ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1
м. Київ
05 серпня 2014 року 10:11 № 826/16465/13-а
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючого судді Іщука І.О., суддів Погрібніченко І.М., Шулежко В.П., при секретарі судового засідання Самаренко Х.С., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу
за позовомОСОБА_1
доМіністерства закордонних справ України
провизнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів,
за участю представників сторін:
позивач: ОСОБА_1;
від позивача: ОСОБА_3
від відповідача: Камарчук В.В.
На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 05 серпня 2014 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено, про що повідомлено осіб, які брали участь у розгляді справи, з урахуванням вимог частини другої статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України. Під час проголошення вступної та резолютивної частин постанови сторонам роз'яснено зміст судового рішення, порядок і строк його оскарження, а також порядок отримання повного тексту постанови, визначеного статтею 167 Кодексу адміністративного судочинства України.
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства закордонних справ України, в якому просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства закордонних справ України, яка полягає у невидачі ОСОБА_1 копії наказу про звільнення та трудової книжки у період з 31.05.2010 р. по 24.09.2013 р.
2. Стягнути з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_1 упущену вигоду в розмірі 25 882,5 грн. та 127 498,5 доларів США.
Позовні вимоги мотивовані незаконним звільненням ОСОБА_1 з посади першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначили, що відповідачем вчинено протиправну бездіяльність, яка полягає у невидачі ОСОБА_1 копії наказу про звільнення та трудової книжки у період з 31.05.2010 р. по 24.09.2013 р. та в тому, що у зв'язку із достроковим припиненням трудових правовідносин з позивачем, останнім було недоотримано грошових коштів в розмірі 25 882,5 грн. та 127 498,5 доларів США.
Представник відповідача в судовому засіданні проти позовних вимог заперечив та просив суд відмовити в їх задоволенні в повному обсязі. Обґрунтовуючи заперечення на позовні вимоги зазначив, що законодавством України не встановлено будь-яких вимог щодо порядку та строків прийняття рішення про відкликання працівника з довготермінового відрядження, у тому числі щодо дострокового відкликання. Так позивача було звільнено з посади у зв'язку із закінченням строку трудового договору. Також відповідачем дотримано вимоги положень чинного законодавства щодо інформування позивача про звільнення та необхідність отримання трудової книжки. Щодо відшкодування упущеної вигоди, то постановою Окружного адміністративного суду м. Києва у справі № 826/9725/13-а від 01.10.2013 р. у задоволенні зазначеної вимоги відмовлено. Щодо наданих позивачем копій сторінок дипломатичного паспорта України, - законодавцем покладено обов'язок повернення дипломатичного паспорта України на працівника, який повернувся з довготермінового відрядження.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,
Наказом Міністерства закордонних справ України від 27.10.2008 р. № 2476-ос ОСОБА_1, який перебував в кадровому резерві МЗС України, призначено з 08.11.2008 р. на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак на час довготермінового відрядження.
Міністерством закордонних справ України та ОСОБА_1 27.10.2008 р. укладено строковий трудовий договір № 28 в системі дипломатичної служби, відповідно до умов якого, працівника призначено на час довготермінового відрядження на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак.
Наказом Міністерства закордонних справ України від 25.03.2010 р. № 457-ос ОСОБА_1, першого секретаря Посольства в Республіці Ірак, відкликано в Україну 02 квітня 2010 р. у зв'язку із службовою необхідністю.
Враховуючи, що, на думку позивача, дострокове припинення трудових відносин з останнім вчинено всупереч положенням чинного законодавства, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів.
Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.
Відповідно до частини другої статті 38 Конституції України громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.
Статус державних службовців, які працюють у державних органах та їх апараті, визначено в Законі України «Про державну службу».
Разом із тим, статтею 9 Закону України «Про державну службу» визначено коло осіб, правовий статус яких регулюється Конституцією та спеціальними законами України.
Особливості статусу службовців, які працюють у державних органах, та проходження ними служби визначено спеціальним законодавством про державну службу, яке має застосовуватися пріоритетно, порівняно з законодавством про працю, у тому числі щодо прийняття, порядку проходження та звільнення публічної служби.
Трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірних правовідносин або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Підстави припинення державної служби можуть бути загальними, тобто визначеними Кодексом законів про працю України, та спеціальними, передбаченими у цій нормі.
Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до Закону України «Про державну службу», якщо інше не передбачено законами України, серед яких закон України «Про дипломатичну службу».
Регулювання правового становища службовців, які працюють у системі органів дипломатичної служби, здійснюється Законом України «Про дипломатичну службу» від 20 вересня 2001 року N 2728-III (надалі - Закон N 2728), з урахуванням вимог Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року3723-XII (надалі - Закон N 3723-XII).
Відповідно до статті 12 Закону N 2728, кадри дипломатичної служби складають:
1) працівники, які займають штатні дипломатичні посади на постійній основі;
2) працівники, які займають штатні адміністративно-технічні посади на постійній основі;
3) працівники, які займають штатні дипломатичні та адміністративно-технічні посади на визначений термін (строковий трудовий договір/контракт).
Отже, спірні відносини пов'язані зі звільненням ОСОБА_1 з публічної служби.
Статтею 21 Закону N 2728 встановлено, що довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.
Судом встановлено, що відповідно п.6.1 строкового трудового договору №28 від 27.10.08 строк дії даного договору з 08.11.2008 року до завершення закордонного довготермінового відрядження. Отже з моменту призначення на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак позивач перебував з МЗС України у строкових трудових відносинах.
Положення статті 21 Закону N 2728 щодо тривалості довготермінового відрядження дипломатичного працівника до закордонної дипломатичної установи означає, що дипломатичний працівник може бути відкликаний із довготермінового відрядження раніше, ніж виповниться чотири або три роки його перебування у довготерміновому відрядженні.
Статтею 23 Кодексу законів про працю України передбачено, що строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону N 2728 довготермінове відрядження дипломатичних працівників триває, як правило, до чотирьох років у державах з нормальними кліматичними умовами та стабільною політичною ситуацією і до трьох років у державах з важкими кліматичними умовами або складною політичною ситуацією.
Таким чином, з моменту призначення на посаду першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак позивач перебував з Міністерством закордонних справ України у строкових трудових відносинах.
Відповідно до ч. 4 ст. 21 Закону N 2728 після закінчення довготермінового відрядження працівники дипломатичної служби відкликаються у порядку, встановленому законодавством.
Як вбачається з матеріалів справи, Наказом МЗС України № 457-ос від 25.03.2010 р. позивача було достроково відкликано в Україну у зв'язку із службовою необхідністю на підставі ст. 22 Закону N 2728.
В силу ст. 22 Закону N 2728 працівники дипломатичної служби, направлені у довготермінове відрядження, можуть бути достроково відкликані до України у випадках:
службової необхідності;
за станом здоров'я;
невиконання або неналежного виконання ними службових обов'язків;
вчинення проступків, які їх ганьблять;
вчинення членами їх сімей дій, що можуть призвести до негативних наслідків при подальшому перебуванні працівника дипломатичної служби у довготерміновому відрядженні.
Отже, Наказом МЗС України № 552-ос від 23.04.2010 р., з внесеними змінами Наказом МЗС України № 852-ос від 28.05.2010 р. в частині дати звільнення, ОСОБА_1 було звільнено з посади першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
В судовому засіданні позивач пояснив, що погодився працювати на посаді Першого секретаря Посольства України в Республіці Ірак, а у разі звільнення місця в Посольстві України в Азербайджанській Республіці був готовий продовжити довготермінове закордонне відрядження у цій країні.
08.11.2008 р. позивач прибув до Іраку і почав роботу на посаді старшого секретаря Посольства України. Місячний заробіток позивача складав 892,5 грн. в національній валюті, та 4 396,5 доларів США в іноземній валюті, про що зазначено в Наказі № 2476-ос від 27.10.2008 р.
Перебуваючи у довгостроковому відрядженні, позивач розраховував заробити протягом 4 років довготермінового закордонного відрядження більше 40 тисяч гривень в національній валюті, і більш 200 тисяч доларів США в іноземній валюті.
Враховуючи вищенаведене, трудові відносини між позивачем та Міністерством закордонних справ України були припинені останнім у зв'язку з закінченням строку, на який він укладався, а саме: завершення терміну довготермінового відрядження позивача, після закінчення строку тимчасової непрацездатності позивача, тобто на підставі п. 2 ст. 36 Кодексу законів про працю України.
В день підписання зазначеного наказу відповідач листом №201/36-091-945 від 23.04.10 р. запрошував позивача отримати трудову книжку, цей лист направлено на адресу позивача. Водночас, у судовому засіданні з'ясовано, що позивач зазначений лист не отримав, при цьому, останній повернутий поштовим відділенням з підстав закінчення терміну зберігання.
Оскільки відповідач дізнався, що позивач на час його звільнення був на лікарняному, тому наказом №852-ос від 28.05.10 ОСОБА_1 продовжено щорічну відпустку до 30.05.10 р. у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю з 19.04.10 р. по 25.05.10 р., відповідно листків непрацездатності №600770 та №344324. Другим пунктом цього наказу дату звільнення в наказі МЗС України від 23.04.10 року №592-ос замінено на 31.05.10 р.
Суд не бере до уваги пояснення позивача щодо відкликання його для вирішення питання подальшої ротації і переведення його на роботу до Посольства України в Азербайджанській Республіці, оскільки жодних доказів з цього приводу ним не надано та проти цього заперечує відповідач.
Крім того, судом з'ясовано, що службовою запискою №630/210-911-849 від 09.04.10 третій територіальний департамент МЗС України інформує про те, що ОСОБА_1 не відповідає кваліфікаційним вимогам, необхідним для подальшого працевлаштування.
Також суд зазначає, що на виконання п.3 наказу МЗС України від 25.03.10 №457-ос третім територіальним департаментом внесено пропозицію утриматись від працевлаштування ОСОБА_1 в системі МЗС України, відповідно службової записки №201/1-901-618 від 20.04.10 р.
Відповідно службової записки №201/721-901-2838 від 19.09.13 р. департаменту персоналу зазначено, що відповідач неодноразово нагадував позивачу про необхідність прийти до МЗС України та ознайомитись з наказом про його відкликання, про відпустку, про звільнення його з займаної посади та з наказом про продовження відпустки у зв'язку з непрацездатністю.
Таким чином, є помилковим твердження позивача про обов'язок відповідача вручити йому копію наказу про звільнення, оскільки звільнення відбулось не з ініціативи роботодавця, а в зв'язку з закінченням строку трудового договору. Відтак, необґрунтованим є посилання позивача на ту обставину, що про порушене право він міг дізнатись лише після отримання копії наказу, яким його було звільнено з дипломатичної служби.
Відповідно до п. 4.2 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 р. N 58 якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.
Представником відповідача додано до адміністративної справи лист від 23.04.2013 №201/36-091-945, адресований ОСОБА_1 та надісланий за адресою: 04210, АДРЕСА_1 з пропозицією отримати в Департаменті персоналу трудову книжку або ж надіслати до департаменту персоналу заяву з проханням відправити трудову книжку поштою. Однак, лист було повернуто як невручений. Позивач пояснив, що він дійсно мешкає за адресою, за якою надсилався цей лист, однак про такий лист йому нічого невідомо, з заявою про видачу трудової книжки не звертався, оскільки позивачу не було відомо про його звільнення.
Позивачем не надано доказів того, що він звертався до Міністерства закордонних справ України з вимогами про видання йому копії наказу про звільнення чи надіслання поштою трудової книжки.
Суд звертає увагу, що відповідно службової записки №201/721-901-2907 від 24.09.13 року ОСОБА_1 ознайомився з матеріалами особової справи та підтвердив вірність своєї домашньої адреси, на яку раніше надсилалось повідомлення про необхідність отримати трудову книжку. Також зазначено, що позивач відмовляється отримати трудову книжку, про що складено відповідний акт від 24.09.2013 р.
Водночас твердження позивача не узгоджується з його позицією у справі № 826/9725/13-а за позовом ОСОБА_1 до МЗС України про скасування наказів, зобов'язання вчинити дії, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, в якій зазначив, що дізнався про власне звільнення 23.07.2013 р.
Разом з тим, дане твердження позивача спростовується встановленим фактом при розгляді вищезгаданої справи, в ході якої було допитано свідка та перевірено належність всіх наданих доказів, в результаті чого встановлено факт навмисного ухилення позивача від ознайомлення з наказами МЗС України щодо його звільнення в момент їх видачі.
Крім того, суд враховує, що постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01.10.2013 р. у справі № 826/9725/14, залишеною без змін ухвалю Київського апеляційного адміністративного суду від 03.06.2014 р., у задоволенні позову ОСОБА_1 відмолено повністю.
З огляду на викладене у суду відсутні підстави вважати, що відповідачем було допущено протиправну бездіяльність, яка полягає у невидачі ОСОБА_1 копії наказу про звільнення та трудової книжки у період з 31.05.2010 р. по 24.09.2013 р.
Відповідно до положень статей 12, 21 Закону N 2728 після завершення строку довготермінового відрядження позивача Міністерство закордонних справ України не мало обов'язку надавати позивачу будь-яку іншу посаду в системі органів дипломатичної служби.
Зважаючи на те, що наказом МЗС України від 2476-ос від 27.10.2008 р. позивача було призначено на посаду на час довготермінового відрядження, дії МЗС України щодо видання наказів про відкликання з довготермінового відрядження та звільнення з дипломатичної служби, а також враховуючи характер трудових відносин, відповідають вимогам чинного законодавства. Отже, заяви позивача щодо порушень відповідачем положень ст. 21 Закону N 2728 та звільнення його до закінчення строку чинності строкового трудового договору № 28 від 27.10.2008 р. є необґрунтованими та безпідставними.
Щодо позовних вимог в частині стягнення з Міністерства закордонних справ України на користь ОСОБА_1 упущеної вигоди в розмірі 25 882,5 грн. та 127 498,5 доларів США, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Частиною другої ст. 22 Цивільного кодексу України визначено, що збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до п. 2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів пов'язаних з відшкодуванням шкоди» від 01.04.94 р. N 02-5/215 як у випадку невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, чинне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка завдала шкоду (статті 614 та 1166 ЦК України). Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є виняток з цього загального правила, тобто коли обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на особу без її вини (статті 1173, 1174, 1187 ЦК України).
Крім застосування принципу вини при вирішенні спорів про відшкодування шкоди необхідно виходити з того, що шкода підлягає відшкодуванню за умови безпосереднього причинного зв'язку між неправомірними діями особи, яка завдала шкоду, і самою шкодою.
Під відшкодуванням упущеної вигоди суд розуміє відшкодування середнього заробітку під час вимушеного прогулу, яка була однією з вимог у справі № 826/9725-13-а.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва № 826/9725/13-а від 01.10.2013 р. у задоволенні зазначеної вимоги та позову вцілому було відмовлено.
При цьому, вирішуючи вказану вимогу, суд виходить з того, що у справі № 826/9725/13-а судом була встановлена правомірність дій відповідача щодо розірвання строкового трудового договору № 28 від 27.10.2008 р.
Отже, оскільки в даній справі встановлено правомірність дій відповідача щодо звільнення ОСОБА_1, отже, відсутня вина відповідача, і як наслідок обов'язок щодо відшкодування завданої позивачу шкоди.
Беручи до уваги вищенаведене, суд приходить до висновку про необґрунтованість та недоведеність позовних вимог в цій частині, а, отже, і відсутність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Дослідивши фактичні обставини справи з урахуванням положень чинного законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не доводять факт протиправності бездіяльності (дій) відповідача.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, з урахуванням вимог встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, виходячи з аналізу положень чинного законодавства та доказів, наявних у матеріалах справи, суд вважає, що адміністративний позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 69-71, 94, 160-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -
У позові ОСОБА_1 відмовити.
Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом.
Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її отримання особою, яка оскаржує постанову, за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І.О. Іщук
Судді І.М.Погрібніченко
В.П.Шулежко
Повний текст постанови складено 08 серпня 2014 р.