи документи судом установлені наступні обставини.
ФОП ОСОБА_1 є платником єдиного податку. Позивач має право на провадження таких видів господарської діяльності: оренда вантажних автомобілів; надання послуг з перекладу.
01.05.2014 між позивачем (орендодавець) та ТОВ «НЕКСТ ЛЕВЕЛ СОЛЮШН» (орендар) укладений договір оренди транспортних засобів №06/05 ОТЗ, відповідно до якого позивача передає орендарю в тимчасове володіння та користування вантажні автомобілі з напівпричепами строком до 31.12.2014.
У відповідності до додатку №1 до договору «Перелік автомобілів і напівпричепів, що надаються в оренду», позивач передав в оренду ТОВ «НЕКСТ ЛЕВЕЛ СОЛЮШН» зокрема, автомобілі МАН 26.480 НОМЕР_1 та МАН 19.403 НОМЕР_2.
01.05.2014 між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «НЕКСТ ЛЕВЕЛ СОЛЮШН» підписаний акт приймання-передачі майна.
24.05.2014 посадовими особами Управління Укртрансінспекції проведено перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, за результатами яких складні акти.
Під час перевірки перевірялись транспортні засобі, які належать позивачу, а саме, МАН 26.480 держ.номер НОМЕР_1 та МАН 19.403 держ.номер НОМЕР_2.
Під час перевірок встановлені порушення, а саме, відсутність дозволу на рух автомобільними дорогами України з перевищенням вагових обмежень.
24.06.2014 відповідачем відносно позивача винесені постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №024303 та № 024304, у відповідності до яких до позивача застосовані штрафи у розмірі 1700,00грн.
Указані постави надіслані позивачу поштою із супровідним листом.
Вважаючи указані постанови протиправними позивач звернувся до суду.
Відповідно до приписів ст. 6 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ) центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті через урядові органи державного управління на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. У складі центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту функціонують: урядовий орган державного управління з питань регулювання діяльності автомобільного транспорту; урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті. Урядовий орган державного управління з питань регулювання діяльності автомобільного транспорту забезпечує: підготовку пропозицій щодо вдосконалення законодавства про автомобільний транспорт; участь у здійсненні стандартизації та сертифікації в установленому порядку; формування пропозицій щодо тарифної політики; формування мережі автобусних маршрутів загального користування в міжнародному сполученні; формування мережі та проведення конкурсу на міжміських та приміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі області; захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту відповідно до законодавства; організацію наукового забезпечення щодо основних напрямів розвитку автомобільного транспорту, ефективної і безпечної його діяльності, визначення соціальних стандартів якості його роботи та їх реалізації. Урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті здійснює: державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом; державний нагляд за забезпеченням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, безпеки автомобільних перевезень; державний контроль за додержанням вітчизняними та іноземними автомобільними перевізниками норм міжнародних конвенцій і договорів про міжнародне автомобільне сполучення; видачу відповідно до законодавства ліцензій на право провадження господарської діяльності щодо надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільним транспортом та контроль ліцензійних умов; державний контроль за недопущенням надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів автомобільними перевізниками, які не одержали відповідної ліцензії та ліцензійних карток на транспортні засоби, що при цьому використовуються, який здійснюється на автостанціях, автобусних зупинках, у місцях посадки та висадки пасажирів, на стоянках таксі, у місцях навантаження та розвантаження вантажних автомобілів. Державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Відповідно до Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567, органами державного контролю на автомобільному транспорті (далі - органи державного контролю) є Укртрансінспекція, її територіальні органи - управління в Автономній Республіці Крим, обласні, Київське та Севастопольське міські, районні управління. Державний контроль на автомобільному транспорті здійснюється посадовими особами органу державного контролю у форменому одязі, які мають відповідне службове посвідчення, направлення на перевірку, сигнальний диск (жезл) та індивідуальну печатку, шляхом проведення планових, позапланових та рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Згідно з пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1567, під час проведення рейдової перевірки перевіряється, зокрема, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.
Відповідно до ст. 48 Закону № 2344-ІІІ автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
З наданих в позивачем доказів вбачається, що транспортні засоби, які належать на праві власності ОСОБА_1, зокрема, МАН 26.480 НОМЕР_1 та МАН 19.403 НОМЕР_2, відповідно до договору оренди транспортних засобів від 01.05.2014 №06/05 ОТЗ надані у користування ТОВ «НЕКСТ ЛЕВЕЛ СОЛЮШН» та використовуються у своїй діяльності саме цим підприємством, а отже відповідальність має нести орендар.
Суд звертає увагу, що серед всіх транспортних засобів, переданих позивачем в оренду ТОВ «НЕКСТ ЛЕВЕЛ СОЛЮШН» та зазначених в Переліку транспортних засобів, вказані самі ті вантажні автомобілі, за наслідками перевірки ваги вантажу яких були складені Акти перевірки.
Також суд вважає за необхідне зазначити, що на час скоєння порушення, транспортний засіб перебував на відповідній правовій підставі у володінні, що підтверджується наданим позивачем договором оренди від 01.05.2014 №06/05 ОТЗ, додатком № 1 до цього договору та актом приймання - передачі від 01.04.2013 року.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов'язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності.
Відповідно до п. 7. постанови КМУ від 7 вересня 1998 р. №1388 «Про затвердження Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Пунктом 6 цієї постанови передбачено, що транспортні засоби, що належать фізичним особам - підприємцям, реєструються за ними як за фізичними особами.
Підсумовуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що саме ТОВ «НЕКСТ ЛЕВЕЛ СОЛЮШН», як особа що експлуатує транспортні засоби на законній підставі могло отримати тимчасовий реєстраційний талон, оскільки відповідно до п. 2.2 Правил дорожнього руху власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.
Частиною 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами;
Виходячи із вищезазначеного, суд вважає, що саме ТОВ «НЕКСТ ЛЕВЕЛ СОЛЮШН», як особа, у якої на відповідній правовій підставі перебували транспортні засоби при перевірці яких були виявлені порушення вимог чинного законодавства, є автомобільним перевізником у розумінні абз. 3. ч. 1. ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а отже має відповідати за вказані порушення.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що на підтвердження того, що позивач, як фізична особа підприємець займається господарською діяльністю з надання в оренду вантажних автомобілів до матеріалів справи надано податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця за 2013 рік, де серед видів підприємницької діяльності, яка здійснювалась у звітному періоді зазначено «надання в оренду вантажних автомобілів», а також витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців де також види діяльності зазначаються надання в оренду вантажних автомобілів.
Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 1 ст. 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, позовні вимоги є доведеними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 158-163 КАС України, суд
1.Адміністративний позов задовольнити.
2.Визнати протиправними та скасувати постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №024303 від 24.06.2014 та №024304 від 24.06.2014, винесені Начальником Управління Укртрансінспекції у Запорізькій області Завгороднім О.В.
3.Стягнути з Державного бюджету України на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 182,70 грн. (сто вісімдесят дві грн. 70 коп.). Видати виконавчий лист.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги, з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.
Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ю.В.Калашник