22 липня 2014 року м. Київ К/9991/8460/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 по справі № 2а-7499/10/1270
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Латєст",
до Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області
до Головного управління Державного казначейства України в Луганській області
про визнання протиправною бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо повернення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість та стягнення суми бюджетної заборгованості з податку на додану вартість,
Товариство звернулось до суду з позовом до відповідачів про визнання протиправною бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо повернення бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) та стягнення бюджетної заборгованості з ПДВ у сумі 240 992,00 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.
Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від проведення зустрічних перевірок контрагентів такого платника до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку такими контрагентами по всьому ланцюгу постачання.
Не погодившись із судовими рішеннями, Державна податкова інспекція до Вищого адміністративного суду України подала касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним податковим органом проведено позапланові виїзні перевірки Товариства з питань достовірності нарахуванні бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2010 року, за травень 2010 року та за червень 2010 року, за наслідками яких оформлено довідки від 17.05.2010, від 30.07.2010 та від 01.10.2010.
За результатами вказаних перевірок порушень щодо визначення суми бюджетного відшкодування ПДВ за вказані періоди виявлено не було, заявлені суми бюджетного відшкодування за лютий 2010 року в сумі 89693,90 грн., за травень 2010 року в сумі 79465,53 грн., за червень 2010 року в сумі 34528,38 грн. підтверджено частково та зазначено, що висновок про відшкодування заявлених сум ПДВ за лютий 2010 року в сумі 4 051,10 грн., за травень 2010 року в сумі 20397,47 грн. та за червень 2010 року в сумі 12 855,62 грн. буде зроблено після отримання відповідних інформацій по взаємовідносинам з контрагентами - постачальниками.
Як вбачається з матеріалів справи та касаційної скарги, Державною податковою інспекцією у м. Сєвєродонецьку Луганської області не було отримано відповідей щодо результатів проведення перевірок контрагентів позивача, що на думку контролюючого органу, виключає можливість встановлення надмірної сплати ПДВ до бюджету, а отже, відповідно, і бюджетного відшкодування ПДВ позивачеві.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).
За визначенням п.1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Так, відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам. Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.
Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб (по ланцюгу постачання до виробника) і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.
Таким чином, відсутність відповідей щодо результатів проведення зустрічних перевірок контрагентів позивача чи непроведення таких перевірок, щодо підтвердження сплати ПДВ, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ таким постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ з наступним його отриманням.
Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.
У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).
Враховуючи викладене, та з огляду на те, що, як встановлено судами, позивач, отримавши податкові накладні, сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, подав до податкової інспекції звітність встановленої форми та заяву про повернення сум бюджетного відшкодування, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Виходячи з приписів ст. 215 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв'язку із залишенням без змін судових рішень у цій справі, та наявності ухвали Вищого адміністративного суду України від 23.02.2011 про зупинення виконання судових рішень у справі, колегія суддів приходить до висновку про поновлення виконання судових рішень у справі.
За таких обставин переглянуті судові рішення першої та апеляційної інстанцій у справі відповідають приписам чинного законодавства, а доводи касаційної скарги визнаються непереконливими.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Сєвєродонецьку Луганської області відхилити.
Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 17.11.2010 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 по справі № 2а-7499/10/1270 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко