Ухвала
20 серпня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Кафідової О.В., Писаної Т.О.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, приватного підприємства «Технобудсервіс ТМ», за участю третьої особи - ОСОБА_5, про визнання права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2014 року,
ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом, в обґрунтування якого посилалася на те, що відповідно до рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2012 року, залишеного без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності задоволено і визнано дійсним договор купівлі-продажу від 03 липня 2012 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, відповідно до умов якого ОСОБА_5 передав у власність ОСОБА_4 нежитлове приміщення, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1; визнано за ОСОБА_4 право власності на вказане нежитлове приміщення. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2013 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження у справі за даним позовом.
На підставі вказаних судових рішень ОСОБА_4 зареєстрував право власності на спірні об'єкти.
При цьому позивач до участі у справі залучена не була, хоча прийняте судом рішення впливає на її права та обов'язки, оскільки нерухоме майно, що було предметом спору, придбано ОСОБА_5 в період перебування з нею у зареєстрованому шлюбі, тобто було спільною власністю подружжя. Крім того, суд невірно застосував положення ч. 2 ст. 220 ЦК України, а тому такий правочин є неукладеним.
В подальшому, Постановою Верховного Суду України від 19 червня 2013 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2013 року скасовано, справу направлено до суду касаційної інстанції на новий розгляд. Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року скасовано рішення Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2012 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
Таким чином, в результаті скасування вказаних судових рішень, спірне нежитлове приміщення має бути витребуване у відповідача. На день подання позову вказаний об'єкт нерухомості проданий ОСОБА_4 приватному підприємству «Технобудсервіс ТМ» (далі - ПП «Технобудсервіс ТМ»). Враховуючи зазначене, позивач просила суд визнати за нею право власності на Ѕ частину спірного нерухомого майна; витребувати вказане нерухоме майно з чужого незаконного володіння ПП «Технобудсервіс ТМ». Скасувати рішення про державну реєстрацію права власності ПП «Технобудсервіс ТМ» на вказаний об'єкт нерухомості та зобов'язати реєстраційну службу Кременчуцького міського управління юстиції внести про це запис до Державного реєстру прав.
Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі заявник просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову місцевий суд виходив з того, що 02 липня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1. Згідно вказаного договору ОСОБА_4 та ОСОБА_5 зобов'язалися не пізніше 03 липня 2012 року укласти договір купівлі-продажу даного нежитлового приміщення. ОСОБА_3 надано згоду на укладення її чоловіком - продавцем, попереднього договору та договору купівлі-продажу щодо продажу спірного об'єкту нерухомості, яке є їхньою спільною сумісною власністю. Вказана заява нотаріально посвідчена приватним нотаріусом Кременчуцького міського нотаріального округу ОСОБА_6, отже вказані правочини відповідають інтересам їхньої сім'ї та їхньому спільному волевиявленню.
Крім цього судами встановлено, що на виконання умов попереднього договору, 03 липня 2012 року між покупцем та продавцем було укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення. В подальшому згідно договору купівлі-продажу від 11 січня 2013 року ОСОБА_4 продав, а ПП «Технобудсервіс ТМ» купило спірне нежитлове приміщення та оформлено право власності за підприємством. Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову суди виходили із того, що на час розгляду справи вищевказаний договір ніким не оспорений, є чинним.
З такими висновками судів погодитися не можна з огляду на таке.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повні і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам оскаржувані судові рішення не відповідають.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_7 та ОСОБА_5 10 вересня 1994 року укладено шлюб, про що свідчить свідоцтво про укладення шлюбу (а.с. 18).
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_3 посилалася на те, що спірне нежитлове приміщення було придбано нею з ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі.
Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи 03 липня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено в простій письмовій формі договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, яке знаходиться по вул. Леніна, 26/37, в м. Кременчуці Полтавської області.
Відповідно до ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Згідно із роз'ясненнями, наданими у пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню. Вирішуючи спір про визнання правочину, який підлягає нотаріальному посвідченню, дійсним, судам необхідно враховувати, що норма ч. 2 ст. 220 ЦК України, не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки на момент вчинення таких правочинів відповідно до статей 210 та 640 ЦК пов'язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють права та обов'язків для сторін.
З матеріалів справи вбачається, що рішенням Автозаводського районного суду м. Кременчука від 18 липня 2012 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 грудня 2012 року, позов ОСОБА_4 задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу, укладений 03 липня 2012 року між ОСОБА_4, та ОСОБА_5 та визнано за ОСОБА_4 право власності на вказане приміщення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2013 року відмовлено ОСОБА_3 у відкритті касаційного провадження.
Постановою Верховного Суду України від 19 червня 2013 року ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2013 року скасовано, справу направлено до суду касаційної інстанції на новий розгляд.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 липня 2013 року вищевказані судові рішення скасовано, справу направлено до суду першої інстанції на новий розгляд.
На час укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 03 липня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у простій письмовій формі, він підлягав і нотаріальному посвідченню і державній реєстрації відповідно до вимог ст. 657 ЦК України.
Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Таким чином, судами не були враховані доводи ОСОБА_3 про те, що спірне нежитлове приміщення було придбано ОСОБА_5 у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3, остання має право на Ѕ частину вказаного приміщення, а договір купівлі-продажу, вчинений 03 липня 2012 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у простій письмовій формі, є нікчемним.
Оскільки ОСОБА_4 не набув права володіння, користування та розпорядження спірним приміщенням за нікчемною угодою, відчужив приміщення ПП «Технобудсервіс ТМ», то ОСОБА_3 не позбавлена права витребувати майно, співвласником якого вона є, з чужого незаконного володіння.
Крім цього, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, на виконання умов попереднього договору від 02 липня 2012 року ОСОБА_8 сплатив 1 млн. грн. на користь публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк» на погашення кредитної заборгованості (а.с. 66). Як зазначено в попередньому договорі купівлі-продажу спірного нежитлового приміщення, укладеного 02 липня 2012 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, 1 млн. грн. зараховується покупцем на кредитний рахунок публічного акціонерного товариства «Ерсте Банк», відкритий на ім'я продавця, з метою погашення заборгованості за договором іпотеки, а 640 тис. грн. покупець передає готівкою.
Враховуючи зазначене, при новому розгляді справи судам необхідно надати правову оцінку вказаним обставинам та поставити на обговорення питання щодо залучення ПАТ «Ерсте Банк» до справи в якості третьої особи відповідно до вимог статей 34, 35 ЦПК України.
Враховуючи те, що судами допущено порушення норм процесуального права, не встановлені всі фактичні обставини справи та характер спірних правовідносин, судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню із направленням справи до суду першої інстанції на новий судовий розгляд з підстав, визначених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 24 грудня 2013 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 11 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: О.В. Кафідова
Т.О. Писана
О.В. Умнова
І.М. Фаловська