27 серпня 2014 року Чернігів Справа № 825/2745/14
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого-судді - Д'якова В.І.,
суддів - Клопота С.Л., Зайця О.В.,
за участю секретаря - Воєдило Л.П.,
представника позивача - Акуленка В.М.,
представника відповідача та третьої особи - Кучерової Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Чернігові справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 в якому просить суд:
- визнати протиправним дії Міністерства оборони України, щодо відмови в призначені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, визначеної п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (в редакції, що діяла на момент встановлення ОСОБА_1 першої групи інвалідності) та скасувати п.53 протоколу №2 від 22 травня 2014 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних її призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби;
- зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та зобов'язати нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 33-місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум державного обов'язкового особистого страхування.
Свої вимоги позивач мотивує тим, що після встановлення йому першої групи інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, у квітні 2013 року він звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою та всіма необхідними документами про виплату йому одноразової грошової допомоги. Заява була направлена військовим комісаріатом для розгляду до уповноваженого органу Міністерства оборони України - Департаменту фінансів Міністерства оборони України. Тільки в червні 2014 року з ІНФОРМАЦІЯ_2 позивачу надійшла відповідь від 28.05.2014 за №1350 в якій йому повідомлено, що згідно протоколу від 22 травня 2014 року №2 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день його звільнення діяла норма ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги. Позивач вважає вказані дії відповідача протиправними, тому звернувся до суду за захистом своїх прав.
Представник позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача та третьої особи в судовому засіданні позов не визнала просила відмовити в його задоволенні. В наданих до суду письмових запереченнях представник посилався на те, що під час проходження позивачем військової служби та на момент звільнення з військової служби діяла статті 16 Закону України від 20.12.1991 №2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей» (до внесення змін), відповідно до якої військовослужбовці, а також військовозобов'язані, призвані на збори, підлягають державному обов'язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також в разі поранення (контузії,травми або каліцтва), захворювання, одержаних в період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування і порядок виплати страхових сум військовослужбовцям і військовозобов'язаним призваним на збори, та членам їх сімей встановлюються Кабінетом Міністрів України. Оскільки позивач отримав травму в період дії зазначеної статті 16 Закону, то й виплата йому страхових сум була здійснена на підставі вказаної норми та постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 1992 року №488 «Про Умови державного обов'язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов'язаних, призваних на збори, і порядок виплати їм та членам їх сімей страхових сум». Представник зазначив, що відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499, призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється у разі загибелі, (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року. Виходячи з вищевикладеного, необхідною умовою для отримання одноразової грошової допомоги, відповідно до вказаної постанови є первинне встановлення групи інвалідності та звільнення з військової служби після 01 січня 2007 року. На військовослужбовців звільнених до 01.01.2007 незалежно від причин та дати встановлення інвалідності постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 не поширюється.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , відповідно до наказу Командувача військами Північного оперативного командування (по особовому складу) від 06.09.2002 №28-пм був звільнений з військової служби у відставку відповідно до пункту «б» (за станом здоров'я) Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України (а.с.9).
03 вересня 2002 року медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено третю групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК від 03.09.2002 серія МСЕ-ЧНВ №495249) (а.с.8).
В подальшому, 28.05.2013 під час повторного огляду ОСОБА_1 було визнано інвалідом 1 групи безтерміново, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК від 30.05.2013 серія AB №0114224) (а.с.8).
У квітні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про виплату йому одноразової грошової допомоги.
Заява була направлена для розгляду до уповноваженого органу Міністерства оборони України - Департаменту фінансів Міністерства оборони України.
У червні 2014 року з Чернігівським обласним військовим комісаріатом повідомлено позивача про те, згідно протоколу від 22 травня 2014 року №2 засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб звільнених з військової служби, ОСОБА_1 було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги, оскільки на день його звільнення діяла норма ст.16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги (а.с.5).
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд зважає на наступне.
Відповідно до статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях та членів їх сімей. Стаття 92 Конституції України визначає, що виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості.
Відповідно до частини 2 статті 16 Закону України від 20.12.1991 № 2011 «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (в редакції, що діяла на момент встановлення позивачу першої групи інвалідності, тобто на час виникнення спірних правовідносин), у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов'язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах визначених Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499 затверджено Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), пораненню (контузії, травми або каліцтва), чи інвалідності військовослужбовців військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб.
Відповідно пункту 2 вказаної Постанови призначення і виплата одноразової грошової допомоги здійснюється у разі загибелі, (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.
Так, відповідно до підпункту 2 пункту 2 Порядку одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності під час виконання ним обов'язків військової служби - інвалідам І групи у розмірі 33 - місячного грошового забезпечення.
Підпунктом 4 пункту 2 Порядку визначено, що в разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розміру, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Виходячи з системного аналізу положень наведених правових норм, право на отримання вказаної грошової допомоги пов'язується не з фактом звільнення військовослужбовця зі служби, воно виникає лише з часу настання страхової події, яка визначена законами, зокрема, інвалідності звільненого зі служби військовослужбовця, яка настала внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби.
Так, позивачу повторно встановлено першу групу інвалідності, внаслідок травми, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (довідка МСЕК від 30.05.2013 серія АВ №0114224), яка сталася після 01 січня 2007 року, тому позивач має право відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» на отримання одноразової грошової допомоги у порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 №499.
За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним дії Міністерства оборони України, щодо відмови в призначені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, визначеної п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (в редакції, що діяла на момент встановлення ОСОБА_1 першої групи інвалідності), скасування відповідного рішення та зобов'язання Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, визначеної п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (в редакції, що діяла на момент встановлення ОСОБА_1 першої групи інвалідності).
Що стосується вимоги позивача щодо зобов'язання Міністерство оборони України нарахувати та виплатити одноразову грошову допомогу у розмірі 33-місячного грошового забезпечення на день звільнення з військової служби, з урахуванням раніше виплачених сум державного обов'язкового особистого страхування, то суд відмовляє в її задоволенні, оскільки суд не може собою підміняти орган, щодо реалізації ним власних повноважень наданих законодавством.
Така позиція суду повністю узгоджується із позицією Верховного суду України, викладеною в постанові Пленуму №13 від 24.10.2008 року, згідно з яким, суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймаючи замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень та з позицією Європейського суду з прав людини, який неодноразово зазначав, що завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, і суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Судом при вирішенні вищевказаного адміністративного позову було взято до уваги положення частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.
Згідно з частин 1, 3 статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність своїх дій та рішень.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 94, 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправним дії Міністерства оборони України, щодо відмови в призначені ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, визначеної п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (в редакції, що діяла на момент встановлення ОСОБА_1 першої групи інвалідності).
Скасувати п.53 протоколу №2 від 22 травня 2014 року засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних її призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби.
Зобов'язати Міністерство оборони України повторно розглянути питання щодо виплати ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, визначеної п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року №499 (в редакції, що діяла на момент встановлення ОСОБА_1 першої групи інвалідності).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Постанова суду набирає законної сили в порядку статей 167, 186 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання її копії.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Головуючий суддя: підпис В.І. Д'яков
Судді: підпис С.Л. Клопот
підпис О.В. Заяць
З оригіналом згідно.
Головуючий суддя: В.І. Д'яков