26 серпня 2014 року Справа № 35998/12/9104
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Попка Я.С.
суддів Яворського І.О., Сеника Р.П.
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2004 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про стягнення грошової компенсації за речове майно та зобов'язання вчинити дії,-
У червні 2004 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_2 , в якому просить стягнути з відповідача на його користь компенсацію за неотримане речове майно в сумі 2689,38 грн. та зобов'язати відповідача видати речове майно на суму 2028,56 грн.
Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2004 року позов задоволено. Стягнено з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 2689,38 грн. грошової компенсації за раніше неотримане речове майно та зобов'язано військову частину НОМЕР_2 видати ОСОБА_1 речове майно на суму 2028,56 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивована тим, що військова частина НОМЕР_2 за час проходження військової служби не видала позивачу речового майна і при його звільненні з військової служби не виплатила останньому грошової компенсації за неотримане речове майно сума якої, згідно розрахунку, становить: 2689,38 грн. - до 11.03.2000 року та 2028,56 грн. - після 11.03.2000 року, чим порушила охоронювані законом права позивача.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, вважаючи його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, військова частина НОМЕР_1 оскаржила його, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2004 року та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що відповідно до частини 2 ст.9 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року «військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них. Порядок і розміри компенсації замість речового майна і продовольчих пайків встановлюється Кабінетом Міністрів України з урахуванням коефіцієнта індексації грошових доходів». На підставі зазначеного Закону України Кабінет Міністрів України постановою №1444 від 28.10.2004 року встановив порядок забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України речовим майном у мирний час, право на отримання речового майна виникає з дня зарахування військовослужбовця до списку особового складу військової частини на даний вид забезпечення.
Апелянт сверджує на те, що як випливає із Закону України «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» від 17.02.2000 року №1459-ІІІ, із змінами, внесеними Законами України від 23.03.2000 року №1577-ІІІ, від 29.05.2001 року №2463-ІІІ було запроваджено мораторій на видачу грошової компенсації за речове майно шляхом призупинення дії частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правових захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року.
Таким чином, дія підзаконного нормативно-правового акту до якого відноситься постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 року №1444, також в цій частині призупинена.
Зазначений мораторій продовжує діяти й на теперішній час. З огляду на цю обставину правової підстави для здійснення виплати грошової компенсації замість речового майна за період з моменту запровадження мораторію (10 березня 2000 року) на теперішній час немає.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197 КАС України, вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційних скарг, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.
Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_2 (правонаступник військова частина НОМЕР_1 ) та наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 26.04.2004 року був звільнений з лав Збройних Сил України в запас (після закінчення строку контракту), що стверджується витягом з наказу про звільнення №102 від 26.04.2004 року.
Як слідує із матеріалів справи, при звільненні ОСОБА_1 з військової служби військова частина НОМЕР_2 (правонаступник військова частина НОМЕР_1 ) не виплатила йому грошову компенсацію за раніше неотримане речове майно, розмір якої становить: 2689,38 грн. - до 11.03.2000 року та 2028,56 грн. - після 11.03.2000 року, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою-розрахунком військової частини НОМЕР_2 №101 від 30.04.2004 року
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-ХІІ) (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року), військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Згідно вимог статті 2 Закону України від 17 лютого 2000 року № 1459-ІІІ «Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів» (далі - Закон № 1459-ІІІ) дію частини другої статті 9 Закону № 2011-XII зупинено у частині одержання військовослужбовцями за їх бажанням грошової компенсації за неодержане речове майно.
Таким чином, з аналізу вказаних норм та обставин справи, апеляційний суд вважає, що позивач при звільненні з військової служби мав право на виплату йому грошової компенсації за неотримане речове майно в розмірі 2689,38 грн. (до 11.03.2000 року) та на видачу йому речового майна на суму 2028,56 грн. (після 11.03.2000 року), а тому судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 (правонаступник військова частина НОМЕР_1 ).
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.
Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. 195, п.п. 1, 2, ч.1 ст. 197, ст.198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 25 червня 2004 року у справі №2-981/2004 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 про стягнення грошової компенсації за речове майно та зобов'язання вчинити дії - без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя Я.С. Попко
Судді І.О. Яворський
Р.П. Сеник