ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
04 серпня 2014 року 08:08 № 2а-4479/12/2670
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві
третя особа без самостійних вимог на предмет споруТовариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль»
про визнання протиправними дій, скасування постанов,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві (далі - відповідач), третя особа без самостійних вимог на предмет спору товариство з обмеженою відповідальністю «Райффайзен Лізинг Аваль» (далі - третя особа), у якій, з урахуванням уточнених позовних вимог, просив суд:
1. Визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836.
2. Визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836.
3. Визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про розшук майна боржника від 01.03.2012 ВП №31364880 та від 01.03.2012 ВП №31364836.
4. Визнати протиправними дії відповідача щодо не надсилання позивачу постанов про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836, постанов про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836 та постанов про розшук майна боржника від 01.03.2012 ВП №31364880 та від 01.03.2012 ВП №31364836.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2012, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836, постанови відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836. Визнано протиправними дії відповідача щодо не направлення вказаних постанов позивачу.
Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 24.06.2014 постанова Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.05.2012 та ухвала Київського апеляційного адміністративного суду від 06.09.2012 скасовані, а справа №2а-4479/12/2670 направлена на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 24.07.2014 справу прийнято до провадження.
Позивач в судовому засіданні підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд задовольнити позов.
Представник відповідача позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на правомірність оскаржуваних постанов та необґрунтованість доводів, викладених в обґрунтування позовної заяви.
Представник третьої особи проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що оскаржувані постанови відповідача винесені у відповідності до положень законодавства, а доводи, викладені у позовній заяві є необґрунтованими та безпідставними. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
В судове засідання 01.08.2014 представники відповідача та третьої особи не з'явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином.
Згідно з частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Суд, встановивши відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, керуючись частиною 6 статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України, ухвалив розглядати справу у порядку письмового провадження.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Між ФОП ОСОБА_1 (Лізингоодержувач) та ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» (Лізингодавець) 29.07.2008 укладені договори оренди (фінансового лізингу) №L2838-08/08 (викладеній в новій редакції від 01.07.2009 №LС2838-08/08), за яким позивач отримав в тимчасове володіння сідловий тягач DAF FT105XF460SC, 2008 року випуску, номер кузову/шасі НОМЕР_2 у кількості 1 одинця та №L2834-08/08 (викладеній в новій редакції від 01.07.2009 №LС2834-08/08), за яким позивач отримав в тимчасове володіння сідловий тягач DAF FT105XF460SC, 2008 року випуску, номер кузову/шасі НОМЕР_3 у кількості 1 одинця.
16.02.2012 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 вчинено виконавчі написи (реєстраційні номери 317 та 322), про повернення позивачем на користь ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» об'єкту фінансового лізингу: сідловий тягач DAF FT105XF460SC, 2008 року випуску, номер кузову/шасі НОМЕР_2 у кількості 1 одинця, загальною вартістю 732 898,79 грн., що був переданий в користування на умовах фінансового лізингу на підставі договору фінансового лізингу №L2838-08/08 від 29.07.2008, викладеного в новій редакції від 01.07.2009 №LС2838-08/08; сідловий тягач DAF FT105XF460SC, 2008 року випуску, номер кузову/шасі НОМЕР_3 у кількості 1 одинця, загальною вартістю 732 898,79 грн., що був переданий в користування на умовах фінансового лізину на підставі договору фінансового лізингу №L2834-08/08 від 29.07.2008, викладеного в новій редакції від 01.07.2009 №LС2834-08/08.
ТОВ «Райффайзен Лізинг Аваль» звернулось до відповідача із заявами про примусове виконання виконавчих написів нотаріуса за реєстраційними номерами 317 та 322.
На підставі зазначених заяв, відповідач 23.02.2012 виніс постанови про відкриття виконавчих проваджень, а саме:
- виконавче провадження №31364880 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за №317 від 16.02.2012;
- виконавче провадження №31364836 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за №322 від 16.02.2012.
23.02.2012 відповідач виніс постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчих провадженнях №31364880 та №31364836, згідно яких накладено арешт на транспортні засоби сідловий тягач DAF FT105XF460SC, 2008 року випуску, номер кузову/шасі НОМЕР_2 (ВП №31364880) та сідловий тягач DAF FT105XF460SC, 2008 року випуску, номер кузову/шасі НОМЕР_3 (ВП №31364836).
Крім того, 01.03.2014 відповідач виніс постанови про розшук майна боржника у виконавчих провадженнях №31364880 та №31364836, згідно з якими оголошено розшук вищезазначених транспортних засобів.
Вважаючи протиправними постанови відповідача про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836, про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836 та про розшук майна боржника від 01.03.2012 ВП №31364880 та від 01.03.2012 ВП №3136483, а також дії відповідача щодо не направлення зазначених постанов на адресу позивача, останній оскаржив їх до суду.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 20 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. У разі якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії з виконання рішення на території, на яку поширюються їх функції, належить стягувачу.
У постановах про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836 зазначена наступна адреса боржника: «м. Київ, АДРЕСА_1».
Згідно пояснень третьої особи, місцеперебування майна, яке підлягало вилученню у позивача (транспортні засоби), було зафіксовано у м. Києві по АДРЕСА_1, що віднесено до територіальної підвідомчості відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції.
Зі змісту статті 20 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що законодавством не встановлено обов'язкових вимог до форми та змісту постанов державного виконавця, що виносяться в межах виконання виконавчих документів, та, як наслідок, зазначення в таких процесуальних документах фактичної адреси місця перебування майна боржника на момент відкриття виконавчого провадження не є порушенням імперативних приписів Закону.
Закон України «Про виконавче провадження», не покладає обов'язок доказування стягувачем місцезнаходження майна боржника за конкретною адресою та встановлення цих відомостей під час відкриття виконавчого провадження. Такі обставини підлягають встановленню в межах виконавчого провадження, відкритого на підставі конкретного виконавчого документа.
Таким чином, посилання позивача на порушення відповідачем вимог Закону України «Про виконавче провадження» щодо зазначення адреси: «м. Київ, АДРЕСА_1» є необґрунтованими.
Стосовно доводів позивача про те, що виконавчі написи нотаріуса від 16.02.2012 №317 та 322 не відповідають вимогам виконавчих документів, оскільки у них не зазначено ідентифікаційний код боржника, який був наявний у нотаріуса, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 2 статті 7 Закону України «Про фінансовий лізинг», лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу та вимагати повернення предмета лізингу від лізингоодержувача у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса, якщо лізингоодержувач не сплатив лізинговий платіж частково або у повному обсязі та прострочення сплати становить більше 30 днів.
Згідно з положеннями статті 17 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчі написи нотаріусів є виконавчими документами та підлягають виконанню державною виконавчою службою.
Статтею 89 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що у виконавчому написі повинні зазначатися: дата (рік, місяць, число) його вчинення, посада, прізвище, ім'я, по батькові нотаріуса, який вчинив виконавчий напис; найменування та адреса стягувача; найменування, адреса, дата і місце народження боржника, місце роботи (для громадян), номери рахунків в установах банків (для юридичних осіб); строк, за який провадиться стягнення; суми, що підлягають стягненню, або предмети, які підлягають витребуванню, в тому числі пеня, проценти, якщо такі належать до стягнення; розмір плати, сума державного мита, сплачуваного стягувачем, або мита, яке підлягає стягненню з боржника; номер, за яким виконавчий напис зареєстровано; дата набрання юридичної сили; строк пред'явлення виконавчого напису до виконання. Виконавчий напис скріплюється підписом і печаткою нотаріуса.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» законом можуть бути встановлені також інші додаткові вимоги до виконавчих документів. Згідно з пунктом 3 частини 1 вказаної статті у виконавчому документі зазначаються, зокрема, ідентифікаційний номер стягувача та боржника за наявності, а також інші дані які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення.
Водночас, обов'язок державного виконавця перевірити відповідність виконавчого документа вимогам пункту 3 частини 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений лише з 02.04.2012, у зв'язку із затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень (затверджена наказом Міністерства юстиції 02.04.2012 №512/5), тобто після проведення оскаржуваних виконавчих дій та винесення відповідних процесуальних документів.
Крім того, у відповідності до статті 87 Закону України «Про нотаріат» для стягнення грошових сум або витребування від боржника майна нотаріуси вчиняють виконавчі написи на документах, що встановлюють заборгованість.
Таким чином, договори фінансового лізингу є борговими документами, отже є невід'ємною частиною виконавчих написів та вони містять ідентифікаційний код ФОП ОСОБА_1
Виходячи з наведених норм виконавчі написи нотаріуса від 16.02.2012 №317 та 322, щодо примусового виконання яких відповідач виніс оскаржувані постанови про відкриття виконавчих проваджень, відповідають вимогам до форми та змісту, що ставляться до таких виконавчих документів.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що постанови про відкриття виконавчого провадження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836 винесені з дотриманням вимог законодавства, є правомірними та підстави для їх скасування відсутні.
Щодо позовних вимог визнати протиправними та скасувати постанови відповідача про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836, а також постанови відповідача про розшук майна боржника від 01.03.2012 ВП №31364880 та від 01.03.2012 ВП №31364836, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» накладення арешту на майно боржника здійснюється для забезпечення реального виконання рішення згідно з виконавчим документом.
Згідно з частиною 1 статті 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі необхідності розшуку транспортного засобу боржника державний виконавець виносить постанову про такий розшук, яка є обов'язковою для виконання органами внутрішніх справ.
Таким чином, положеннями Закону України «Про виконавче провадження» чітко встановлено право державного виконавця на накладення арешту на майно боржника, а також оголошення розшуку транспортного засобу боржника.
Отже, оскаржувані постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364880 та від 23.02.2012 ВП №31364836, а також постанови відповідача про розшук майна боржника від 01.03.2012 ВП №31364880 та від 01.03.2012 ВП №31364836 винесені відповідачем у спосіб та в порядку, визначеному законодавством.
Стосовно позовних вимог визнати протиправними дії відповідача щодо не надсилання позивачу оскаржуваних постанов, суд дійшов висновку про їх необґрунтованість, з огляду на наступне.
Згідно з частиною 5 статті 25 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.
Позивач посилався на те, що відповідач протиправно не направив на його адресу копії оскаржуваних постанов та не надав час для добровільного виконання виконавчих написів нотаріуса від 16.02.2012 №317 та 322.
Однак, матеріали справи свідчать про те, що копії постанов про відкриття виконавчого провадження ВП №31364836 та ВП №31364880 були направлені на адресу позивача (81500, Львівська обл. с. Черлянське Передмістя, АДРЕСА_2), що підтверджується супровідними листами, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 109, 140 Т.І).
Крім того, зі змісту заяви позивача від 22.03.2013 щодо ознайомлення з матеріалами виконавчих проваджень №31364836 та №31364880 вбачається, що йому були відомі дати і номери постанов про відкриття виконавчих проваджень, а також відомо щодо виконання яких виконавчих документів вони прийняті (а.с. 103 Т.І).
Відповідно до частини 4 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті та органам, що ведуть Державний реєстр обтяжень рухомого майна.
В матеріалах справи наявна копія супровідного листа про надсилання позивачу постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364880 (а.с .138 Т. І).
Доказів направлення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364836 відповідач суду не надав, отже не довів факту виконання вимог частини 4 статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» щодо її направлення боржнику.
Позивач просив визнати дії відповідача щодо не направлення оскаржуваних постанов, однак, в даному випадку мається на увазі бездіяльність, яка полягає у їх не направленні.
Таким чином, суд дійшов висновку, про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не направлення позивачу копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364836.
Стосовно доводів позивача про те, що відповідач протиправно не направив йому копію постанови про розшук майна боржника, суд зазначає, що положеннями Закону України «Про виконавче провадження» не зобов'язано державного виконавця направляти на адресу боржника зазначену постанову.
Суд відхиляє доводи позивача про те, що не направлення вищезазначених постанов позбавило його права виконати у добровільному порядку виконавчі написи нотаріуса від 16.02.2012 №317 та 322, оскільки позивач, відповідно до положень статей 28, 35 Закону України «Про виконавче провадження» мав право звернутись до відповідача із заявою про відкладення провадження виконавчих дій, зокрема, у зв'язку із невчасним отриманням процесуальних документів. Однак, позивач даним правом не скористався.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
У відповідності до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в частині визнання протиправною бездіяльності щодо не направлення позивачу копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364836. В іншій частині позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.
Керуючись положеннями статей 2, 7, 69-71, 94, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Визнати протиправною бездіяльність відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у місті Києві, яка полягає у не направленні на адресу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 копії постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.02.2012 ВП №31364836.
3. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) судові витрати в сумі 2,68 грн. (дві гривні 68 коп.).
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя К.М. Кобилянський