12 серпня 2014 року м. Київ К/9991/27039/11
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Рибченка А.О.,
розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції на постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2011 у справі № 2а-2832/10/1170
за позовом Приватного акціонерного товариства "Науково-виробниче об'єднання "Етал"
до Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції
про скасування податкового повідомлення-рішення,-
Товариство звернулось до суду із позовною заявою про скасування податкового повідомлення-рішення від 20.07.2010 № 0000102330/0, яким Державною податковою інспекцією позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за вересень 2009 у сумі 25 337,65 грн.
Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, позовні вимоги задоволено повністю.
Ухвалюючи судові рішення про задоволення позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Закон України "Про податок на додану вартість" не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту з ПДВ та його відшкодування від проведення зустрічної перевірки контрагента такого платника до кінцевого виробника та фактом підтвердження сплати податку такими контрагентом по всьому ланцюгу постачання.
Не погодившись із судовими рішеннями, держаний податковий орган подав касаційну скаргу, де посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить зазначені судові рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким позивачу в задоволенні позовних вимог відмовити.
Обґрунтовуючи касаційні вимоги, відповідач зазначив, що відшкодування ПДВ можливо лише при встановленні факту надмірної сплати цього податку до бюджету під час руху відповідних товарів (послуг) по всьому ланцюгу постачальників - від виробника до особи, що заявила своє право на відшкодування ПДВ.
У поданих запереченнях на скаргу позивач просить у задоволенні скарги відмовити через її необґрунтованість.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді, перевіривши повноту встановлених обставин справи та правильність їх юридичної оцінки судами, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що державним податковим органом проведено невиїзну перевірку Товариства з питань правовідносин з ПП ОСОБА_4 за період з 01.09.2009 по 30.09.2009 щодо достовірності заявленої до бюджетного відшкодування суми ПДВ, за наслідками якої оформлено акт від 20.07.2010 348/2330/05814256.
За результатами вказаної перевірки контролюючим органом встановлено порушення позивачем п. 1.8 ст.1, пп. 7.7.10 п. 7.7 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що полягало у завищенні суми бюджетного відшкодування на загальну суму 25 337,65 грн. та відповідно заниженні суми ПДВ на вказану суму.
Фактичною підставою таких висновків став лист ДПІ у Шевченківському районі м.Києва про неможливість проведення перевірки контрагента позивача - ТОВ "Промінь Л" (2-га ланка постачання) у зв'язку із невстановленням фактичного місцезнаходження вказаного господарюючого суб'єкта.
На підставі вказаного акта перевірки відповідачем винесено оскаржуване податкове повідомлення-рішення.
Задовольняючи позовні вимоги Товариства, суди у цій справі керувалися положеннями Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість" (втратив чинність 01.01.2011) (далі - Закон № 168/97-ВР).
За визначенням п. 1.8 ст. 1 Закону № 168/97-ВР бюджетне відшкодування - це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.
У п. 1.3 ст. 1 Закону №168/97-ВР платника податку визначено як особу, яка згідно із цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем.
Згідно з п. 10.2 ст. 10 того самого Закону платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 цієї статті, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту і своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону.
Так, відповідно до пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР - сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Згідно положення пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону України № 168/97ВР якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп. 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг).
Виходячи зі змісту пп. 7.7.1 та пп. 7.7.2 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку, сплачена платником податку, що придбав товари та послуги, їх постачальникам. Тобто, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими.
Згідно пп. 7.7.4 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97ВР платник податку, який має право на одержання бюджетного відшкодування та прийняв рішення про повернення повної суми бюджетного відшкодування, подає відповідному податковому органу податкову декларацію та заяву про повернення такої повної суми бюджетного відшкодування, яка відображається у податковій декларації. При цьому платник податку в п'ятиденний термін після подання декларації податковому органу подає органу Державного казначейства України копію декларації, з відміткою податкового органу про її прийняття, для ведення реєстру податкових декларацій у розрізі платників.
У відповідності до пп. 7.7.5 п. 7.7 ст. 7 зазначеного Закону податковий орган протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, проводить перевірку заявлених у декларації даних та у п'ятиденний термін зобов'язаний надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми податку, що підлягає відшкодуванню з бюджету. Після отримання відповідного висновку податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунку на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів (пп. 7.7.6 п. 7.7. ст. 7 Закону № 168/97ВР).
Аналізуючи зазначені вище норми та фактичні обставини справи суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податкове законодавство не ставить в залежність право позивача на бюджетне відшкодування ПДВ від проведення зустрічних перевірок податкового обліку (стану) інших осіб (по ланцюгу постачання до виробника) і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету.
Таким чином, непроведення зустрічної перевірки контрагента щодо підтвердження сплати ПДВ, у зв'язку не встановленням його фактичного місцезнаходження, не впливає на право позивача (покупця) на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого ПДВ такому постачальнику товару та заявлення до бюджетного відшкодування від'ємного значення з ПДВ з наступним його отриманням.
Враховуючи викладене та з огляду на те, що, як встановлено судами, позивач, отримавши податкові накладні, що оформлені у відповідності до вимог пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість", сплатив суму за поставлений товар, зокрема суму ПДВ, висновок судів першої та апеляційної інстанцій - правильний і ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Доводи касаційної скарги зроблених судами висновків не спростовують, а тому підстав для скасування або зміни оскаржуваних судових рішень не вбачається.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Касаційну скаргу Олександрійської об'єднаної державної податкової інспекції відхилити.
Постанову Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04.10.2010 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 07.02.2011 у справі № 2а-2832/10/1170 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий О.В. Карась
Судді Г.К. Голубєва
А.О. Рибченко