ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
25 серпня 2014 року 13:00 № 826/11401/14
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Іщука І.О., розглянув в порядку скороченого провадження адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доГенеральної прокуратури України
провизнання протиправною бездіяльності по ненаданню відповіді на запити адвоката, зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Генеральної прокуратури України, в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, що полягає в ненаданні відповідей на запити адвоката ОСОБА_2 від 12 червня 2014 р. № 77-95 (вх. № 2 від 17.06.2014 р.); від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.07.2014 р.); від 03 липня 2014 р. № 22-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.), від 09 липня 2014 р. № 77-108 (вх. № 71 від 09.07.2014 р.); від 18 липня 2014 р. № 77-112 (вх. № 46 від 18.07.2014 р.) та призводить до порушення права на захист позивача.
2. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України надати відповіді по суті на запити адвоката ОСОБА_2 від 12 червня 2014 р. № 77-95 (вх. № 2 від 17.06.2014 р.); від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.07.2014 р.); від 03 липня 2014 р. № 22-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.), від 09 липня 2014 р. № 77-108 (вх. № 71 від 09.07.2014 р.); від 18 липня 2014 р. № 77-112 (вх. № 46 від 18.07.2014 р.), що були зроблені в інтересах позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Генеральною прокуратурою України, в порушення норм ст. ст. 3, 19, 32, 55 Конституції України, вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у ненаданні відповідей на запити адвоката ОСОБА_2 щодо інформації про наявність кримінальних проваджень щодо позивача та його статусу у таких кримінальних провадженнях, чим заблоковано можливість для останнього скористатися відповідним захистом своїх прав в рамках кримінального процесу.
Представник відповідача, згідно наданих письмових заперечень проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні з тих підстав, що на адвокатські запити ОСОБА_2 надано відповіді. Також представник відповідача зазначив, що адвокатські запити ОСОБА_1 до Генеральної прокуратури України не надходили, а тому вважає, що позивач ОСОБА_1 не є спеціальним суб'єктом на звернення із адвокатськими запитами на підставі Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» та, оскільки права позивача вказаним Законом не гарантовані, відтак, і не можуть бути порушені.
Розглянувши наявні в матеріалах докази, пояснення позивача та відповідача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи на яких ґрунтується позов, оцінивши докази які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, в межах заявлених позивачем вимог та підстав звернення до суду, суд дійшов висновку про наступне.
В засобах масової інформації та мережі Інтернет набула поширення інформація про причетність ОСОБА_1 до вчинення кримінальних правопорушень та перебування його, у зв'язку із цим, у розшуку.
З метою отримання підтвердження або спростування такої інформації, а також з метою захисту прав позивача, адвокат ОСОБА_2, який діє на підставі договору про надання правової допомоги від 03.03.2014 р., звернувся до Генеральної прокуратури України з адвокатськими запитами:
§ від 12 червня 2014 р. № 77-95 (вх. № 2 від 17.06.2014 р.);
§ від 16 червня2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.06.2014 р.);
§ від 03 липня 2014 р. № 77-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.);
§ від 09 липня 2014 р. № 77-108 (вх. № 71 від 09.07.2014 р.);
§ від 18 липня 2014 р. № 77-112 (вх. № 46 від 18.07.2014 р.).
Оскільки, у встановлений законодавством строк, відповідачем не було надано відповіді, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва за захистом своїх порушених прав та законних інтересів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3).
Статтею 32 Конституції України закріплене право кожного громадянина знайомитися в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5 липня 2012 року N 5076-VI (надалі - Закон N 5076-VI).
Адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Отже, представництво інтересів особи перед державними органами, підприємствами, організаціями, установами, органами місцевого самоврядування може безпосередньо здійснюватися адвокатом на підставі договору про надання правової допомоги.
Як вбачається з матеріалів справи, 03.03.2014 р. ОСОБА_1 (Довіритель) та Адвокат ОСОБА_2 (Повірений) уклали договір про надання правової допомоги в порядку ст.ст. 50, 51, 58, 66 КПК України та ст. ст. 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», відповідно до умов якого, Повірений в інтересах Довірителя та з метою захисту його прав зобов'язується виконати комплекс юридично значимих дій на умовах цього договору.
Відповідно до ст. 20 Закону N 5076-VI під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правової допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правової допомоги, зокрема:
1) звертатися з адвокатськими запитами, у тому числі щодо отримання копій документів, до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб, підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, а також до фізичних осіб (за згодою таких фізичних осіб);
2) представляти і захищати права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб у суді, органах державної влади та органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності, громадських об'єднаннях, перед громадянами, посадовими і службовими особами, до повноважень яких належить вирішення відповідних питань в Україні та за її межами;
3) ознайомлюватися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними для адвокатської діяльності документами та матеріалами, крім тих, що містять інформацію з обмеженим доступом;
4) складати заяви, скарги, клопотання, інші правові документи та подавати їх у встановленому законом порядку;
5) доповідати клопотання та скарги на прийомі в посадових і службових осіб та відповідно до закону одержувати від них письмові мотивовані відповіді на ці клопотання і скарги;
6) бути присутнім під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів та давати пояснення щодо суті клопотань і скарг;
7) збирати відомості про факти, що можуть бути використані як докази, в установленому законом порядку запитувати, отримувати і вилучати речі, документи, їх копії, ознайомлюватися з ними та опитувати осіб за їх згодою;
8) застосовувати технічні засоби, у тому числі для копіювання матеріалів справи, в якій адвокат здійснює захист, представництво або надає інші види правової допомоги, фіксувати процесуальні дії, в яких він бере участь, а також хід судового засідання в порядку, передбаченому законом;
9) посвідчувати копії документів у справах, які він веде, крім випадків, якщо законом установлено інший обов'язковий спосіб посвідчення копій документів;
10) одержувати письмові висновки фахівців, експертів з питань, що потребують спеціальних знань;
11) користуватися іншими правами, передбаченими цим Законом та іншими законами.
Отже, право звернення адвоката з адвокатськими запитами щодо отримання необхідної інформації, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні прямо передбачено чинним законодавством.
Відповідно до абз. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 24 Закону N 5076-VI адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
До адвокатського запиту додаються посвідчені адвокатом копії свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, ордера або доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Вимагати від адвоката подання разом з адвокатським запитом інших документів забороняється.
Надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, керівники підприємств, установ, організацій, громадських об'єднань, яким направлено адвокатський запит, зобов'язані не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту надати адвокату відповідну інформацію, копії документів, крім інформації з обмеженим доступом і копій документів, в яких міститься інформація з обмеженим доступом (ч. 2 цієї статті).
Відмова в наданні інформації на адвокатський запит, несвоєчасне або неповне надання інформації, надання інформації, що не відповідає дійсності, тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом, крім випадків відмови в наданні інформації з обмеженим доступом (ч. 3 цієї статті).
Як вже зазначалось, між позивачем та адвокатом ОСОБА_2 було укладено договір про надання правової допомоги, в рамках якого, останнім здійснювалось направлення запитів щодо надання інформації.
Так, у адвокатських запитах від 12 червня 2014 р. № 77-95 (вх. № 2 від 17.06.2014 р.); від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.06.2014 р.); від 03 липня 2014 р. № 77-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.); від 09 липня 2014 р. № 77-108 (вх. № 71 від 09.07.2014 р.); від 18 липня 2014 р. № 77-112 (вх. № 46 від 18.07.2014 р.) адвокат просив повідомити його протягом п'яти робочих днів: номера кримінальних проваджень із зазначенням фабул кримінальних правопорушень щодо інформаційно-ідеологічної підтримки та супроводу справ у судах за участю ОСОБА_1 та статус ОСОБА_1 у всіх кримінальних провадженнях, які пов'язані з інформаційно-ідеологічною підтримкою та супроводом справ у судах з його боку, із наданням копій підтверджуючих документів (повідомлення про підозру тощо); чи перебувають на момент надання відповіді у провадженні Генеральної прокуратури України або інших органів прокуратури (їх структурних підрозділів) будь-які кримінальні провадження за участю громадянина України ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, повідомити про процесуальний статус клієнта; повідомити фабулу кримінального правопорушення та процесуальний статус ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 у кримінальному провадженні № 12014000000000325.
До запитів було надано засвідчені копії ордеру, договору про надання правової допомоги від 03.03.2014 р. та свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, нотаріально посвідчена копія довіреності.
Як вбачається з матеріалів справи, підставою для складання та направлення адвокатських запитів про надання інформації щодо наявності кримінальних проваджень та процесуального статусу позивача у таких кримінальних провадженнях, стала інформація, розміщена відповідачем в мережі Інтернет на офіційному веб-сайті видання Генеральної прокуратури України, а саме: повідомлення про перебування позивача у розшуку, а також про розпочате органами прокуратури досудове розслідування у кримінальному провадженні за ознаками складів злочину, передбачених ч. 1 ст. 115 КК України.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 3 Кримінального процесуального кодексу України досудове розслідування - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань і закінчується закриттям кримінального провадження або направленням до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, клопотання про звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Частиною 1 ст. 20 Кримінального процесуального кодексу України передбачено, що підозрюваний, обвинувачений, виправданий, засуджений має право на захист, яке полягає у наданні йому можливості надати усні або письмові пояснення з приводу підозри чи обвинувачення, право збирати і подавати докази, брати особисту участь у кримінальному провадженні, користуватися правовою допомогою захисника, а також реалізовувати інші процесуальні права, передбачені цим Кодексом.
Кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом (ч. 1 ст. 24 КПК України).
Відповідно до ст. 42 Кримінального процесуального кодексу України сторонами захисту є підозрюваний та обвинувачений.
Підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276 - 279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, або особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення.
Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 281 Кримінального процесуального кодексу України про оголошення розшуку виноситься окрема постанова, якщо досудове розслідування не зупиняється, або вказується в постанові про зупинення досудового розслідування, якщо таке рішення приймається, відомості про що вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Аналіз вищенаведених правових норм свідчить про те, що існує можливість оголошення в розшук лише тієї особи, що перебуває у статусі підозрюваного або обвинуваченого.
Як вбачається з доводів позивача, офіційні повідомлення відповідача про те, що позивач перебуває у розшуку, свідчать про наявність у останнього статусу підозрюваного або обвинуваченого у кримінальних провадженнях.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Кримінального процесуального кодексу України кримінальне провадження здійснюється з додержанням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства (ч. 1 ст. 9 КПК України).
В силу ч. 3 ст. 11 Кримінального процесуального кодексу України кожен має право захищати усіма засобами, що не заборонені законом, свою людську гідність, права, свободи та інтереси, порушені під час здійснення кримінального провадження.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про прокуратуру» від 5 листопада 1991 року N 1789-XII (надалі Закон N 1789-XII) діяльність органів прокуратури спрямована на всемірне утвердження верховенства закону, зміцнення правопорядку і має своїм завданням захист від неправомірних посягань:
1) закріплених Конституцією України незалежності республіки, суспільного та державного ладу, політичної та економічної системи, прав національних груп і територіальних утворень;
2) гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод людини та громадянина;
3) основ демократичного устрою державної влади, правового статусу місцевих Рад, органів самоорганізації населення.
Отже, для здійснення діяльності, спрямованої на захист прав і свобод людини та їх гарантій, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи наділені публічною владою та мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією та законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, відносно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
В своїх запереченнях відповідач вказує на те, що на адвокатські запити ОСОБА_2 Генеральною прокуратурою України надано відповіді, а саме: від 23.06.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 23.06.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 08.07.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 14.07.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 23.07.2014 р. № 17/1/1-32889-14, згідно яких, відповідачем відмовлено адвокату ОСОБА_2 у наданні запитуваної інформації.
Однак, суд критично оцінює надані відповідачем вищевказані листи-відповіді, оскільки доказів їх направлення ОСОБА_2 та, відповідно, їх отримання останнім суду не надано.
Окрім того, зі змісту відповідей Генеральної прокуратури України від 23.06.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 23.06.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 08.07.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 14.07.2014 р. № 17/1/1-32889-14, від 23.07.2014 р. № 17/1/1-32889-14 вбачається, що проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні 4201400000000209 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 364, ст. 112 КК України, в якому досліджуються обставини скоєння злочинів колишнім Главою Адміністрації Президента України ОСОБА_1, доручено Головному слідчому управлінню Генеральної прокуратури України, слідчими якого, згідно вимог Кримінального процесуального кодексу встановлюються обставини вчинених кримінальних правопорушень. Досудове розслідування триває.
Тобто, відповідачем не заперечується факт проведення досудового розслідування відносно позивача.
Натомість вищевказані відповіді відповідача не відповідають по суті питань, поставлених адвокатом у своїх запитах в рамках кримінально-процесуального законодавства, а лише носять загальний характер відмови.
Дослідивши фактичні обставини справи, оцінивши докази наявні в матеріалах справи за своїм внутрішнім переконанням, з урахуванням положень чинного законодавства, суд дійшов висновку, що Генеральною прокуратурою України не надано належної та повної відповіді на запит адвоката ОСОБА_2 щодо наявності кримінальних проваджень відносно позивача та його статусу у таких кримінальних провадженнях, що суд вважає протиправною бездіяльністю та порушенням гарантованих Конституцією, іншими законами України та міжнародними правовими актами особистих прав і свобод людини та громадянина, зокрема, передбаченого ч. 3 ст. 11 КПК України права особи на захист.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Зі змісту позовних вимог вбачається, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність та надати відповіді по суті на запити адвоката ОСОБА_2, зокрема, на запити від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.07.2014 р.) та від 03 липня 2014 р. № 22-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.). Однак, суд звертає увагу, що відповідно до наданих позивачем копій запитів, це є запити від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.06.2014 р.) та від 03 липня 2014 р. № 77-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.).
Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку, що це є технічна помилка, а тому вирішуючи дану справу бере до уваги запити від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.06.2014 р.) та від 03 липня 2014 р. № 77-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема, з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та таким, що підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 1832, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд м. Києва,
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Генеральної прокуратури України, що полягає в ненаданні відповідей на запити адвоката ОСОБА_2 від 12 червня 2014 р. № 77-95 (вх. № 2 від 17.06.2014 р.); від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.06.2014 р.); від 03 липня 2014 р. № 77-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.), від 09 липня 2014 р. № 77-108 (вх. № 71 від 09.07.2014 р.); від 18 липня 2014 р. № 77-112 (вх. № 46 від 18.07.2014 р.).
3. Зобов'язати Генеральну прокуратуру України надати відповіді по суті на запити адвоката ОСОБА_2 від 12 червня 2014 р. № 77-95 (вх. № 2 від 17.06.2014 р.); від 16 червня 2014 р. № 77-98 (вх. № 53 від 17.06.2014 р.); від 03 липня 2014 р. № 77-103 (вх. № 31 від 04.07.2014 р.), від 09 липня 2014 р. № 77-108 (вх. № 71 від 09.07.2014 р.); від 18 липня 2014 р. № 77-112 (вх. № 46 від 18.07.2014 р.), що були зроблені в інтересах позивача.
4. Постанова підлягає негайному виконанню.
Постанова за результатами скороченого провадження може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку. Строк для подання апеляційної скарги стороною або іншою особою, яка брала участь у справі, обчислюється з моменту отримання копії постанови.
Постанова, прийнята у скороченому провадженні, крім випадків її оскарження в апеляційному порядку, є остаточною.
У разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції по такій справі є остаточним і оскарженню не підлягає.
Суддя І.О. Іщук