Дата документу Справа №
Апеляційний суд Запорізької області
Справа №22-ц/778/3566/14Головуючий у 1-й інстанції Дмитрієва М.М.
Суддя-доповідач Гончар М.С.
28 серпня 2014 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі
головуючого судді Бєлки В.Ю.
суддів Каракуші К.В., Гончар М.С.
при секретарі Остащенко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації
ОСОБА_3, як співвласник 1/2 частини автомобіля Fiat SCUDO, вартість якого відповідно до довідки оцінювача, спеціаліста - товарознавця № 470 від 19.11.2013 року складає 51 708,71 грн., на підставі ст. ст. 183, 319, 328, 358 ЦК України звернулась до суду із вищезазначеним позовом, в якому просила стягнути з відповідача ОСОБА_2 на її користь грошову компенсацію вартості 1/2 цієї частки, що становить 25 854,35 грн., а також судові витрати.
Рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2014 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення грошової компенсації задоволено.
Припинено право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину автомобіля Fiat SCUDO, 1998 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 ринкову вартість 1/2 частини автомобіля Fiat SCUDO в розмірі 25 854,35 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судові витрати в сумі 258,54 грн.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права судом першої інстанції при його ухваленні, у своїй апеляційній скарзі просив рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове, яким у задоволенні позову позивача відмовити.
У судове засідання на апеляційний розгляд цієї справи належним чином повідомлені про час та місце розгляду сторони у цій справі не з'явились, апелянт - відповідач про причини своєї неявки суд не повідомив, клопотань про відкладення розгляду цієї справи апеляційному суду не подавав, позивач подала суду заяву через канцелярію, в якій просила дану справу розглядати за її відсутністю, проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.
При вищевикладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду визнала неповажною причину неявки сторін у дане судове засідання та ухвалила розглядати дану справу за відсутністю останніх.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника апелянта - відповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд має право її відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Відповідно до ст. 308 ЦПК апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позов позивача у цій справі, керувався Конституцією України, Європейською Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, Цивільним і Цивільним процесуальним кодексами України та виходив з того, що ОСОБА_3 є співвласником 1/2 частини автомобіля Fiat SCUDO та має право на грошову компенсацію вартості цієї частки у сумі 25 854,35 грн. за рахунок відповідача ОСОБА_2 на підставі ст. ст. 183, 364 ЦК України з припиненням права спільної часткової власності останньої на цей автомобіль.
Такі висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки основані на доказах, поданих сторонами, до встановлених правовідносин вірно застосовані норми матеріального права, відсутні порушення норм процесуального права.
Згідно із ст. 355 ч. 1 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві власності (спільне майно).
Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю (ч. 1 ст. 356 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 358 ЦК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.
Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю (ч. 2 ст. 358 ЦК України).
Згідно з ч. 3 ст. 358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Відповідно до ч. 1 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників спільної часткової власності має право на виділ у натурі частки, що є у спільній частковій власності.
В силу вимог ч. 2 ст. 364 ЦК України, якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (ч. 2 ст. 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.
Всі громадяни є рівними у своїх правах, усім власникам забезпечуються рівні мови здійснення цих прав, у тому числі щодо захисту права спільної часткової власності. Правовий режим спільної часткової власності враховує інтереси всіх її учасників і забороняє обмеження прав одних учасників за рахунок інших. Передбачене чинним законодавством право співвласника на виділ частки зі спільного майна шляхом отримання грошової компенсації вартості частки в майні не може бути обмежене іншими співвласниками і такому його праву співвласника, що виділяється, кореспондується обов'язок інших співвласників сплатити грошову компенсацію частки, розмір якої визначається з дійсної вартості майна на час розгляду судом справи. При цьому зазначеною нормою передбачено, що обов'язковою умовою призначення грошової компенсації є лише згода співвласника, який заявив вимоги про виділ частки, і не передбачається обов'язковість згоди інших співвласників на такий виділ та не ставиться право співвласника на виділ у залежність від згоди інших співвласників і мотивів, з яких власник має намір реалізувати своє право на виділ.
Так судом першої інстанції було правильно встановлено, що рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.05.2013 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, треті особи: ОСОБА_4, ПП «Корвет» про поділ спільного майна подружжя задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину гаража № НОМЕР_4 у гаражному кооперативі «Крива бухта» за адресою: м. Запоріжжя вул. Грязнова, 1 В. В іншій частині позову відмовлено.
Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ПП «Корвет», Служба у справах дітей Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради, Служба у справах дітей Орджонікідзевської районної адміністрації Запорізької міської ради, ОСОБА_5, як законний представник малолітнього ОСОБА_6, про поділ спільно нажитого майна подружжя та про визнання особистою власністю майна, набутого за час окремого проживання та фактичного припинення шлюбних відносин задоволено частково.
Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку автомобіля Fiat SCUDO, модель Тucson, тип легковий пасажирський, реєстраційний номер НОМЕР_2, зареєстрований на ім'я ОСОБА_3, залишивши його у спільній частковій власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 В іншій частині позову відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 30.07.2013 року рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 15.05.2013 року в частині визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частину гаража № НОМЕР_4 по вул. Грязнова, 1-В у м. Запоріжжі у гаражному кооперативі «Крива Бухта», в частині відмови у визнанні за нею права власності на 1/2 частину автомобіля Fiat SCUDO, 1998 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, а також в частині задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 про визнання автомобіля HUNDAI, модель ТUСSON, реєстраційний номер НОМЕР_2, спільною сумісною власністю та визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/2 частину вказаного автомобіля скасовано та ухвалено нове рішення.
Яким визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частину гаража № НОМЕР_4 по вул. Грязнова, 1-В у м. Запоріжжі у гаражному кооперативі «Крива бухта». Визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна право власності на 1/2 частину автомобіля Fiat SCUDO, 1998 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
У задоволенні вимоги ОСОБА_2 про визнання автомобіля HUNDAI, модель ТUСSON, реєстраційний номер НОМЕР_2, спільною сумісною власністю та визнання за ним права власності на 1/2 частину вказаного автомобіля відмовлено.
В іншій частині рішення залишено без змін (а.с.7-10).
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання права спільної часткової власності на автомобіль Fiat SCUDO, 1998 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, апеляційний суд Запорізької області виходив з того, що надані сторонами докази не містять даних про те, що право власності на автомобіль на час ухвалення рішення судом першої інстанції набула інша особа, а тому достатніх підстав вважати, що на момент ухвалення рішення спірний автомобіль являється відчуженим, у суду не було. Тобто, судом апеляційної інстанції встановлено, що на момент ухвалення рішення судом першої інстанції власником автомобіля Fiat SCUDO, 1998 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, залишався ОСОБА_2
Ухвалою Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013 року рішення апеляційного суду Запорізької області від 30.07.2013 року залишено без змін (а.с.5-6).
Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, що встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, ОСОБА_3 на час розгляду судом першої інстанції цієї справи є власником права спільної часткової власності на ? частину автомобіля Fiat SCUDO, 1998 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1.
ОСОБА_3, як співвласник зазначеного автомобілю, не може бути позбавлена свого права спільної часткової власності без її згоди, і, навпаки, має право на безперешкодне володіння, користування та розпорядження останнім на власний розсуд незалежно від волі інших осіб.
Вказаний автомобіль є неподільною річчю в розумінні положень ст. 183 ЦК України.
Крім того, судом першої інстанції правильно встановлено, що автомобіль Fiat SCUDO, 1998 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, був поставлений на облік 19.04.2006 року з видачею тимчасового реєстраційного талону та державних номерів на ім'я ОСОБА_2 13.07.2006 року, видано свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_5. 07.02.2013 року, вказаний транспортний засіб було знято з обліку для продажу (а.с. 45-46).
Таким чином, оскільки вказаний транспортний засіб, який раніше був спільним сумісним майном подружжя, згідно позиції відповідача проданий, але у матеріалах справи відсутні дані та надані сторонами докази не містять даних про те, що право власності на автомобіль на час ухвалення рішення судом першої інстанції набула інша особа, а тому достатніх підстав вважати, що на момент ухвалення рішення у цій справі спірний автомобіль є відчуженим, у суду також не було, співвласниками по ? частині автомобіля на праві спільної часткової власності є сторони у цій справі ОСОБА_3 та ОСОБА_2, позивач ОСОБА_3 позбавлена можливості здійснювати своє право спільної часткової власності цим автомобілем, згодна та бажає одержання від ОСОБА_2, як іншого співвласника зазначеного автомобіля, грошової компенсації вартості своєї частки згідно оцінки вартості вказаного майна, проведеного спеціалістом - товарознавцем Макущенко В.Н.
Так, згідно довідки № 470 від 19.11.2013 року, середньо ринкова вартість автомобіля «Fiat SCUDO», становить 51 708,71 грн. (а.с.15), відповідно, 1/2 частка його вартості становить 25 854,35 грн. та має бути стягнута з відповідача на користь позивача, як її гарантована частка.
Згідно письмових заперечень, відповідач не погодився з проведеною позивачем оцінкою вартості автомобіля, при цьому жодних клопотань з приводу проведення судової автотоварознавчої експертизи до суду першої інстанції не надходило.
Відповідно до ст.ст. 57, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких підстав, суд першої інстанції правильно прийняв за основу довідку № 470 від 19.11.2013 року з визначення вартості автомобіля, проведеного на замовлення позивача.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції, а лише відображають позицію відповідача, висловлену ним у запереченнях проти позову позивача і яку він та представник останнього вважають такою, що є єдино вірною та єдино можливою.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань (ст. 308 ч. 2 ЦПК України).
В силу вимог ст. 309 ч. 3 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, лише якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.
Порушення судом першої інстанції у цій справі норм процесуального права, передбачені ст. 309 ч. 3 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Рішення суду не може грунтуватись на припущеннях.
Суд першої інстанції з додержанням вимог ст.ст. 10-11, 60-61 ЦПК України розглянув дану цивільну справу, а саме: в межах заявлених позивачем позовних вимог та на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Підстави для звільнення відповідача ОСОБА_2 від доказування у цій справі відсутні.
Оскаржуємим рішенням суд першої інстанції правомірно в межах заявлених позовних вимог у цій справі в силу вимог ст. 364 ЦК України припинив право власності позивача ОСОБА_3 на ? частину автомобіля Fiat SCUDO, 1998 року випуску, стягнувши на користь останньої з відповідача ОСОБА_2, як іншого співвласника автомобілю, компенсацію вартості цієї частки автомобіля, чим вирішив спір по суті.
Без припинення права спільної часткової власності ОСОБА_3 на 1/2 частину зазначеного автомобіля спір у цій справі не був би вирішений до кінця, що було б порушенням у подальшому, насамперед, інтересів відповідача.
Дійсно право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві (ст. 20 ЦК України, ст.ст. 3-4 ЦПК України).
При цьому, неправильно обраний спосіб захисту права власності чи іншого речового права не може бути підставою для відмови у позові.
Звертаючись до суду із вищезазначеним позовом, позивач ОСОБА_3 в якості нормативного обгрунтування свого позову зазначала ст. 358 ЦК України (здійснення права спільної часткової власності), проте фактично обгрутовувала та просила у своїх позовних вимогах стягнути компенсацію на її користь з відповідача на підставі ст. 364 ЦК України (виділ частки із майна, що є у спільній частковій власності), оскільки вона позбавлена можливості здійснювати право спільної часткової власності зазначеним автомобілем та виділ у натурі її ? частки вищезазначеного автомобілю є неможливим в силу ст. 183 ЦК України (неподільня річь).
Згідно із п. 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судовоу практику в справах про захист права власності та інших речових прав" № 5 від 07.02.2014 року, ухвалючи рішення, суд згідно із ч. 1 ст. 214 ЦПК України має визначати, які правовідносинми сторін випливають із встановлених обставин та яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
При цьому, суд має навести у рішенні мотиви, з яких не застосував норми права, що на них посилалися особи, які беруть участь у справі, що й було зроблено судом першої інстанції у цій справі.
У зв'язку із цим, посилання позивача у позовній заяві на норми права, які не підлягають застосуванню у даній справі (ст. 358 ЦК України), не можуть слугувати підставою для відмови в задоволенні пред'явленого позову, оскільки при вирішенні справи суд враховує підставу (обгрунтування) та зміст позовних вимог (ст. 119 ЦПК України).
Тому, при вищевикладених обставинах суд першої інстанції в оскаржуємому рішенні одночасно послався на дві статті ЦК України, які регулюють відносини, пов'язані із стягненням грошової компенсації, а саме: ст. 358 ч. 3 ЦК України, яка зазначена позивачем у позові, але не підлягає застосуванню у цій справі, та на ст. 364 ч. 2 ЦК України, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Позивач ОСОБА_3 із зазначеним рішенням суду першої інстанції погодилась, останнє в апеляційному порядку не оскаржувала.
Крім того, суд першої інстанції мав право прийняти в якості доказу вартості втомобіля Fiat SCUDO, 1998 року випуску, довідку № 470 від 19.11.2013 року з визначення вартості автомобіля, проведеного на замовлення позивача.
Оскільки, суду першої інстанції відповідачем ОСОБА_2 чи представником останнього у матеріали цієї справи взагалі не було надано будь-яких доказів у спростування зазначеної вартості автомобіля (договору продажу цього автомобілю із зазначенням вартості автомобілю за результатами проведення відповідної оцінки, на існуванні якого наполягав відповідач та якій не знайшов свого підтвердження у суді у цій справі, просто оцінки вартості вказаного автомобіля тощо).
Рішення суду не може грунтуватись на припущеннях.
Крім того, в силу ст. 10 ч. 4 ЦПК України суд першої інстанції та апеляційної інстанцій сприяли всебічному і повному з'ясуванню обставин цієї справи.
Проте, відповідач та представник останнього не вважали за доцільне у суді першої інстанції заявляти клопотання про призначення та проведення у цій справі експертизи з метою визначення вартості вищезазначеного автомобілю.
Також відповідач у своїй апеляційній скарзі чи окремо, представник останнього у судовому засіданні апеляційної інстанції на запитання колегії суддів також не вважали за доцільне заявляти клопотання з приводу експертизи.
У матеріалах цієї справи відсутні та відповідачем і представником останнього не надано жодних належних, допустимих, переконливих доказів у спростування фактичних обставин справи, встановлених судом першої інстанції щодо визначення кола співвласників автомобілю та розміру частки останніх (договір купівлі-продажу автомобіля, інформація МРЕВ про реєстрацію права власності за іншою особою тощо).
В силу вимог ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.
Колегією суддів апеляційного суду встановлено, що докази, передбачені ч. 2 ст. 303 ЦПК України, у цій справі відсутні.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у сулі першої інстанції (ч. 1 ст. 303 ЦК України).
При вищевикладених обставинах, рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України, є законним та обгрунтованим.
Суд першої інстанції правильно встановив правовідносини, які склалися між сторонами по справі, дав їм належну правову оцінку, а також дослідив надані сторонами докази і відповідно їх оцінив. Суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального та процесуального права та прийняв рішення, яким спір знайшов своє належне вирішення.
Суд першої інстанції при ухваленні оскаржуємого рішення також правильно вирішив питання про судові витрати.
За таких обставин, судова колегія не вбачає передбачених законом підстав для скасування рішення суду першої інстанції або ж його зміни.
Крім того, у разі відмови відповідачу ОСОБА_2 у задоволенні його апеляційної скарги у повному обсязі, останній немає права на компенсацію за рахунок позивача ОСОБА_3 судових витрат у вигляді судового збору (а.с.74), понесених при зверненні до апеляційного суду.
Керуючись ст.ст. 307-308, 315, 317 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 28 травня 2014 року у цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, проте вона може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий суддяСуддяСуддя
Бєлка В.Ю.Каракуша К.В.Гончар М.С.