14 серпня 2014 року м. Київ К/9991/22907/12
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
Головуючої: Гончар Л.Я.,
Суддів: Конюшка К.В.,
Донця О.Є.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні адміністративну справу за касаційною скаргою ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на постанову Сумського районного суду Сумської області від 28 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Низівської селищної ради Сумського району Сумської області, треті особа - Сумська обласна державна адміністрація, Сумська районна державна адміністрація, про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись до суду з позовом до Низівської селищної ради Сумського району Сумської області про зобов'язання надати дозвіл ОСОБА_2 на переведення будинку АДРЕСА_1 в житловий будинок.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю відмови виконавчого комітету Низівської селищної ради у наданні дозволу на переведення нежитлової будівлі готелю по АДРЕСА_1 в житловий будинок як такої, що винесена на підставі хибних припущень щодо можливого порушення у майбутньому вимог природоохоронного законодавства.
Постановою Сумського районного суду Сумської області від 28 грудня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року, у задоволенні позову відмовлено.
У поданій касаційній скарзі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 із посиланням на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просили скасувати рішення судів попередніх інстанцій та постановити нове, про задоволення позову.
Відповідно до приписів статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України справу розглянуто у попередньому судовому засіданні без повідомлення осіб, які беруть участь у справі.
Заслухавши доповідь судді Вищого адміністративного суду України стосовно обставин, необхідних для прийняття рішення судом касаційної інстанції, перевіривши і обговоривши доводи касаційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій встановлено та матеріалами справи підтверджено, що рішенням Сумського районного суду Сумської області від 09.04.2010 за ОСОБА_2 визнано право власності на готель літ. "Б-3", що входить до цілісного майнового комплексу нежитлових приміщень, розташованих за адресою: АДРЕСА_2, з наданням йому окремої юридичної адреси та проведенням реєстрації зазначеної будівлі в органах технічної інвентаризації, що підтверджується, у тому числі, витягом про державну реєстрацію прав від 08.10.2010.
У вказаному приміщенні проживають, але не значаться як зареєстровані, позивачі, що зумовило звернення ОСОБА_2 до Низівської селищної ради із заявою про переведення нежитлового приміщення готелю в житловий будинок.
Рішенням виконавчого комітету Низівської селищної ради Сумського району від 20.01.2011 №10 із посиланням на виконання рішення другої сесії шостого скликання Низівської селищної ради від 25.11.2010 та з метою недопущення затвердження містобудівної та землевпорядної документації, яка зменшує існуючу площу парку та зон зелених насаджень на території Низівської селищної ради, змінює функціональне призначення відповідної території на житлову та громадську забудову, відмовлено у переведенні будівлі у житлову, оскільки це потягне за собою надання земельної ділянки для обслуговування житлового будинку та господарських споруд, що суперечить функціональному призначенню відповідної території.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, із посиланням на правомірність відмови виконавчого комітету Низівської селищної ради Сумського району від 20.01.2011 №10 у переведенні будівлі готелю у житловий будинок як такої, що прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами, виходив з відсутності підстав для примусового зобов'язання відповідача надати дозвіл на переведення готелю у житловий будинок.
Колегія суддів, виходячи з меж касаційного перегляду, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 37 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва оголошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення є природоохоронними рекреаційними установами. Оголошення парків-пам'яток садово-паркового мистецтва провадиться з вилученням у встановленому порядку або без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження.
Згідно з вимогами статті 38 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" на території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва забороняється будь-яка діяльність, що не пов'язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує їх збереженню. Власники або користувачі земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів, оголошених парками-пам'ятками садово-паркового мистецтва, беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.
Відповідно до статті 60 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" органи місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи місцевого самоврядування сприяють охороні й збереженню територій та об'єктів природо-заповідного фонду, виконанню покладених на них завдань.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що парк-пам'ятка садово-паркового мистецтва місцевого значення "Низівський" оголошено об'єктом природно-заповідного фонду рішенням виконавчого комітету Сумської обласної ради депутатів трудящих від 20.07.1972 №305.
Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Сумській області 28.08.2008 Низівській селищній ради в особі селищного голови видано охоронне зобов'язання №7, згідно з яким землекористувачу передано під охорону парк - пам'ятку садово-паркового мистецтва місцевого значення "Низівський" загальною площею 6,0 га, який входить до складу природно-заповідного фонду України, охороняється як національне надбання та перебуває під особливою охороною.
Відповідно до охоронного зобов'язання встановлено заповідний режим, згідно з ким, серед іншого, заборонено відведення території для інших потреб. На вказаний об'єкт у Державному кадастрі природно-охоронного фонду України заведена картка первинного обліку територій та об'єктів природно-заповідного фонду України з погодженням меж та площі об'єкту. Приміщення готелю знаходиться на території вказаного парку.
Колегія суддів вказує на необґрунтованість доводів касаційної скарги в частині хибності позиції відповідача щодо знаходження готелю на території парку з мотивів відсутності факту встановлення меж об'єкту природно-заповідного фонду в натурі, оскільки за приписами частини четвертої статті 7 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" до встановлення меж територій та об'єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об'єктів природно-заповідного фонду.
Факт знаходження готелю на території об'єкту природно-заповідного фонду також встановлено постановою Сумського районного суду Сумської області від 11 жовтня 2010 року у справі №2-а-1848/10.
За вказаний обставин, зважаючи на те, що переведення будівлі готелю із нежитлового приміщення в житлове спричиняє зміну функціонального використання територій, зважаючи на те, що охоронним зобов'язанням встановлено заповідний режим, згідно з ким, серед іншого, заборонено відведення території для інших потреб, колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій в частині відсутності підстав для примусового зобов'язання відповідача надати дозвіл на переведення готелю у житловий будинок, у зв'язку з чим вказує на обґрунтованість висновків судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для задоволення позову.
Інші доводи касаційної скарги, у тому числі посилання щодо порушення судом першої інстанцій норм процесуального права в частині безпідставного не вилучення із складу осіб, які беруть участь у справі, третьої особи, а також посилання на неналежне дослідження судом письмових доказів по справі, виходячи з вимог частини другої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Порушень норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних рішень судами не допущено.
Згідно з частиною першою статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до частини третьої статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 відхилити, а постанову Сумського районного суду Сумської області від 28 грудня 2011 року та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копії особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута в порядку ст.ст.235-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді:
З оригіналом згідно.
Помічник судді О.С. Коломацька