08 серпня 2014 р. Справа № 804/8418/14
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Тулянцевої І.В.,
суддів Озерянської С.І., Степаненко В.В.
при секретарі Уваровій М.Ю.
за участю:
позивача ОСОБА_1
представника позивача Шевченко О.А.,
представників відповідача Нішта О.А,, Корчоха О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Військової частини НОМЕР_1 про розірвання контракту,
13.06.2014 року ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Міністерства внутрішніх справ України (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 2) в якому просив зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України розірвати (припинити) контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України, укладений між ОСОБА_1 та Міністерством внутрішніх справ України від 14.06.2013 р. відповідно до підпункту «ж» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту з боку командування військової частини.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що укладений 14.06.2013 року між ним та Міністерством внутрішніх справ України в особі Командувача внутрішніх військ МВС України контракт про проходження військової служби у внутрішніх військах МВС України, підлягає достроковому розірванню (припиненню), оскільки відповідачами систематично не виконуються умови укладеного контракту. Так, призначення його на посаду командира 1 взводу 3 роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 відбулось у порушення п. 2 контракту, оскільки відповідно до військово - облікової спеціальності, отриманої в Національній академії внутрішніх справ України на факультеті внутрішніх військ навчально - наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби, він отримав освіту за напрямом «правознавство» та отримав диплом освітньо - кваліфікаційного рівня «бакалавр». Крім того, відповідачем 2 не були виконані зобов'язання щодо забезпечення в повному обсязі речовим майном військовослужбовця, у зв'язку із чим йому прийшлось за власні кошти покупати собі окремі речі для належного виконання своїх службових обов'язків. Також вважає, що відповідачем 2 порушуються положення контракту щодо встановлення тривалості службового часу, оскільки враховуючи положення ст. 50 Кодексу законів про працю України, його службовий час значно перевищує встановлені законодавством норми. Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про систематичні порушення з боку відповідачів умов контракту про проходження служби, у зв'язку із чим на підставі підпункту «ж» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, просить його розірвати (припинити).
Відповідач 1 - Міністерство внутрішніх справ України, проти позову заперечував, подав до суду письмові заперечення які приєднані до матеріалів справи (а.с. 55-59). Суду пояснив, що позивач був призначений на посаду командира 1 взводу 3 роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 у відповідності до отриманої військово - облікової спеціальності та освітньо - кваліфікаційної характеристики випускників факультету підготовки фахівців для внутрішніх військ Національної академії внутрішніх справ України, у зв'язку із чим, його твердження про порушення умов контракту при призначенні його на посаду не за отриманою у вищому навчальному закладі спеціальністю, є безпідставними. Щодо забезпечення в повному обсязі речовим майном відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час» від 28.10.2004 р. № 1444, пояснив, що позивач за період проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 був забезпечений всім необхідним сезонним речовим майном виходячи із наявного на складі майна. Крім того, вважають, що на військовослужбовців внутрішніх військ МВС України не розповсюджуються норми Кодексу законів про працю України, у зв'язку із чим, твердження позивача щодо понаднормований службовий час за період проходження служби в військовій частині НОМЕР_1 , є помилковими. За таких обставин, вважають, що з боку відповідача 1 порушень умов контракту, укладеного з позивачем не було, у зв'язку із чим, підстави для його дострокового припинення, відсутні.
Відповідач 2 - Військова частина НОМЕР_1 проти позову заперечував, подав до суду письмові заперечення які приєднані до матеріалів справи (а.с. 52-54). Суду пояснив, що відповідно до особової справи позивача його військово - облікова спеціальність відповідає посаді «командир взводу», у зв'язку із чим, він і був призначений на вакантну посаду командира 1 взводу 3 роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 , що узгоджується із вимогами контракту. Крім того, речовим майном позивач був забезпечений відповідно до сезонних умов та виходячи із наявного на складі майна. Зауважень до позивача щодо його військової форми за період служби з боку командування військової частини не було. З рапортами щодо повернення грошових коштів за речове майно, куплене ним самостійно, ОСОБА_1 до командування в/ч не звертався, що свідчить про те, що при виконанні своїх службових обов'язків його військова форма відповідала встановленим сезонним правилам. Також вважають, що загальні норми трудового законодавства щодо норм робочого часу (40 год. на тиждень) на військовослужбовців не розповсюджуються, у зв'язку із чим, твердження про систематичне порушення з боку відповідача 2 умов контракту щодо тривалості робочого часу, є безпідставними.
Вивчивши доводи позову та заперечень, заслухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 01 вересня 2009 р. по 14 червня 2013 року навчався на факультеті внутрішніх військ Навчально - наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ України за спеціальністю «Правознавство» за спеціалізацією «Службова діяльність підрозділів внутрішніх військ» (військово - облікова спеціальність (ВОС) 0210003) та отримав базову вищу освіту за напрямком підготовки «Правознавство» та здобув кваліфікацію бакалавра права (а.с.111-113, 134).
14.07.2013 року між ОСОБА_1 і Міністерством внутрішніх справ України в особі Командувача внутрішніх військ МВС України генерала- лейтенанта ОСОБА_2 , було укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України (далі - Контракт) строком на 5 років (а.с. 9).
Наказом Командувача внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України від 14.06.2013 р. № 50/ос відповідно до пунктів 18, 52 та 107 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, військовослужбовцю ОСОБА_1 , який закінчив факультет внутрішніх військ навчально - наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ України присвоєно первинне офіцерське звання «лейтенант», укладено контракт на 5 років та призначено на посаду командира 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с. 116).
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.07.2013 р. № 145 ОСОБА_1 був зарахований в списки особового складу частини та на всі види забезпечення (а.с. 66).
11.06.2014 року ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 та Міністерства внутрішніх справ України подано Рапорт (звернення) в якому позивач просить розірвати (припинити) Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України від 14.06.2013 р. на підставі підпункту «ж» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, у зв'язку із систематичним порушенням умов контракту з боку командування, а саме:
- не було виконано зобов'язання щодо забезпечення належних умов проходження служби (не забезпечено в повному обсязі речовим майном відповідно до Норми № 2 «Забезпечення речовим майном офіцерів і прапорщиків Збройних Сил та інших військових формувань»);
- не було виконано зобов'язання щодо призначення лейтенанта ОСОБА_1 на військову посаду відповідно до отриманої освіти та військово - облікової спеціальності;
- систематично порушувалась тривалість робочого часу (а.с. 10).
13.06.2014 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із позовом про зобов'язання відповідача 1 - Міністерство внутрішніх справ України достроково розірвати (припинити) дію Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України від 14.06.2013 р. (а.с. 2-8).
Правовідносини з приводу проходження громадянами України військової служби, в т.ч. і у Внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України, врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII, Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008 р.
Суд зазначає, що ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон України № 2232-XII) встановлено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1,6 ст. 6 Закону України № 2232-XII, військові посади (штатні посади, що підлягають заміщенню військовослужбовцями) і відповідні їм військові звання передбачаються у штатах (штатних розписах) військових частин,
кораблів, органів військового управління, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів та військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів.
Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, Законом України «Про Збройні Сили України», іншими законами та положеннями про проходження військової служби та служби у військовому резерві громадянами України.
Початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, визначено ч. 1 ст. 24 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
В судовому засіданні було встановлено, що позивач в червні 2013 року закінчив факультет внутрішніх військ Навчально - наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ України (на теперішній час - Факультет підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально - наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії України Національної академії внутрішніх справ України), який здійснював підготовку офіцерських кадрів освітньо - кваліфікаційного рівня «бакалавр», галузь знань «Право» (0304) за напрямом підготовки «Правознавство» (6.030402), спеціалізація «Службова діяльність підрозділів внутрішніх військ».
14.06.2013 р. ОСОБА_1 було укладено з Міністерством внутрішніх справ України Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України строком на 5 років, пунктом 2 якого було передбачено, що МВС України гарантує призначення його на військові посади відповідно до отриманої освіти та військово - облікової спеціальності (а.с. 9).
Як свідчать матеріали справи, відповідно до освітньо - кваліфікаційної характеристики (ОКХ) Стандарту вищої освіти факультет внутрішніх військ Навчально - наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ України, є галузевим документом, у якому відображаються цілі вищої освіти та професійної підготовки фахівців для підрозділів внутрішніх військ МВС України, визначаються вимоги до їх компетентності, інших соціально - важливих властивостей та якостей (а.с. 60-65).
Даний стандарт є складовою галузевого стандарту вищої освіти в якому узагальнюються вимоги з боку держави, світового співтовариства та з урахуванням аналізу професійної діяльності замовника - Головного управління внутрішніх військ МВС України до змісту вищої освіти. Цей стандарт поширюється і на Національну академію внутрішніх справ України та її відокремлені структурні підрозділи де готують фахівців освітньо - кваліфікаційного рівня «бакалавр», галузі знань «право» (0304), напряму підготовки «Правознавство» (6.030401), кваліфікації «командир взводу» (1229.7 відповідно до Класифікатора професій Державного класифікатора України 003.2010) і спеціалізацією «забезпечення службової діяльності підрозділів Національної гвардії України» (у зв'язку із створенням в Україні з 16.03.2014 р. Національної гвардії України) з нормативним терміном навчання 4 роки (а.с. 60-65).
Відповідно до Класифікатора професій Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживстандарту України від 28.10.2010 р. № 327, фахівець, підготовлений за напрямом підготовки 6.030401 «Правознавство» може обіймати посади: -1229.7 «заступник командира роти»; -1229.7 «командир взводу (органи внутрішніх справ)».
Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що з Додатку до Диплому про вищу освіту (а.с. 132) позивача свідчить, що до програми підготовки на факультеті внутрішніх військ Навчально - наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ України позивачем разом із юридичними науками вивчались і військові дисципліни, що відповідало напряму спеціалізації випускників - «службова діяльність підрозділів внутрішніх військ».
Тобто, підготовка позивача в вищому навчальному закладі здійснювалася за напрямом підготовки «Правознавство», але за спеціалізацією - «службова діяльність підрозділів внутрішніх військ», що свідчить про те, що він може обіймати посади, які безпосередньо пов'язані з виконанням як роботи юрисконсульта так і командира взводу внутрішніх військ МВС України.
Суд критично ставиться до тверджень позивача з приводу того, що освітньо - кваліфікаційні характеристики за напрямом підготовки «Правознавство» Національної академії внутрішніх справ України за 2014 рік не можуть бути прийняті до уваги, оскільки він закінчив вищій навчальний заклад в 2013 році і вказаний стандарт вищої освіти не розповсюджується на період його навчання. Так, з матеріалів справи свідчить, що підготовка позивача у вищому навчальному закладі здійснювалась за напрямом підготовки «Правознавство» (6.030401) (а.с. 132), за таким же напрямом підготовки до матеріалів справи залучені і освітньо - кваліфікаційна характеристика Стандарту вищої освіти Національної академії внутрішніх справ України від 09.04.2014 р. (складену ще до реорганізації Факультету внутрішніх військ Навчально - наукового інституту підготовки кадрів громадської безпеки та психологічної служби Національної академії внутрішніх справ України в Факультет підготовки фахівців для Національної гвардії України Навчально - наукового інституту підготовки фахівців для підрозділів міліції громадської безпеки та Національної гвардії України Національної академії внутрішніх справ України, яка відбулась після 16.04.2014 р. у зв'язку із створенням Національної гвардії України) (а.с. 60-65). Тобто, і напрям підготовки і спеціалізація підготовки, визначені в освітньо - кваліфікаційній характеристиці Стандарту вищої освіти Національної академії внутрішніх справ України від 09.04.2014 р. повністю співпадають з напрямом підготовки і спеціалізації підготовки позивача.
Суд також не приймає до уваги посилання позивача на Перелік відповідності військово - облікових спеціальностей осіб офіцерського складу спеціальностям та спеціалізаціям підготовки військових фахівців тактичного рівня, затвердженого Наказом Міністерства оборони України № 860 від 12.12.2013 р., яким військово - облікова спеціальність за кодом 850200, 850300, 850500, 850600 за освітньо - кваліфікаційним рівнем бакалавра передбачає юрисконсультську роботу, оскільки вказаний нормативно - правовий акт набув чинності після підписання позивачем контракту та зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Суд також звертає увагу на те, що наказом Командувача Внутрішніх військ МВС України від 14.06.2013 р. № 50 о/с, позивач був призначений на посаду командира 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 (а.с. 116) та зарахований в списки особового складу військової частини НОМЕР_1 відповідно до штатного розладу 4 полку внутрішніх військ МВС України (а.с. 114-115), відповідно до присвоєної ще у вищому навчальному закладі класифікації «спеціаліст 3-го класу» командного профілю (ВОС 0210003), тобто у відповідності до кваліфікації 1229.7 (командир взводу) визначеної Класифікатором професій ДК 003.2010. При цьому, суд зауважує, що про виконання обов'язків командира взводу (ВОС 0210003) позивачеві було відомо ще з 14.06.2013 р., що підтверджується його особистим підписом у Послужному списку, залученому до матеріалів справи (а.с. 111-113) та спростовує твердження позивача з приводу того, що про призначення його на посаду командира взводу йому стало відомо 17.07.2013 року після зарахування до особового складу військової частини НОМЕР_1 .
Суд також звертає увагу на ту обставину, що укладення Контракту про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України між ОСОБА_1 і Міністерством внутрішніх справ України відбувалось безпосередньо 14.06.2013 р. ще в період, коли позивач вважався слухачем Національної академії внутрішніх справ України. Згідно з висновками Атестаційного листа на присвоєння первинного офіцерського звання, з яким ОСОБА_1 був ознайомлений на момент підписання контракту, позивач гідний присвоєння первинного офіцерського звання «лейтенант» та призначення на посаду командира взводу (а.с. 169-170).
Тобто, позивачу на момент підписання Контракту про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України достовірно було відомо, що він призначається на посаду командира взводу і його служба безпосередньо не буде пов'язана із юридичною діяльністю.
Суд також звертає увагу на ту обставину, що до 11.06.2014 року позивач до відповідачів із зверненнями щодо невідповідності займаної посади «командир 1 взводу 3 роти 2 стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 » його освітньо - кваліфікаційному рівню та військово - облікової спеціальності, не звертався та не відмовлявся від укладення контракту, будучі обізнаним в тому, що його подальша діяльність безпосередньо не буде пов'язана із юрисконсультською роботою.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що призначення позивача на посаду командира 1-го стрілецького взводу 3-ї стрілецької роти 2-го стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_1 відбулось з урахуванням отриманої освіти та військово - облікової спеціальності, у зв'язку із чим, твердження позивача з приводу порушень з боку відповідача 1 - Міністерства внутрішніх справ України, виконання умов п. 2 Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України, є безпідставними.
Як свідчать матеріали адміністративного позову, однією із підстав для дострокового припинення (розірвання) контракту позивач вказує - незабезпечення його з боку відповідачів речовим майном у відповідності до Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 р. № 1444.
Суд зазначає, що відповідно до статті 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII, продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пунктів 4, 10, 12, 13, 14 Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N 1444 (далі- Порядок № 1444), речове майно відпускається військовим частинам у порядку, встановленому Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади, яким підпорядковані військові формування, відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України норм забезпечення речовим майном військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час (далі - норми забезпечення речовим майном військовослужбовців), а також відповідно до затверджених Міноборони та іншими центральними органами виконавчої влади норм утримання цього майна на одного військовослужбовця (працівника) у військових частинах або на одне ліжко в лікувальних закладах (п. 4). Військовослужбовці забезпечуються речовим майном та отримують лазнево-пральні послуги за рахунок військового формування, в якому проходять військову службу. В окремих випадках Міноборони може передавати речове майно з оплатою його вартості згідно із законодавством іншим військовим формуванням (п. 10). Військовослужбовцям речове майно особистого користування видається за нормами забезпечення речовим майном у мирний час
N 1-22 і 60, інвентарне майно - за нормами забезпечення N 23-59 і 61-71 (п. 12). Речове майно видається військовослужбовцям згідно з нормами забезпечення з урахуванням переліку місцевостей України (з жарким та помірним кліматом), а також кліматичних умов місцевостей перебування національних контингентів і національного
персоналу України, а також військовослужбовців, направлених для тимчасового проходження військової служби за межами України (п. 13). Речове майно особистого користування офіцерам, прапорщикам, мічманам та військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом, надається у власність (п. 14).
В ході розгляду справи було встановлено, що позивач дійсно не був забезпечений в повному обсязі речовим майном відповідно до норм, встановлених в Додатках до Положення про порядок речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 р. N 1444, що підтверджується залученими до матеріалів справи копіями Арматурної картки № 1619 та Відомостями про видачу речового майна №3/110 і №3/218 (а.с. 154-156), довідкою - розрахунком № 4 від 04.08.2014 р. (а.с. 144).
Як пояснили в судовому засіданні представники відповідачів, незабезпеченість військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , в т.ч. і ОСОБА_1 речовим майном відповідно до встановлених норм відбулось у зв'язку із недостатнім фанансуванням внутрішніх військ МВС України з Державного бюджету України в 2013-2014 роках та складним політичним станом в країні (а.с. 71). Між тим, самим необхідним сезонним речовим майном позивач був забезпечений. На службу позивач з'являвся у військовій формі відповідно до встановлених норм, зауважень з боку командування в/ч щодо зовнішнього вигляду за період служби до нього не було.
Суд також зазначає, що відповідно до п. 26 Порядку № 144, офіцерам речове майно особистого користування видається у готовому вигляді або виготовляється в ательє за індивідуальним замовленням з оплатою вартості його пошиття за рахунок Міноборони
та інших центральних органів виконавчої влади.
В судовому засіданні було встановлено, що позивач за власні кошти купив лише взуття - берці, між тим, до командування військової частини НОМЕР_1 із зверненнями щодо недоотримання речового майна або поверненням коштів за придбане речове майно, протягом періоду служби не звертався. Отримання ним сезонного речового майна, необхідного для проходження служби, позивач не заперечував.
За таких обставин, суд вважає, що незабезпечення позивача в повному обсязі речовим майном не свідчить про систематичний характер невиконання умов контракту з боку відповідачів, оскільки неналежне фінансування внутрішніх військ МВС України з Державного бюджету України є об'єктивним фактом.
Стосовно вимог позивача щодо дострокового припинення (розірвання) контракту у зв'язку із порушенням з боку відповідачів тривалості робочого часу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 10 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 р. № 2011-XII, загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті (ч. 1). Розподіл службового часу військовослужбовців протягом доби і протягом тижня у військових частинах здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військовій частині постійну бойову готовність і
проведення занять з бойової підготовки та створити умови для підтримання порядку, військової дисципліни та виховання військовослужбовців, підвищення їх культурного рівня, всебічного побутового обслуговування, відпочинку і харчування (ч. 2).
Розподіл службового часу військовослужбовців визначається розпорядком дня, який затверджує відповідний командир (начальник) у порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, з додержанням встановленої загальної тривалості щотижневого службового часу (ч. 3). Для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п'ятиденний робочий
тиждень з двома вихідними днями, а для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів та курсантів вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, навчальних
центрів (частин) - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем (ч. 4).
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового
часу (ч. 5).
Як пояснив в судовому засіданні позивач, тривалість перебування його на службі з урахуванням виконання обов'язків відповідального по роті складає 29 год. за одне чергування. Офіцери заступають відповідальними по роті по 2-3 рази на тиждень. Тобто, з 5-ти денним робочим днем і 2-ма вихідними, загальна тривалість робочого часу на місяць в середньому складає 239 год. (з урахуванням виконання обов'язків відповідального по роті), що значно перевищує встановлені Кодексом законів про працю України загальні норми робочого часу на тиждень - 40 год. (в середньому на місяць - 160 год.).
Між тим, з такими твердженнями позивача суд не погоджується виходячи з наступного. В ході розгляду справи було встановлено, що за умовами служби у офіцерів військової частини НОМЕР_1 п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Робочий час позивача триває з 08-00 год. до 17-00 год. щоденно з виконанням обов'язків відповідального по підрозділу. В дні виконання обов'язків відповідального по роті робочий час позивача триває 24 год. на добу з 08-00 год. до 08-00 год. слідуючого дня (виконання обов'язків відповідального по роті з 17-00 до 08-00 год. слідуючого дня) з наданням 4-х годинного відпочинку з 08-00 год. до 13-00 год. Аналіз службового навантаження позивача за 2014 рік з урахуванням виконання обов'язків відповідального по підрозділу свідчить про те, що позивач мав в січні - 1 чергування, в лютому - 4 чергування, в липні - 6 чергувань та в середньому 10 робочих днів на місяць (а.с. 72-95, 117-131, 146-154). Тобто, тривалість його робочого часу за липень 2014 року, в якому було найбільша кількість чергувань за 2014 рік, складає 152 год. на місяць, що спростовує його твердження про те, що робочий час за місяць в середньому складає 239 год.
Суд також не приймає до уваги твердження позивача з приводу того, що за 2013 рік чисельність його добових чергувань по виконанню обов'язків відповідального по роті були більшими ніж 6 чергувань на тиждень, і тому, щомісячна тривалість робочого часу в середньому складає близько 239 год., оскільки середньомісячна тривалість робочого часу позивача - 152 год. була визначена виходячи із 5-ти денного робочого тижня з 2-ма вихідним у місяці, в якому у позивача не було відпусток та відряджень (липень 2014 р.).
Крім того, суд критично ставиться до висновків позивача з приводу того, що його тривалість робочого часу не повинна перевищувати встановлених ст. 50 Кодексу законів про працю України загальних норм робочого часу, оскільки, відповідно до ст. 3 Кодексу про працю України, на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, вказаний нормативний акт не поширюється.
За таких обставин, суд зазначає, що в судовому засіданні не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо порушень з боку відповідачів умов виконання контракту щодо забезпечення встановленої тривалості службового часу, у зв'язку із чим, відсутні підстави вважати їх систематичними.
Відповідно до п. «з» ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 р. № 2232-XII, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом,
звільняються з військової служби у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту командуванням (за бажанням військовослужбовця).
Звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України (ч. 9 ст. 26 Закону України № 2232-XII).
Пунктом 35 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року N 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008) передбачено, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовець звільняється з військової служби (крім випадку, передбаченого пунктом 195 цього Положення): за рішенням військовослужбовця за наявності підстав, передбачених пунктами "а", "б", "в", "д" і "з" частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до п. 233 Положення № 1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у
військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна
бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Як свідчать матеріали справи, позивач просить зобов'язати відповідача 1 - Міністерство внутрішніх справ України розірвати (припинити) Контракт про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України, укладений між ним і Міністерством внутрішніх справ України 14.06.2013 р. у зв'язку із систематичним невиконанням умов контракту з боку командування військової частини. Між тим, суд зазначає, що в ході розгляду справи не було встановлено порушень виконання умов контракту з боку відповідачів, які б носили системний характер, що свідчить про відсутність підстав для дострокового припинення контракту.
Суд також зазначає, що позивачем у позовній заяві підставою для дострокового припинення контракту визначено підпункт «ж» пункту 63 Положення про проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, затвердженого Указом Президента України від 07.11.2001 р. № 1053/2001, у той час, коли вказане Положення не розповсюджується на військовослужбовців внутрішнійх військ Міністерства внутрішніх справ України, а визначає порядок проходження військової служби особами офіцерського складу, прапорщиками (мічманами) Збройних Сил України, їх права та обов'язки, порядок виконання
цими особами військового обов'язку в запасі.
Згідно ж з положеннями Закону України «Про збройні сили України» від 06.12.1991 р. № 1934-XII, внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України не входять до структури Збройних Сил України.
За таких обставин, суд зазначає, що позивачем поставлено питання про розірвання (припинення) контракту на підставі нормативно - правового акту, який не врегульовує спірні відносини, що також свідчить про відсутність підстав для дострокового розірвання контракту.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Оскільки судовим розглядом не встановлено факту системного невиконання умов Контракту про проходження громадянами України військової служби у внутрішніх військах Міністерства внутрішніх справ України, укладеного між ОСОБА_1 і Міністерством внутрішніх справ України з боку відповідачів, то у задоволенні позову щодо дострокового його припинення, слід відмовити.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 7-12, 14, 86, 117-118, 158-160, 165 КАС України, суд,-
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Міністерства внутрішніх справ України, Військової частини НОМЕР_1 про розірвання контракту - відмовити.
Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд в порядку та строки, передбачені ст.186 КАС України.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Судді І.В. Тулянцева С.І.Озерянська В.В.Степаненко