04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"26" серпня 2014 р. Справа№ 910/4583/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Баранця О.М.
суддів: Пашкіної С.А.
Сітайло Л.Г.
при секретарі Майданевич Г.А.
за участю
представників сторін : від позивача - не з'явився.
від відповідача - Перетятько С.М
розглянувши Маріупольського міжрайонного відділу
апеляційну скаргу Управління Державної служби охорони
при ГУ МВС України в Донецькій області
на рішення
господарського суду міста Києва
від 02.07.2014 року
у справі № 910/4583/14 (суддя: Літвінова М.Є.)
за позовом Маріупольського міжрайонного відділу
Управління Державної служби охорони
при ГУ МВС України в Донецькій області
до Публічного акціонерного товариства
"Брокбізнесбанк"
про спонукання до виконання умов договору
щодо завершення переказу коштів
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року в задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, позивачем подано до Київського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.07.2014 року у справі №910/4583/14 та постановити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.07.2014 року апеляційну скаргу прийнято до провадження. Розгляд справи призначено до розгляду.
В судове засідання 26.08.2014 року представник позивача не з'явився, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Колегія суддів вважає за можливе здійснювати розгляд справи без участі представника позивача, враховуючи що останній належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з матеріалів даної справи, 11.06.2012 між ПАТ "Брокбізнесбанк" (банк за договором) та Маріупольським міжрайонним відділом управління Державної служби охорони при ГУ МВС України у Донецькій області (клієнт за договором) укладений договір №27013/12 про відкриття банківських рахунків та здійснення розрахунково-касового обслуговування (далі - Договір), за умовами якого банк відкриває клієнту поточні рахунки та здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та умов цього Договору.
Відповідно до п. 2.1 Договору, операції за рахунками здійснюються клієнтом з використанням платіжних інструментів, що передбачені чинним законодавством України, нормативно-правових актів Національного банку України та внутрішніми документами банку.
Згідно п. 2.2 Договору, операції з рахунком здійснюються банком в межах залишку коштів на початок операційного дня з урахуванням поточних надходжень коштів на рахунок протягом операційного дня.
Умовами Договору передбачено, що клієнт має право самостійно розпоряджатись коштами на своєму рахунку з дотриманням вимог чинного законодавства України, крім випадків примусового списання (п. 4.2.1).
Також п. 3.1.3 Договору, передбачено, що банк зобов'язаний своєчасно здійснювати розрахункові та касові операції відповідно до чинного законодавства України, нормативно-правових актів Національного банку України та внутрішніх документів Банку.
Даний Договір банківських рахунків є чинним, у встановленому законом порядку недійсним не визнавався. Зворотного матеріали справи не містять.
До Договору про відкриття банківського рахунку №27013/12 від 11.06.2012, сторонами укладена додаткова угода №1, за умовами якої, клієнт доручає, а банк бере на себе зобов'язання по забезпеченню дистанційного розрахункового обслуговування відкритих у банку рахунків клієнта за допомогою програмно-технічного комплексу "Клієнт-Банк" з вбудованою системою крипто захисту.
З матеріалів справи та наданих сторонами пояснень вбачається, що на підставі вказаного Договору позивачем подано банку платіжні доручення в період з 21.02.2014 по 28.02.2014 на загальну суму 264 133,00 грн., згідно з якими банку було доручено перерахувати грошові кошти з поточних рахунків позивача на інші рахунки.
Згідно з ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Згідно з частиною 3 статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.
Відповідно до пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов'язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Переказ вважається завершеним з моменту зарахування суми переказу на рахунок отримувача або її видачі йому в готівковій формі (пункт 30.1 статті 30 зазначеного Закону).
Однак, вказані платіжні доручення банком у встановлені строки виконані не були, та отримувачі коштів ініційовані позивачем перекази не отримали.
При цьому в матеріалах справи відсутні докази недостатності суми коштів на рахунках позивача для виконання вищевказаних платіжних доручень та здійснення за ними відповідних переказів.
Із огляду на наведене суд дійшов висновку, що фактичне невиконання спірних платіжних доручень було викликано відсутністю у відповідача, як у зберігача, на кореспондентському рахунку достатньої суми грошових коштів для здійснення міжбанківського переказу.
Вказаним невиконанням було порушене майнове право Позивача на вільне володіння та розпорядження належним останньому майном, яким, у розумінні статей 177, 190 ЦК України, є грошові кошти, у т.ч., враховуючи положення пункту 3.1 статті 3 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", які існують у формі записів на поточних рахунках позивача, відкритих у Банку.
Відповідно до частини 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору на підставі доказів у справі. Зокрема, відповідно до частини 2 статті 32 Господарського процесуального кодексу України - на підставі письмових доказів та пояснень представників сторін.
Згідно із частиною 1 статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи і матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд) на підставі постанови Правління НБУ від 28.02.2014 № 107, було прийнято рішення № 9 від 28.02.2014 щодо запровадження тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду на тимчасову адміністрацію у Відповідача.
Тимчасову адміністрацію в Банку запроваджено строком на 3 місяці з 03.03.2014 по 02.06.2014.
Крім того, постановою Правління НБУ від 10.06.2014 № 339 було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації Відповідача, в зв'язку з чим виконавчою дирекцією Фонду було прийнято рішення від 11.06.2014 № 45 про початок здійснення процедури ліквідації Відповідача, та призначено уповноважену особу Фонду на ліквідацію.
Зазначена інформація відображена на офіційному сайті Фонду (http://www.fg.gov.ua) та НБУ (http://www.bank.gov.ua/control/uk/index), а тому в розумінні статті 35 ГПК України є загальновідомою, і не потребує доказуванню.
Відтак, станом на момент звернення Позивача з даним позовом до суду у Відповідача була запроваджена тимчасова адміністрація, а на момент вирішення спору у нього було відкликано банківську ліцензію та розпочато процедуру ліквідації.
За загальним правилом, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, окрім випадків і лише в порядку, встановлених законом (стаття 321 ЦК України).
За приписами частин 1, 2 статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами.
Всупереч вказаної норми Банк не зміг забезпечити право Компанії на безперешкодне розпорядження її коштами, що знаходяться на її поточних рахунках, відкритих в Банку на підставі Договору від 11.06.2012 № 27013/12.
Відповідно до частини 1 статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.
Отже, починаючи з 09.03.2011 (дата набрання чинності Законом України від 04.11.2010 № 2677-VI) випадки обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, можуть бути передбачені в спеціальному законі.
Процедура щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків врегульована Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", який є спеціальним законом у даних правовідносинах.
Пунктом 16 статті 2 зазначеного Закону встановлено, що тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом, а відповідно до пункту 6 статті 2 Закону ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Відтак, у спорах пов'язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація чи почата процедура його ліквідації, своїх зобов'язань перед його кредиторами, норми Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є спеціальними, а даний Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у цих правовідносинах.
Виходячи зі суті (змісту) та згідно з частиною 2 статті 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.
Статтею 36 даного Закону врегульовані наслідки запровадження тимчасової адміністрації.
Так, відповідно до пункту 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.
Пунктом 1 частини 6 статті 36 даного Закону передбачено, що обмеження, встановлене пунктом 1 частини п'ятої цієї статті, не поширюється на зобов'язання банку щодо виплати коштів за вкладами вкладників за договорами, строк яких закінчився, та за договорами банківського рахунку вкладників. Зазначені виплати здійснюються в межах суми відшкодування, що гарантується Фондом.
Однак, згідно з пунктом 4 частини 1 статті 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у цьому Законі термін "вкладник" вживається у значені "фізична особа (крім фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката".
Відтак, враховуючи дану норму, фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та юридичні особи не підпадають під визначення поняття "вкладник" у розумінні вищевказаного Закону. Тому, на них не поширюється виняток з обмеження встановленого пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Разом із цим, указаний Закон не дає визначення поняття "кредитор банку". Визначення терміну "кредитор банку" міститься у статті 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність", та під яким розуміється - юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.
Виходячи з положень частини 1 статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк, зокрема, зобов'язується виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
За змістом пункту 1.24 статті 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" переказ коштів - рух певної суми коштів з метою її зарахування на рахунок отримувача або видачі йому у готівковій формі. Ініціатор та отримувач можуть бути однією і тією ж особою.
Отже, враховуючи вище наведені положення, та, зокрема, положення статей 177, 190, 509 ЦК України, зобов'язання щодо переказу коштів з рахунку Позивача, відкритому у Відповідача, на його рахунок в іншому банку чи на рахунок контрагента Позивача є майновим зобов'язанням.
Відтак, виходячи з аналізу вищенаведених положень, Позивач є кредитором банку на якого поширюються обмеження встановлені пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому не можуть бути задоволені його вимоги (у т.ч. спірні) до Відповідача від часу запровадження у останньому тимчасової адміністрації.
Розглядаючи спір по суті, судом першої інстанції враховано, що відповідно до пункту третього частини 2 статті 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" уповноважена особа Фонду має право продовжувати, обмежувати або припиняти здійснення банком будь-яких операцій.
У матеріалах справи відсутні докази про те, що уповноважена особа Фонду дала дозвіл на продовження виконання відповідачем спірних платіжних доручень позивача.
Крім того, виходячи зі змісту статей 39, 40, 49, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації складається план врегулювання (рішення Фонду, що визначає спосіб, економічне обґрунтування, строки та умови виведення неплатоспроможного банку з ринку) у якому визначаються заходи щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку в один із способів передбачених у частині 2 статі 39 даного Закону. Фонд складає реєстр активів і зобов'язань, які підлягають відчуженню. Під час відчуження зобов'язань Фонд має забезпечити неупереджене ставлення до всіх кредиторів неплатоспроможного банку, дотримуючись черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, при цьому зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом, мають найвищий пріоритет і не можуть бути відчужені частково. Під час ліквідації банку уповноважена особа Фонду не має права здійснювати задоволення вимог кредиторів до затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів, за виключенням погашення за погодженням з виконавчою дирекцією Фонду вимог за правочинами, що забезпечують проведення ліквідаційної процедури. Кошти, одержані в результаті ліквідації та реалізації майна банку, спрямовуються уповноваженою особою Фонду на задоволення вимог кредиторів у черговості передбаченій статтею 52 даного Закону. Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від реалізації майна банку після повного задоволення вимог попередньої черги. Таким чином, після запровадження у банку тимчасової адміністрації (з метою виведення цього банку з ринку) та переходу до процедури ліквідації банку, задоволення вимог кредиторів відбувається у особливому, передбаченому зазначеним спеціальним Законом порядку з дотриманням принципів черговості, передбаченої статтею 52 цього Закону, та виходячи з того, що найвищий пріоритет мають зобов'язання банку за вкладами фізичних осіб, гарантованими Фондом.
Тож, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, колегія суддів цілком підтримує висновок суду першої інстанції про те, що підстави для задоволення позову у суду відсутні.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення господарського суду м. Києва від 02.07.2014 року у справі №910/4583/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
2. Справу №910/4583/14 повернути до господарського суду м. Києва.
3. Копію постанови направити сторонам.
Головуючий суддя О.М. Баранець
Судді С.А. Пашкіна
Л.Г. Сітайло
Повний текст постанови складено 27.08.2014 року.