27 травня 2014 р. Справа № 804/3764/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання - Пополітові І.М., за участю представників: позивача - Ліпатової О.П., Оліфіренко Г.Ю., відповідача - Шевченко А.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс»
до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області
про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,- ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0003101500 від 05.12.2013 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що посадовими особами Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства, правильності нарахування та сплати податку на додану вартість при проведенні господарських операцій з ТОВ «Санторіна» за період з 01.04.2013 року по 31.05.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки № 219/222/32098115 від 18.11.2013 року, на підставі якого винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення. Зазначене податкове повідомлення - рішення позивач вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки воно було прийнято всупереч нормам діючого законодавства. Крім того, позивач зазначає, що висновки, зазначені у акті перевірки є суб'єктивною думкою перевіряючи податкового органу і не ґрунтуються на вимогах закону. З огляду на вищевикладене, позивач просив суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
У судовому засіданні представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись при цьому на обставини, викладені у позовній заяві.
Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував, посилаючись при цьому на письмові заперечення надані суду, у яких зазначено, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства. За наслідками встановлених порушень Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області складено акт перевірки та винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Відповідач вважає податкове повідомлення - рішення правомірним, та таким, що винесено відповідно до вимог діючого законодавства, у зв'язку з чим відповідач вважає, що підстави для його скасування відсутні.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.
Згідно з п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Статтею 78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється, зокрема, у разі якщо, за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов'язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі повідомлення від 15.11.2013 року № 29/222, виданого Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області посадовими особами податкового органу, на підставі п.п. 20.1.6 п. 20.1 ст. 20, ч. 1 п. 73.3 ст. 73, пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, ст. 79, ст. 85, ст. 86 податкового кодексу України, проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Кранмонтажсервіс» щодо взаємовідносин з контрагентами ТОВ «Санторіна» за період з 01.04.2013 року по 31.05.2013 року, за результатами якої складено акт перевірки № 219/222/32098115 від 18.11.2013 року.
Згідно висновків акту перевірки:
- п. 185.1 ст.185, п. 186.1 ст. 186, п. 198.1, п. 198.2, п. 198.2 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено податковий кредит з податку на додану вартість за квітень - травень 2013 року в сумі 265249 грн. 50 коп., в тому числі, за квітень 2013 року на суму 65344 грн., травень 2013 року на суму 199905 грн. 50 коп.
Не погодившись з висновками, викладеними в акті перевірки № 219/222/32098115 від 18.11.2013 року позивачем було подано заперечення до Криворізької північної міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 1767 від 28.11.2013 року.
Листом № 7887/10/222 від 05.12.2013 року відповідач повідомив, що висновки викладені у акті перевірки залишені без змін.
На підставі висновків проведеної перевірки, 05.12.2013 року відповідачем винесено податкове повідомлення - рішення № 0003101500, яким збільшено суми грошового зобов'язання по податку на додану вартість на суму 397874 грн. 30 коп.
Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням - рішенням позивачем була подана скарга до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 1856 від 18122013 року.
Рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 987/10/04-36-10-08-09 від 18.02.2014 року оскаржуване рішення залишено без змін, а скарга без задоволення. Крім того, зазначеним рішенням було збільшено грошове зобов'язання позивача, визначене у податковому повідомленні-рішенні № 0003101500 від 05.12.2013 року на суму 6 грн. 70 коп.
Суд вважає вищевказане податкове повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» зареєстроване Виконавчим комітетом Криворізької міської ради народних депутатів Дніпропетровської області 26.09.2002 року та перебуває на обліку в Криворізькій північній об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс» у перевіряємий період мало взаємовідносини з ТОВ «Санторіна».
Так, 30.04.2013 року між ТОВ «Кранмонтажсервіс» та ТОВ «Санторіна» було укладено договір № 3004/13, згідно якого продавець (ТОВ «Санторіна») зобов'язується передати, а покупець (ТОВ «Кранмонтажсервіс») зобов'язується прийняти та сплатити товар, на умовах, що передбачені даним договором.
На підтвердження того, що товар на користь ТОВ «Кранмонтажсервіс» був поставлений ТОВ «Санторіна» відповідно до договору № 3004/13 від 30.04.2013 року свідчать відповідні первинні фінансово-господарські документи: видаткова накладна № 43013 від 30.04.2013 року; податкова накладна № 856 від 30.04.2013 року.
Крім того, 30.05. 2013 року між позивачем та ТОВ «Санторіна» було укладено договір № 3005/13, згідно якого продавець (ТОВ «Санторіна») зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та сплатити товар, на умовах, що передбачені даним договором.
На підтвердження того, що товар на користь ТОВ «Кранмонтажсервіс» був поставлений ТОВ «Санторіна» відповідно до договору № 3005/13 від 30.05.2013 року свідчать відповідні первинні фінансово-господарські документи: видаткова накладна № 53104 від 31.05.2013 року; податкова накладна № 1114 від 31.05.2013 року.
Придбаний у ТОВ «Санторіна» за договорами № 3004/13 від 30.04.2013 року та № 3005/13 від 30.05.2013 року товар був переданий ТОВ «Кранмонтажсервіс» за договором виконання робіт (послуг) № 3004 від 30.04.2013 року ТОВ «Укрспецстальпоставка» для виконання механічної обробки заготовок, деталей.
Факт передачі товару від ТОВ «Кранмонтажсервіс» підтверджується наступними документами: актом прийому-передачі матеріалів (заготовок) від 30.04.2013 року; актом прийому-передачі матеріалів (заготовок) від 31.05.2013 року; актом прийому-передачі готової продукції від 16.05.2013 року; актом прийому-передачі готової продукції від 02.09.2013 року.
Відповідач у акті перевірки робить висновок, що про те, що неможливо встановити факт перевезення товару, оскільки відсутні товарно-транспортні накладні, шляхові листи або інші документи, що підтверджують факт здійснення перевезення.
Позивач зауважує на тому, що він не здійснював будь-яких перевезень придбаного у ТОВ «Санторіна» за договорами № 3004/13 від 30.04.2013 року та № 3005/13 від 30.05.2013 року товару з місця придбання, тобто вул.Жовтневої, 1-Б, с. Новопілля Криворізького району Дніпропетровської області, оскільки згідно умов договору № 3004 від 30.04.2013 року позивач передав зазначений товар на переробку ТОВ «Укрспецстальпоставка» за цією ж адресою - вул.Жовтневої, 1-Б, с. Новопілля Криворізького району Дніпропетровської області. Місцем передання готової продукції ТОВ «Кранмонтажсервіс» згідно вищезазначених актів прийому-передачі готової продукції є також вул.Жовтнева, 1-Б, с. Новопілля Криворізького району Дніпропетровської області. Таким чином, у позивача не можуть бути відсутні товарно-транспортні документи, оскільки будь-яких перевезень товару (готової продукції) від ТОВ «Санторіна» до ТОВ «Кранмонтажсервіс» та, в подальшому, від ТОВ «Кранмонтажсервіс» до ТОВ «Укрспецстальпоставка» не було.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).
Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.
Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.
Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.
Суд звертає увагу, що відповідач, приймаючи оскаржуване податкове повідомлення - рішення, не міг керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених договорів, його позиція про те, що ці договори суперечать інтересам держави та суспільства, не підтверджена належними доказами чи рішенням суду про визнання їх такими.
Пунктом 135.1 ст.135 ПК України передбачено, що доходи, що враховуються при обчислені об'єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2, та складаються з: доходу від операційної діяльності та інших доходів, які визначаються відповідно до п. 135.5, за винятком доходів, визначених у пункті 135.4 та у статті 136.
Відповідно п.137.1 ст.137 ПК України, дохід від реалізації товарів визначається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визначається за датою складання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.
У п. 135.2 ст.135 ПК України вказано, що доходи визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують отримання платником податку доходів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено ведення бухгалтерського обліку, та інших документів.
Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (ч.1 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Згідно з пунктом 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
При цьому, відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.
Виходячи з положень пп. 14.1.181. п.14.1.ст. 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.
Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
З наданих позивачем доказів вбачається, що укладені з контрагентами правочини мали на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ними. Сторонами господарських відносин були дотримані вимоги чинного законодавства України у спосіб передбачений законом, що в свою чергу підтверджує здійснення господарських операції та правомірно сформований податковий кредит та валові витрати про вказаних вище господарських операцій.
Таким чином, суд доходить висновку, що правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.
Згідно п.198.1, п.198.3. ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт і послуг), вартість яких відноситься до складу витрат виробництва (обігу). Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (робіт, послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів, послуг.
Таким чином, для підтвердження включення витрат на придбання товарів (робіт, послуг) до складу валових витрат підприємства, а також для підтвердження включення сум сплаченого податку на додану вартість у складі ціни за придбаний товар (роботи, послуги) до складу податкового кредиту необхідні належним чином оформленні первинні документи.
З наведеного вбачається, що підставою для формування податкового кредиту є саме наявність у платника податку - належно оформленої податкової накладної, та здійснення операцій з метою досягнення господарської мети.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2. ст.198 Кодексу).
Виходячи з положень п. 198.6. ст. 198 ПК України, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п.201.11 ст.201 Кодексу). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.
Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).
У відповідності з п. 201.10. ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Виходячи із правової позиції Вищого адміністративного суду України, викладеної в інформаційному листі від 20.07.2010 року № 1112/11/13-10, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 02.03.2009 року по справі № К-21781/07 та від 06.11.2007 року.
Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними, не підтвердженими фактичними обставинами справи.
Крім того, щодо порушення позивачем Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від.14 жовтня 1997 року № 363, суд зазначає наступне.
Суд не погоджується з вищевказаним твердженням відповідача, оскільки підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей від його контрагентів, саме товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для формування валових доходів і витрат та отримання права на податковий кредит, у зв'язку з тим, що діючим законодавством не передбачено ставлення в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Таким чином, товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товарів, та відповідно набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомості про господарську операцію з поставки товару, а відображає відомості про господарську операцію перевезення. У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає безпідставним висновок відповідача про те, що внаслідок відсутності товарно-транспортних накладних господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не мали місце (не здійснювалися).
За змістом п. 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року N 363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20 лютого 1998 року за № 128/2568, товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів. Однак, жодним нормативно-правовим актом не встановлено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи є єдиними документами, які підтверджують факт поставки товару від продавця до покупця.
Вищевказана позиція зазначена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 22.05.2013 року по справі №2270/10784/11.
Таким чином, наведеними нормами права визначено підстави для формування платником податкового кредиту і до таких підстав віднесено: наявність господарської операції, сплата (нарахування) ПДВ, у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), факт сплати податку на додану вартість має підтверджуватися відповідними податковими накладними, використання придбаних товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 71, 72, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кранмонтажсервіс»- задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0003101500 від 05.12.2013 року, винесене Криворізькою північною міжрайонною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст постанови виготовлений 02.06.2014 року.
Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 02.06.2014 року Суддя З оригіналом згідно Помічник судді М.В. Дєєв М.В.Дєєв Т.С.Журавель