Ухвала
іменем україни
27 серпня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Кафідової О.В., Мазур Л.М.,
Писаної Т.О., Умнової О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Мадонна», ОСОБА_5, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, з участю третіх осіб: обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівського комунального підприємства «Княже місто», про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним розпорядження, внесення змін до нього, відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової і моральної шкоди; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, з участю третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації експертної оцінки», Львівського комунального підприємства «Княже місто», приватного нотаріуса ОСОБА_7, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2013 року та рішення апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2014 року,
встановила:
У грудні 2004 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, товариства з обмеженою відповідальністю «Мадонна» (далі - ТОВ «Мадонна»), ОСОБА_5, Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, Львівської міської ради, з участю третіх осіб: обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», Львівського комунального підприємства «Княже місто» (далі - ЛКП «Княже місто»), про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним договору купівлі-продажу, визнання недійсним розпорядження, внесення змін до нього, відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової і моральної шкоди.
Позов мотивувала тим, що 23 грудня 2003 року придбала у
ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 з коморою в підвалі площею 13,1 кв.м. Однак у січні 2004 року їй стало відомо, що
ОСОБА_4 претендує на вказану квартиру, посилаючись на укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_5, який нотаріально не посвідчувався.
Вважала, що на підставі неправомірно укладеного договору та листа начальника ЖЕК №104 Галицькою районною адміністрацією Львівської міської ради винесено помилкове розпорядження про закріплення підвального приміщення за відповідачем, що призвело до заподіяння їй шкоди в формі упущеної вигоди та завдання моральної шкоди.
У червні 2005 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_3, ОСОБА_6, з участю третіх осіб: Галицької районної адміністрації Львівської міської ради, обласного комунального підприємства Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації експертної оцінки», ЛКП «Княже місто», приватного нотаріуса ОСОБА_7, про визнання частково недійсним договору купівлі-продажу.
Зазначала, що 5 липня 2001 року придбала у ОСОБА_5 підвальне приміщення площею 13,1 кв.м. в будинку АДРЕСА_1. Розпорядженнями Галицької районної адміністрації Львівської міської ради від 13 липня 2001 року та від 14 серпня 2001 року вирішено питання про використання підвальних приміщень і надано дозвіл на реконструкцію приміщень, до складу яких входило і приміщення площею 13,1 кв.м. На час вирішення нею питання про погодження технічної документації та отримання свідоцтва про право власності ОСОБА_5 уклад договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та підвалу площею
13,1 кв.м. Посилаючись на те, що ОСОБА_5 при укладенні вказаного договору не мав права власності на підвальне приміщення, просила позов задовольнити.
Рішенням Галицького районного суду м. Львова від 15 липня 2013 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заявленого позову. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 23 грудня 2003 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_7, в частині продажу комори в підвалі площею 13,1 кв.м.
Рішенням апеляційного суду Львівської області від 28 березня
2014 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 5 липня 2001 року, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 і в частині задоволення зустрічного позову скасовано, в цій частині ухвалено нове рішення, яким відмовлено ОСОБА_4 у задоволенні зустрічного позову, позов ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу підвального приміщення площею 13,1 кв.м у будинку АДРЕСА_1 від 5 липня 2001 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_4 У іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення в частині відмови в задоволенні позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним, скасування розпоряджень Галицької адміністрації м. Львів, щодо спірного приміщення та внесення змін таких розпоряджень, визнання недійсним документів, що засвідчують право власності ОСОБА_4 на спірне майно, визнання дійсними документів, що засвідчують право власності ОСОБА_3 на спірне майно, визнання недійсними записів в технічній характеристиці технічного паспорту, виданого МБТІ ТОВ «Мадонна», в частині приналежності ТОВ «Мадонна», відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової та моральної шкоди, у цій частині ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
У іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому не перевіряються судом касаційної інстанції.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи ОСОБА_3 у задоволенні позову в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним, скасування розпоряджень Галицької адміністрації м. Львова, щодо спірного приміщення та внесення змін таких розпоряджень, визнання недійсним документів, що засвідчують право власності ОСОБА_4 на спірне майно, визнання дійсними документів, що засвідчують право власності ОСОБА_3 на спірне майно, визнання недійсними записів в технічній характеристиці технічного паспорту, виданого МБТІ ТОВ «Мадонна», в частині приналежності ТОВ «Мадонна», відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової та моральної шкоди суд виходив із того, що на час придбання ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 спірне приміщення комори в підвалі площею 13,1 кв.м не збереглося, стало складовою частиною приміщень ТОВ «Мадонна» і є невіддільним від них. ОСОБА_4 не є власником спірного приміщення, їй не видавалися правовстановлюючі документи, ОСОБА_3 не надала належних та допустимих доказів на підтвердження наявності упущеної вигоди, майнової і моральної шкоди та щодо дійсності правовстановлюючих документів на квартиру.
Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.
Суди правомірно виходили з того, що при розгляді справи слід керуватися нормами ЦК УРСР 1963 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі порушує особисті або майнові права неповнолітніх дітей.
Статтею 47 ЦК УРСР встановлено, що нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.
Обов'язковість нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу квартири та наслідки недійсності договору без нотаріального посвідчення передбачено ст. 227 ЦК УРСР.
Судами встановлено, що згідно свідоцтва про право власності квартира АДРЕСА_1 та комора в підвалі площею
13,1 кв.м. у м. Львові належить ОСОБА_5
7 червня 2001 року ОСОБА_5, як власник квартири АДРЕСА_1, подав голові Галицької районної адміністрації Львівської міської ради заяву щодо переоформлення належного йому підвального приміщення ТОВ «Мадонна» (т.2 а.с.61).
5 липня 2001 року ОСОБА_5 та ОСОБА_4 уклали в простій письмовій формі договір купівлі-продажу підвалу площею 13,5 кв.м., який згідно свідоцтва про право власності належить до квартири АДРЕСА_1.
Розпорядженням від 31 липня 2001 року Галицька районна адміністрація Львівської міської ради погодила використання підвальних приміщень в будинку АДРЕСА_1.
Згідно технічного паспорта, складеного 14 серпня 2003 року Львівським обласним державним комунальним підприємством «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», комору в підвалі площею
13,1 кв.м. віднесено до приміщення ТОВ «Мадонна» по АДРЕСА_1 (т.2, а.с.18).
Відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного 23 грудня
2003 року, та посвідченого у встановленому законом нотаріальному порядку, ОСОБА_3 купила в ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1, яка складається з двох кімнат житловою площею - 68,0 кв.м., кухні, ванної кімнати, коридору, комірки, загальна площа квартири - 88,2 кв.м., комора в підвалі - 13,1 кв.м. (т.1, а.с.10).
Згідно зі свідоцтвом про право власності від 19 жовтня 2006 року, витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 1 листопада 2006 року, даними технічного паспорта ТОВ «Мадонна» є власником приміщення перукарні по АДРЕСА_1 загальною площею 104,5 кв.м., складовою частиною якого є колишнє приміщення комори в підвалі і площею 13,1 кв.м.
Відповідно до ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР по недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути все одержане за угодою, а при неможливості повернути в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Відповідно до роз'яснень, які містяться в п. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» обов'язок суду при визнанні угоди недійсною, зобов'язати своїм рішенням кожну із сторін повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі (у разі втрати, псування, значного зносу майна, істотної його зміни та ін.) - повернути його вартість у грошах.
На порушення вимог ст. ст. 214, 316 ЦПК України апеляційний суд на вказане уваги не звернув, не врахував, що двостороння реституція полягає в тому, що кожна сторона недійсного правочину має повернути іншій стороні все, що вона одержала на виконання такого правочину. Двостороння реституція є загальним наслідком недійсності правочину, який настає незалежно від наявності вини сторін правочину у тому, що правочин є недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 440-1 ЦК УРСР моральна (немайнова) шкода, заподіяна громадянину або організації діяннями іншої особи, яка порушила їх законні права, відшкодовується особою, яка заподіяла шкоду, якщо вона не доведе, що моральна шкода заподіяна не з її вини.
Згідно з роз'ясненням, викладеним у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної шкоди» (зі змінами), спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ст. ст. 7, 440-1 ЦК УРСР та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди (наприклад, ст. 49 Закону України «Про інформацію», ст. 44 Закону України «Про авторське право і суміжні права»); при порушенні зобов'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов'язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Відмовляючи у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, апеляційний суд у своєму рішенні не навів мотиви такої відмови.
Оскільки при вирішенні спору судом порушені норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому в силу ч. 2
ст. 338 ЦПК України ухвалене в справі рішення апеляційного суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з направленням справи в цій частині на новий судовий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення апеляційного суду Львівської області від 28 березня 2014 року в частині витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання недійсним, скасування розпоряджень Галицької адміністрації м. Львів, щодо спірного приміщення та внесення змін таких розпоряджень, визнання недійсним документів, що засвідчують право власності ОСОБА_4 на спірне майно, визнання дійсними документів, що засвідчують право власності ОСОБА_3 на спірне майно, визнання недійсними записів в технічній характеристиці технічного паспорту, виданого МБТІ ТОВ «Мадонна», в частині приналежності ТОВ «Мадонна», відшкодування упущеної вигоди, стягнення майнової та моральної шкоди скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді:О.В. Кафідова
Л.М. Мазур
Т.О. Писана
О.В. Умнова