ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
місто Київ
21 серпня 2014 року 08:34 справа №826/8533/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді головуючого судді Кузьменка В.А., суддів Дегтярьової О.В., Кобилянського К.М., за участю секретаря Калужського Д.О., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу
за позовом1. ОСОБА_2 2. ОСОБА_3 3. ОСОБА_4 4. ОСОБА_5 5. ОСОБА_6 6. ОСОБА_7 7. ОСОБА_8 8. ОСОБА_9 9. ОСОБА_10 10. ОСОБА_11 11. ОСОБА_12 12. ОСОБА_13
доМіністерства промислової політики України
третя особаДержавне підприємство "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання"
провизнання незаконним та скасування наказу
ОСОБА_2 (далі по тексту - позивач 1, ОСОБА_2), ОСОБА_3 (далі по тексту - позивач 2, ОСОБА_3), ОСОБА_4 (далі по тексту - позивач 3, ОСОБА_4), ОСОБА_5 (далі по тексту - позивач 4, ОСОБА_5), ОСОБА_6 (далі по тексту - позивач 5, ОСОБА_6), ОСОБА_7 (далі по тексту - позивач 6, ОСОБА_7), ОСОБА_8 (далі по тексту - позивач 7, ОСОБА_8), ОСОБА_9 (далі по тексту - позивач 8, ОСОБА_9), ОСОБА_10 (далі по тексту - позивач 9, ОСОБА_10), ОСОБА_11(далі по тексту - позивач 10, ОСОБА_11), ОСОБА_12 (далі по тексту - позивач 11, ОСОБА_12) та ОСОБА_13 (далі по тексту - позивач 12, ОСОБА_13) звернулись до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративними позовом до Міністерства промислової політики України (далі по тексту - відповідач), в якому просять визнати незаконним та скасувати наказ відповідача від 04 квітня 2014 року №112.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 червня 2014 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/8533/14, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 04 серпня 2014 року залучено до участі в адміністративній справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Державне підприємство "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання".
В судове засідання 20 серпня 2014 року представники позивачі не прибули, попереднього подавши до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності; представник відповідача проти задоволення позову заперечив; третя особа свого представника в судове засідання не направила.
Відповідно до частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Враховуючи неприбуття позивачів або їх представників, представника третьої особи та положення частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, беручи до уваги відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, в судовому засіданні 20 серпня 2014 року суд ухвалив перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
Відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 04 квітня 2014 року №112 "Про ліквідацію Державного підприємства "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання" на підставі норм Господарського кодексу України, Цивільного кодексу України, Законів України "Про управління об'єктами державної власності" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців", згідно з наданими повноваженнями щодо управління майном, що є у державній власності, наказано припинити юридичну особу - Державне підприємство "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання", розташоване за адресою: місто Львів, вул. Зелена, буд. 115 Б, шляхом ліквідації; утворено ліквідаційну комісію, якій доручено вжити відповідні заходи, у тому числі звільнити працівників Державного підприємства "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання" згідно з чинним законодавством.
Позивачі вважають зазначений вище наказ протиправним, оскільки він порушує їхні права, як працівників Державного підприємства "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання", зокрема всупереч положень колективного договору про майбутнє припинення вказаного підприємства працівників не повідомлено за три місяці; заступник Міністра підписав оскаржуваний наказ без відповідних повноважень.
Відповідач та третя особа проти задоволення адміністративного позову заперечили, зазначивши, що оскаржуваний наказ прийнятий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.
Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що пред'явлені позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінюючи оскаржуваний наказ на предмет його відповідності вимогам, встановленим частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до положень статті 73 Господарського кодексу України державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління.
Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами.
Як визначає частина перша статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" суб'єктами управління об'єктами державної власності є, зокрема міністерства, інші органи виконавчої влади та державні колегіальні органи (далі - уповноважені органи управління).
Згідно з підпунктами 43, 44 пункту 4 Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2013 року №389/2013, Міністерство промислової політики України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами, які належать до сфери управління Міністерство промислової політики України; утворює, ліквідовує, реорганізовує підприємства, установи та організації, які належать до сфери його управління, затверджує їх статути (положення), здійснює контроль за їх дотриманням, у встановленому порядку призначає на посади та звільняє з посад їх керівників.
Сторонами визнається, що Державне підприємство "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання" належить до сфері управління Міністерства промислової політики України, передбачено в статуті підприємства, копія якого долучена до матеріалів справи.
Відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа ліквідується, зокрема за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв'язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.
Стаття 59 Господарського кодексу України визначає, що припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.
Наведені законодавчі норми свідчать, що Міністерство промислової політики України, як суб'єкт управління об'єктами державної власності, наділений відповідними повноваженнями, зокрема ліквідовувати реорганізовувати підприємства, що належать до сфери його управління шляхом прийняття відповідного рішення.
За таких підстав, суд приходить до висновку, що відповідач, приймаючи оскаржуваний наказ, діяв на підставі та у межах повноважень, що передбачені законом.
Доводи позивача про порушення порядку прийняття оскаржуваного наказу в частині завчасного повідомлення про майбутню ліквідацію Державного підприємства "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання" його працівників, не приймаються судом до уваги, оскільки чинне законодавство не покладає на суб'єкта управління об'єктами державної власності обов'язку завчасно повідомляти працівників об'єкта державної власності про майбутню ліквідацію.
Суд не приймає до уваги доводи позивачів про неможливість підписання оскаржуваного наказу заступником Міністра промислової політики України Каленковим О.Ф. та зазначає про наступне.
Матеріали справи підтверджують, що наказ Міністерства промислової політики України від 04 квітня 2014 року №112 "Про ліквідацію Державного підприємства "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання" підписав заступник Міністра промислової політики України Каленков О.Ф.
Відповідно до пункту 9 Положення про Міністерство промислової політики України, затвердженого Указом Президента України від 19 липня 2013 року №389/2013, Міністр очолює Міністерство промислової політики України, здійснює керівництво його діяльністю, підписує накази Міністерства.
Одночасно суд встановив, що відповідно до постанови Верховної Ради України від 27 лютого 2014 року №801-VІІ "Про звільнення з посад членів Кабінету Міністрів України" звільнено ОСОБА_16 з посади Міністра промислової політики.
За правилами пункту 15 частини четвертої статті 10 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" у разі звільнення міністра його повноваження до призначення на цю посаду іншої особи, здійснює заступник міністра - керівник апарату відповідно до покладених на нього завдань.
Разом з тим, враховуючи, що заступник Міністра - керівник апарату Бойцун Н.Є. на час підписання оскаржуваного наказу знаходилась у відпустці, виконання її обов'язків було покладено на заступника Міністра промислової політики України Каленкова О.Ф. згідно наказу відповідача від 21 березня 2014 року №64к, копія якого долучена до матеріалів справи.
Таким чином, на думку колегії суддів, підписання оскаржуваного наказу заступником Міністра промислової політики України Каленковим О.Ф. узгоджується з нормами Закону України "Про центральні органи виконавчої влади".
Крім того, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Пункт 1 частини другої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України передбачає, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Відповідно до частини другої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: 1) визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; 2) зобов'язання відповідача вчинити певні дії; 3) зобов'язання відповідача утриматися від вчинення певних дій; 4) стягнення з відповідача коштів; 5) тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; 6) примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; 7) примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; 8) визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.
Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить, що судовий захист прав, свобод або інтересів шляхом повного чи часткового задоволення адміністративного позову, можливий виключно відносно тієї особи, права, свободи або інтереси якої порушено з боку конкретного суб'єкта владних повноважень та за умови порушення її прав.
Між тим позивачами не доведено, а колегією суддів не встановлено, що оскаржуваний наказ порушує права, свободи чи інтереси позивачів, як працівників Державне підприємство "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання"; більше того, третя особа, інтересів якої безпосередньо стосується оскаржуваний наказ, не порушувала питання щодо його скасування.
В частині доводів позивачів про порушення їхніх трудових прав, суд звертає увагу, що наказ Міністерства промислової політики України від 04 квітня 2014 року №112 "Про ліквідацію Державного підприємства "Львівський дослідно-експериментальний завод технологічного обладнання" не є рішенням про звільнення позивачів; позивачі помилково ототожнюють прийняття власником рішення про ліквідацію підприємства із процедурою вивільнення працівників у випадках змін в організації виробництва і праці, що передбачена у статті 492 Кодексу законів про працю України.
Крім того, суд вважає за належне роз'яснити позивачам, що у випадку порушення чи невизнання трудових прав, порушення процедури вивільнення працівників тощо, вони мають право звернутись до відповідного суду з метою захисту таких прав.
За таких підстав, з урахуванням того, що відповідач діяв в межах повноважень, визначених Законом та не порушували прав, свобод та інтересів позивачів, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає, що позовні вимоги нормативно та документально не підтверджуються.
Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
На думку Окружного адміністративного суду міста Києва, відповідачем доведено правомірність оскаржуваного наказу з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, в свою чергу позивачами не доведено суду обставин, на яких ґрунтуються їхні вимоги, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 задоволенню не підлягає.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 69, 70, 71, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 та ОСОБА_13 відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя В.А. Кузьменко
Судді О.В. Дегтярьова
К.М. Кобилянський