Ухвала
іменем україни
27 серпня 2014 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів: Кафідової О.В., Мазур Л.М.,
Писаної Т.О., Умнової О.В.,
розглянувши у судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Московського районного суду
м. Харкова від 24 лютого 2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2014 року,
встановила:
У січні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі - Банк) звернулося до суду з указаним позовом посилаючись на те, що на підставі кредитного договору від 31 серпня
2007 року, укладеного між Банком та ОСОБА_3, останній отримав кредит у розмірі 1 380 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 24% на рік на суму залишку заборгованості із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Зазначав, що згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг, які разом із правилами користування платіжною карткою та заявою ОСОБА_3 складають між банком і відповідачкою договір, останній діє протягом 12 місяців з моменту його підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він автоматично пролонгується на такий самий термін.
У порушення норм Цивільного кодексу України та умов договору відповідач зобов'язання за вказаним договором належним чином не виконав, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі
3 892,39 доларів США, яка в добровільному порядку сплачена не була.
Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 24 лютого
2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 16 квітня 2014 року, позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 3 892,39 доларів США боргу та 432,80 грн судових витрат.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю - доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що між сторонами виникли договірні правовідносини, порушення або невиконання яких тягне настання наслідків, установлених договором або законом.
Проте повністю з таким висновком погодитися не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. ст. 1049, 1050 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Установлено, що 31 серпня 2007 року між Банком та
ОСОБА_3 був укладений кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 1 380 доларів США у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 24 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.
Згідно пункту 9.12 умов і правил надання банківських послуг договір діє протягом 12 місяців з моменту підписання. Якщо протягом цього терміну жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення дії договору, він пролонгується на такий самий термін.
З позовної заяви вбачається, що Банк звернувся з позовом 14 січня 2014 року (а.с.1-2).
В матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 про застосування наслідків спливу позовної давності ( а.с. 28), оскільки перебіг позовної давності почався з моменту, коли ним допущено порушення умов договору, а саме з 20 лютого 2008 року.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.
Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).
Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Таким чином, у разі неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.
Згідно зі ст. 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги.
При вирішенні спору поза увагою суду залишилося те, що відповідно до пунктів 3.1.1, 5.4 правил користування платіжною карткою граничний строк дії картки (місяць і рік) указано на ній і вона дійсна до останнього календарного дня такого місяця, строк погашення процентів за кредитом визначено щомісячними платежами, а строк погашення кредиту в повному обсязі визначено останнім днем місяця вказаного на картці (поле MONTH).
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14, яка в силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.
На спростування доводів заяви ОСОБА_3 про сплив строку позовної даності, суд зазначив, що оскільки ані ОСОБА_3, ані Банк не заявили про припинення строку дії договору, тому в силу п. 9.12 умов і правил він вважається таким, що пролонгований.
Однак у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд не встановив дату останнього платежу, не дослідив картку та не встановив строк її дії, а тому і питання застосування строку позовної давності відповідно до ст. 256 ЦК України, частин 1 та 5 ст. 261 ЦК України, ч. 4 ст. 267 ЦК України, з урахуванням цих обставин та факту пред'явлення позову тільки
14 січня 2014 року, не вирішив.
Оскільки при вирішенні спору судом порушені норми процесуального права, судом не повно з'ясовані фактичні обставини справи, що призвело до неправильного вирішення справи, тому в силу ч. 2 ст. 338 ЦПК України ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Московського районного суду м. Харкова від 24 лютого
2014 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 16 квітня
2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий В.С. Висоцька
Судді:О.В. Кафідова
Л.М. Мазур
Т.О. Писана
О.В. Умнова