Ухвала
13 серпня 2014 рокум. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Кафідової О.В., Парінової І.К.,
Умнової О.В., Фаловської І.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про стягнення відсотків за банківським вкладом та збитків, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 18 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2014 року,
У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») про стягнення відсотків за банківським вкладом та збитків, зазначивши, що 23 липня 2012 року між нею та відповідачем був укладений договір банківського вкладу (депозиту), згідно якого вона передала, а банк отримав від неї 220668 доларів США під процентну ставку на суму вкладу 9,1% річних по 28 липня 2013 року включно. В зв'язку з тим, що відповідач повернув їй суму вкладу лише 30 липня 2013 року, прострочивши виплату на 2 дні, вона просить стягнути з відповідача на свою користь 714,52 доларів США, з яких: 371 доларів США - проценти на користування 28 і 29 липня 2013 року її коштами; 103,06 долара США 3% річних та 240,46 доларів США неустойки (пені). Враховуючи зазначене, позивач просив позов задовольнити.
Рішенням Заводського районного суду м. Діпродзержинська Дніпропетровської області від 18 листопада 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2014 року, в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга заявника підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що після закінчення строку дії договору можливість нарахування передбачених договором процентів на вклад втрачається, а відповідач виконав свій обов'язок належним чином, перерахувавши кошти на рахунок позивача у перший робочий день після настання строку виконання зобов'язання.
Проте із вказаним висновком судів погодитися не можна.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судами встановлено, що 23 липня 2012 року між ОСОБА_3 та ПАТ «Дельта Банк» був укладений договір банківського вкладу на строк до 28 липня 2013 року включно (а.с. 4).
На виконання умов договору позивач внесла на депозитний рахунок банку кошти в розмірі 220668 доларів США.
29 липня 2013 року депозитні кошти банком були перераховані на поточний рахунок вкладника.
Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Згідно із частиною першою статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.
Згідно із частиною першою статті 1060 ЦК України договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).
Відповідно до частини п'ятої статті 1061 ЦК України проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав.
За умовами пункту 1.3 договору банківського вкладу вклад залучається на строк по 28 липня 2013 року включно.
Судами встановлено, що позивач 29 липня 2013 року звернулася із вимогою до банку про повернення вкладу разом із 3% річних та інфляційних витрат за кожен день прострочення в зв'язку із неповерненням коштів 28 липня 2013 року (а.с 7).
У зв'язку з цим банк був зобов'язаний повернути позивачу депозитні кошти з процентами в строк закінчення дії договору - 28 липня 2013 року. Проте, як зазначила позивач, банк повернув їй кошти лише 30 липня 2013 року, чим порушив свої грошові зобов'язання.
За таких обставин суд першої інстанції всупереч вимогам статей 212 - 124 ЦПК України не врахував вказані вимоги закону та не перевірив обставини справи належним чином, не звернув уваги на те, що проценти по банківським вкладам за прострочений строк підлягають стягненню до дня фактичного повернення коштів вкладникам, а також 3 % річних та сума пені. Крім того, суд не перевірив належним чином доводи позивача про те, що вклад вона отримала лише 30 липня 2013 року.
Отже, суд першої інстанції не встановив характеру спірних правовідносин, не визначився з правовою нормою, яка підлягає застосуванню, не з'ясував всі обставини справи, не дослідив всі докази та не надав їм оцінки.
З'ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.
Апеляційний суд на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права уваги не звернув і помилково залишив рішення суду без змін.
Оскільки судами допущені порушення норм процесуального права, що унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, то оскаржувані судові рішення на підставі ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області 18 листопада 2013 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 05 березня 2014 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді: О.В. Кафідова
І.К. Парінова
О.В. Умнова
І.М. Фаловська