Колегія суддів судової палати у кримінальних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних
і кримінальних справ:
головуючого ОСОБА_6,
суддів: ОСОБА_7, ОСОБА_8,
за участю прокурора ОСОБА_9,
засуджених ОСОБА_1, ОСОБА_2,
потерпілої ОСОБА_3,
розглянула у судовому засіданні 21 серпня 2014 року в м. Києві кримінальну справу за касаційними скаргами засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 7 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 5 липня 2013 року.
Цим вироком
ОСОБА_1,
ІНФОРМАЦІЯ_1,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 365 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк два роки з позбавленням права обіймати посади в органах Державної виконавчої служби на строк два роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_1 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю два роки.
На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_1 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
ОСОБА_2,
ІНФОРМАЦІЯ_2,
громадянина України, не судимого,
засуджено за ч. 1 ст. 367 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі сто неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати керівні посади в органах Державної виконавчої служби на строк два роки.
На підставі ст. 49 КК України ОСОБА_2 звільнено від призначеного покарання у зв'язку із закінченням строків давності.
Вироком суду також вирішено питання щодо судових витрат.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 5 липня 2013 року апеляції прокурора, потерпілої, засуджених та їх захисників задоволено частково, вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову скасовано, а справу в цій частині направлено на новий судовий розгляд. В решті вирок суду залишено без зміни.
За вироком суду ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано винними і засуджено за скоєні ними злочини за таких обставин.
ОСОБА_1, будучи службовою особою - державним виконавцем відділу Державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції Рівненської області, відкривши виконавче провадження згідно виконавчого листа районного суду про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 11 690,80 грн несплаченого боргу, в порушення п. 4.1.1 «Інструкції про проведення виконавчих дій» розпочав виконувати рішення суду, не пересвідчившись чи отримана боржником ОСОБА_3 копія постанови про відкриття виконавчого провадження і чи здійснені останньою дії, спрямовані на добровільне виконання рішення; не надав боржнику ОСОБА_3 можливості ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; за відсутності даних про місце проживання боржника, не звернувся до суду з поданням про розшук, не вжив заходів до отримання письмової згоди стягувача відшкодувати витрати на розшук та авансувати зазначені витрати; не повернув виконавчий документ без виконання. 1 лютого 2005 року ОСОБА_1 в порушення вимог Законів України «Про виконавче провадження» та «Про іпотечне кредитування» склав акт опису й арешту майна, належного на праві власності потерпілій ОСОБА_3, що перебувало під іпотекою та не надав останній примірник акту опису й арешту майна під розписку. 16 травня 2005 року ОСОБА_1 підготував заявку № 1380 і в подальшому за підписом начальника Радивилівського РВ ДВС ОСОБА_2 направив директору РФ СПД «Укрспецюст» для реалізації описаного та арештованого ним майна. Продовжуючи злочинну діяльність, 24 червня 2005 року ОСОБА_1 діючи умисно, в інтересах третьої особи, що не є стороною вказаного виконавчого провадження, - ОСОБА_5, без дозволу банку та ОСОБА_3 самостійно розподілив та перерахував грошові кошти в сумі 14 914,11 грн Рівненській філії ЗАТ «Приватбанк».
ОСОБА_2, обіймаючи посаду начальника РВ ДВС у м. Радивилів, у травні 2005 року шляхом неналежного виконання ним, як службовою особою, своїх службових обов'язків через несумлінне ставлення до них, в порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження» підписав та затвердив гербовою печаткою Радивилівського РВ ДВС заявку на реалізацію майна, що на той час знаходилось під забороною відчуження, перебувало під іпотекою Рівненської філії ЗАТ «Приватбанк», та ініціював реалізацію зазначеного майна. В подальшому, ОСОБА_2 затвердив складений державним виконавцем ОСОБА_1 розподіл коштів на суму 26 401 грн, що надійшли від реалізації будинку ОСОБА_3, що призвело до зняття заборони на відчуження вказаного майна та подальше переоформлення права власності на зазначене майно новими набувачами, які придбали його у відповідності до результатів прилюдних торгів.
У касаційних скаргах із змінами та доповненнями:
- засуджений ОСОБА_1 просить про скасування судових рішень щодо нього із направленням матеріалів справи на новий судовий розгляд, обґрунтовуючи своє прохання тим, що судове слідство проведено неповно та необ'єктивно, заперечує встановлені судами фактичні обставини справи, вважає свою винність у скоєнні злочину недоведеною. Вказав на допущені апеляційним судом істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, оскільки він не був повідомлений про час та дату розгляду справи в апеляційному суді, в апеляціях ставилось питання про погіршення його становища. Також при розгляді справи в апеляційному суді порушені вимоги ст. 54 КПК України 1960 року. Зазначає про недотримання апеляційним судом вимог ст. 377 КПК України 1960 року при залишенні його апеляції без задоволення. Засуджений, змінивши та доповнивши свою касаційну скаргу, просить про скасування вироку суду від 7 лютого 2013 року, ухвали апеляційного суду від 5 липня 2013 року, ухвали апеляційного суду від 27 грудня 2011 року (якою був скасований виправдувальний вирок щодо нього), залишення в силі виправдувального вироку щодо нього від 5 жовтня 2011 року із закриттям провадження у справі. Також наголосив на необхідності постановлення окремої ухвали щодо працівників прокуратури у зв'язку з допущеними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону.
- засуджений ОСОБА_2 просить про скасування судових рішень щодо нього із закриттям провадження у справі за відсутності в його діях складу злочину, мотивував своє прохання тим, що судове слідство проведено неповно та необ'єктивно, заперечує встановлені судами фактичні обставини справи, вважає свою винність у скоєнні злочину недоведеною. Вказав на істотні порушення норм кримінально-процесуального закону, оскільки при розгляді справи в апеляційному суді порушені вимоги ст. 54 КПК України 1960 року та порушено правила підсудності. Засуджений в свої змінах та доповненнях до касаційної скарги, просить про скасування вироку суду від 7 лютого 2013 року, ухвали апеляційного суду від 5 липня 2013 року, ухвали апеляційного суду від 27 грудня 2011 року (якою був скасований виправдувальний вирок щодо нього), залишення в силі виправдувального вироку щодо нього від 5 жовтня 2011 року із закриттям провадження у справі. Вказав на необхідності постановлення окремої ухвали щодо працівників прокуратури у зв'язку з допущеними порушеннями вимог кримінально-процесуального закону.
В запереченнях на касаційну скаргу потерпіла ОСОБА_3 просила касаційні скарги засуджених залишити без задоволення, а постановлені щодо них судові рішення - без зміни, наголошуючи на їх законності та обґрунтованості.
Засуджений ОСОБА_2 в запереченнях на касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 вказав на незгоду з касаційною скаргою останнього в частині направлення матеріалів справи на новий судовий розгляд, що у зв'язку з давністю подій є безперспективним. Також заперечив про порушення вимог кримінально-процесуального закону в частині щодо виклику в судове засідання апеляційного суду, про час та дату проведення якого він був повідомлений.
Заслухавши доповідь судді, пояснення засуджених, які підтримали подані ними касаційні скарги з доповненнями, потерпілу ОСОБА_3, яка заперечувала проти задоволення касаційних скарг засуджених і підтримала подані нею заперечення на ці скарги, думку прокурора, який заперечував проти задоволення касаційних скарг, перевіривши матеріали справи та обговоривши наведені у скаргах доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга засудженого ОСОБА_2 підлягає залишенню без задоволення, а засудженого ОСОБА_1 - задоволенню частково з таких підстав.
Відповідно до вимог ч. 3 ст. 398 КПК України 1960 року при вирішенні питань про наявність підстав для зміни або скасування судового рішення, суд касаційної інстанції має керуватися статтями 370-372 КПК України 1960 року.
Відповідно до змісту зазначеної норми закону підставами для зміни або скасування судових рішень в касаційному порядку є лише істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого.
Як вбачається із змісту касаційних скарг з доповненнями до неї засуджених, останні фактично посилаються на невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та вказують на неповноту та однобічність досудового та судового слідства, тоді як перевірка цих обставин до повноважень касаційного суду законом не віднесена.
Висновки суду про доведеність винності засуджених ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, за які їх засуджено, підтверджується сукупністю зібраних у справі, перевірених у судовому засіданні та наведених у вироку доказах.
За встановлених фактичних обставин справи дії засудженого ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 365 КК України та ОСОБА_2 ч. 1 ст. 367 КК України судами кваліфіковані правильно.
Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 377 КПК України 1960 року, усі доводи засуджених та їх захисників, викладені ними в апеляціях, аналогічні й тим, що наведені в касаційних скаргах, були всебічно розглянуті апеляційним судом, який відмовив у їх задоволенні з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.
Разом з тим, згідно зі ст. 395 КПК України 1960 року касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними у справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене.
Відповідно до положень ст. 400-1 КПК України 1960 року касаційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6. 7, 7-1, 7-2, 8, 9, 10, 11-1 цього Кодексу, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.
Відповідно до положень ст. 58 Конституції України та ч. 1 ст. 5 КК України закон, який скасовує або пом'якшує відповідальність, має зворотну дію в часі, тобто поширюється на осіб, які вчинили відповідні діяння до набуття таким законом чинності.
Законом України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо імплементації до національного законодавства положень статті 19 Конвенції ООН проти корупції» від 21 лютого 2014 року, який набрав чинності 28 лютого 2014 року, статтю 365 КК України викладено у новій редакції із зміною суб'єкта злочину - перевищення влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу.
Як вбачається з матеріалів кримінальної справи, на час вчинення злочину ОСОБА_1 обіймав посаду державного виконавця відділу Державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції Рівненської області.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у рішенні Конституційного суду України № 10-рп/2012 від 18 квітня 2012 року, працівник органу державної виконавчої служби не є працівником правоохоронного органу.
З урахуванням змін, внесених у статтю 365 КК України від 21 лютого 2014 року, ОСОБА_1 не є суб'єктом даного злочину, а його дії не містять складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 365 КК України, тому судові рішення щодо нього підлягають зміні - скасуванню в частині засудження за вказаним злочином із закриттям провадження у справі на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року.
Не знайшли свого підтвердження посилання у скарзі засудженого ОСОБА_1 про порушення права на захист у зв'язку з тим, що не був повідомлений про час та дату судового засідання апеляційного суду, чим був позбавлений права брати участь у ньому. Вказане спростовується повідомленням, що міститься в матеріалах справи (а.с. 247 том 5). Крім того, в запереченнях на касаційну скаргу засуджений ОСОБА_2 заперечував, що апеляційним судом не повідомлялись учасники судового розгляду про час та дату судового засідання в суді апеляційної інстанції.
Безпідставними є доводи касаційних скарг щодо недотримання судом вимог ст. 54 КПК України 1960 року щодо обставин, що виключають участь судді в розгляді справи. Заяву засуджених про відвід суддів апеляційного суду розглянуто відповідно до вимог ст. 57 КПК України 1960 року, в задоволенні якої відмовлено ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 5 липня 2013 року з наведенням докладних мотивів прийнятого рішення.
Немотивованими є й прохання про постановлення окремої ухвали щодо працівників прокуратури через допущені порушення вимог кримінально-процесуального закону. Так, окремою ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 27 грудня 2011 року прийнято рішення довести до відома прокурору Рівненської області про вказані в ухвалі порушення, допущені органами досудового слідства при розслідуванні кримінальної справи щодо ОСОБА_1, ОСОБА_2 для відповідної перевірки і належного реагування та необхідність повідомлення про вжиті заходи Апеляційний суд Рівненської області (а.с. 266-267 том 4).
Інші порушення вимог кримінально-процесуального закону, на які посилаються у своїх скаргах засуджені, не є істотними, а тому не можуть бути підставами для скасування або зміни постановлених у справі рішень.
Керуючись ст.ст. 365, 394-396 КПК України 1960 року та пунктом 15 розділу ХІ Перехідних положень КПК України, колегія суддів
ухвалила:
Касаційну скаргу засудженого ОСОБА_1 задовольнити частково.
В порядку ст. 395 КПК України 1960 року вирок Здолбунівського районного суду Рівненської області від 7 лютого 2013 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 5 липня 2013 року змінити - в частині засудження ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 365 КК України скасувати, а кримінальну справу щодо нього у цій частині закрити на підставі п. 2 ст. 6 КПК України 1960 року.
Ці ж судові рішення, постановленні щодо засудженого ОСОБА_2, залишити без зміни, а його касаційну скаргу - без задоволення.
Судді:
____________________ ___________________ ________________
ОСОБА_6 ОСОБА_7 ОСОБА_8