18 серпня 2014 р.Справа № 820/9021/14
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Бенедик А.П.
Суддів: Водолажської Н.С. , Філатова Ю.М.
за участю секретаря судового засідання Зарицької Т.В.
позивача - ОСОБА_1
представника відповідача (Державної виконавчої служби України) - Карпова О.В.
представника відповідача (Державної Казначейської служби України) - Мельниченка В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної Казначейської служби України на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. по справі №820/9021/14
за позовом ОСОБА_1
до Державної виконавчої служби України, Державної Казначейської служби України, треті особи Державна судова адміністрація України, Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Буренко Максим Валерійович
про визнання дій неправомірними,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до суду із адміністративним позовом до Державної виконавчої служби України, Державної казначейської служби України, треті особи Державна судова адміністрація України, Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Буренко Максим Валерійович, в якому просив:
- визнати постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 24.04.2014 року про закінчення виконавчого провадження № 40410407 незаконною та такою, яка порушує права позивача як людини;
- визнати дії (бездіяльність) Державної виконавчої служби України по виконавчому провадженню №40410407 щодо виконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013 р. по справі № 820/2103/13-а протиправною та такою, що порушує права позивача як людини, які передбачені ч. 1 ст. 6, 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також ст. 1 Протоколу № 1 к Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (ЕТS № 9);
- визнати бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не виконання заяви позивача від 05.02.2014 року протиправною;
- визнати дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви позивача від 02.04.2014 року протиправними;
- зобов'язати Державну казначейську службу України виконати заяву позивача від 05.02.2014 року за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами;
- стягнути на користь позивача спричинену моральну шкоду в сумі 32886 грн. з Державного бюджету України в особі суб'єктів владних повноважень - Державної виконавчої служби України та Державної казначейської служби України шляхом їх безпосереднього списання із рахунків суб'єктів владних повноважень - Державної виконавчої служби України та Державної казначейської служби України солідарно по 16443 грн.;
- вийти за межі позовних вимог в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів про захист яких просить позивач;
- стягнути на користь позивача витрати на правову допомогу в сумі 3150 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання з рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації в Харківській області в межах видатків, передбачених Територіальному управлінню Державній судовій адміністрації України в Харківській області на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами;
- стягнути з відповідачів на користь позивача компенсацію за відрив від звичайних занять у сумі 14грн. 60 коп. солідарно по 7 грн. 30 коп. з кожного.
В обґрунтування позовних вимог вказав, що вважає несправедливою постанову відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України від 24.04.2014р. про закінчення виконавчого провадження № 40410407, несправедливим завдяки діям (бездіяльності) Державної виконавчої служби України, фактичне невиконання постанови Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013р. по справі № 820/2103/13-а. Вважає несправедливим повернення Державною казначейською службою України без виконання заяви позивача від 02.04.2014р. про прийняття до виконання виконавчого листа Московського районного суду м. Харкова від 02.11.2012р. № 2-а-42/2010. Вважає, що завдяки діям (бездіяльності) відповідачів позивача протиправно продовжують позбавляти частини його власності у вигляді компенсації витрат на правову допомогу у розмірі 2430 грн. (порушення триває).
Також зазначив, що завдяки діям (бездіяльності) відповідачів йому спричинено моральну шкоду, яка полягає у порушенні права власності - позивача протиправно позбавляють частини його власності у вигляді певної суми грошей; порушенні інших цивільних прав - тривалий час порушені права позивача на отримання компенсації витрат на правову допомогу згідно чинного законодавства; настанні інших негативних наслідків, а саме: не реалізація очікувань на отримання компенсації витрат на правову допомогу, у зв'язку з чим позивач поніс втрати немайнового характеру внаслідок моральних страждань та інших негативних явищ, заподіяних незаконною бездіяльністю відповідачів. Порушення права власності завдали позивачу моральних страждань та нервових переживань через те, що його протиправно тривалий час позбавляють частини власності у вигляді певної суми грошей, значно знижена якість його життя. Окрім того, судова тяганина, яка триває не перший рік, викликає у позивача душевні переживання, порушує звичайний ритм його життя, в зв'язку з чим, він змушений докладати значних зусиль для захисту своїх прав, що спричиняє йому нервові переживання. Це підтверджує зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідачів та моральною шкодою, яка заподіяна позивачу. Розмір спричиненої моральної шкоди оцінює в 32886 грн.
Також, з метою якісного захисту своїх прав позивач використовував правову допомогу адвоката ОСОБА_5, витрати на яку складають 3150 грн.
Розмір компенсації за відрив від звичайних занять, за судженням позивача, складає 14 грн. 60 коп.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 року адміністративний позов було задоволено частково.
Визнано бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не виконання заяви позивача від 05.02.2014 року протиправною.
Визнано дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви позивача від 02.04.2014 року протиправними.
Зобов'язано Державну казначейську службу України виконати заяву позивача від 05.02.2014 за рахунок Державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь позивача судові витрати по справі у розмірі 73грн. 08 коп.
В задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.
Не погодившись із судовим рішенням, Державною казначейською службою України продано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, апелянт посилається на прийняття оскаржуваної постанови з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Вказує, що підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на правову допомогу, надану в суді як адвокатом, так і іншим фахівцем у галузі права, регламентовано Законом України «Про граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу у цивільних та адміністративних справах» визначено, що компенсація витрат на правову допомогу виплачується за рахунок державного бюджету в межах видатків, передбачених Державній судовій адміністрації України на здійснення правосуддя місцевими загальними та місцевими адміністративними судами. В зв'язку з чим, посилання суду на норми Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» є неправомірним, оскільки є спеціальний закон, що регулює спірні правовідносини.
Позивач правом надання письмових заперечень на апеляційну скаргу не скористався.
У судовому засіданні позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив відмовити в її задоволенні.
Також у судовому засіданні позивачем було надано заяву щодо компенсації за відрив від звичайних занять, в якій останній просив визначити грошовий розмір компенсації за відрив від звичайних занять у розмірі 7 грн. 30 коп. та стягнути з Державної казначейської служби України на його користь компенсацію за відрив від звичайних занять у сумі 7 грн. 30 коп.
Представники відповідачів підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити.
Представники третіх осіб у судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені у встановленому законом порядку, що підтверджується наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення рекомендованого поштового відправлення.
Колегія суддів на підставі ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вважає за можливе розглянути справу без участі уповноважених представників третіх осіб, належним чином повідомлених про розгляд справи.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представників відповідачів, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що постановою Московського районного суду м. Харкова від 09.06.2010 року по справі №2-а-42/2010 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Харківській області, Військового комісаріату Харківської області про перерахунок розміру пенсії та відшкодування моральної шкоди.
Вказане судове рішення в силу ст. 254 КАС України набуло законної сили.
На виконання постанови суду 02.11.2012 року Московським районним судом м. Харкова виданий виконавчий лист по справі №2-а-42/2010 про стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 2430 грн.
З метою виконання вказаного рішення суду, позивач звернувся до Державної казначейської служби України із заявою про виконання судового рішення, яка була зареєстрована за вх. № 01/01 від 05.02.2013р.
Листом від 04.03.2013 року за № 5-13/2303-6140 Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий лист Московського районного суду м. Харкова від 02.11.2012 року по справі № 2-а-42/2010, посилаючись на відсутність бюджетних призначень на відшкодування правової допомоги Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік".
Позивач з такими діями Державної казначейської служби України не погодився та звернувся за захистом своїх прав до суду.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 23.05.2013р. по справі №820/2103/13-а визнані протиправними дії Державної казначейської служби України щодо повернення без виконання заяви позивача від 05.02.2013 року та зобов'язано Державну казначейську службу України розглянути питання щодо безспірного списання коштів на користь ОСОБА_1 в сумі 2430 грн.
Вказане судове рішення в силу ст. 254 КАС України набуло законної сили.
Судові рішення Московського районного суду м. Харкова та Харківського окружного адміністративного суду, виконавчий лист Московського районного суду м. Харкова та заяву про виконання виконавчого листа позивач надав до Державної казначейської служби України.
Листом Державної казначейської служби України від 19.08.2013р. за № 5-13/8269-19605 виконавчий лист повернуто позивачу з посиланням на відсутність бюджетних призначень на відшкодування правової допомоги Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік".
На виконання виконавчого листа Харківського окружного адміністративного суду від 07.08.2013 р., виданого по справі № 820/2103/13-а, державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Борейком М.В. прийнята постанова про відкриття виконавчого провадження від 25.10.2013 р. №40410407.
Виконуючи вимоги державного виконавця від 05.03.2014р. № О-15036/5.-355/7, Державною казначейською службою України було запропоновано позивачу листом від 26.03.2014р. № 5-13/3549-7008 направити відповідні документи.
У квітні 2014 року позивач направив до Державної казначейської служби України виконавчий лист Московського районного суду м. Харкова.
Листом Державної казначейської служби України від 07.05.2014р. № 5-13/4531-11008 вказаний вище виконавчий лист повернуто позивачу з посиланням на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" не передбачені бюджетні призначення на відшкодування витрат на правову допомогу.
24.04.2014 року постановою державного виконавця відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України закінчено виконавче провадження ВП № 40410407.
Не погоджуючись із вказаними діями, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Колегія суддів зазначає, що рішення суду згідно положень ч. 1 ст. 195 КАС України підлягає перегляду в межах апеляційної скарги.
Так, приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої дійшов висновку, що бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не виконання заяви позивача від 05.02.2014 року та дії щодо повернення без виконання заяви позивача від 02.04.2014 року є протиправними та такими, що вчинені з порушенням вимог діючого законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно ч. 5 ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.
Колегія суддів зазначає, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження".
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Крім того, Законом України "Про виконавче провадження", крім органів державної виконавчої служби, визначено інші органи, до повноважень яких віднесено виконання рішень судів. Зокрема, частиною другою статті 3 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що рішення про стягнення коштів з державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами Державного казначейства України в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 5 червня 2012 року № 4901-VІ, який набрав чинності 1 січня 2013 року, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган.
Частиною 1 ст. 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" встановлено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється Державною казначейською службою України в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Таким чином, з 1 січня 2013 року судові рішення про стягнення коштів з державного органу виконуються Державною казначейською службою України шляхом списання коштів з рахунків державного органу або за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Згідно із Положенням про державну казначейську службу України, затвердженим Указом Президента України від 13.04.2011 року № 460/2011 встановлено, що Державна казначейська служба України (Казначейство України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України.
У відповідності до п.п. 4 п. 4 вищенаведеного Положення передбачено, що Казначейство України відповідно до покладених завдань здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Процедура стягнення коштів державного та місцевих бюджетів врегульована Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845 (далі - Порядок).
Відповідно до абз.1 пункту 2 Порядку, безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.
Згідно з пунктом 3 Порядку, рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).
Як вбачається з листа ДКСУ від 07.05.2014 року, Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий лист Московського районного суду м. Харкова від 02.11.2012 року по справі № 2-а-42/2010 та додані до заяви документи, посилаючись на те, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" бюджетні призначення на відшкодування витрат на правову допомогу не передбачені, а відтак рахунки, з яких би здійснювалось таке відшкодування, у Державній казначейській службі України відсутні.
В свою чергу, згідно п.п. 1 п. 9 Порядку визначено перелік підстав для повернення виконавчого документу, а саме:
виконавчий документ:
- не підлягає виконанню органом Казначейства;
- подано особою, що не має відповідних повноважень;
- пред'явлено до виконання з пропущенням установленого строку;
- видано або оформлено з порушенням установлених вимог;
рішення про стягнення коштів не набрало законної сили, крім випадків, коли судове рішення про стягнення коштів допущено до негайного виконання в установленому законом порядку;
суми коштів, зазначених у судовому рішенні про стягнення коштів, повернуті стягувачеві за поданням органу, що контролює справляння надходжень бюджету, або за рахунок таких коштів виконано грошові зобов'язання чи погашено податковий борг стягувача перед державним або місцевим бюджетом;
відсутній залишок невідшкодованого податку на додану вартість, узгоджений із стягувачем;
стягувач відмовився від виконання виконавчого документа або відкликав його без виконання;
наявні інші передбачені законом випадки.
Враховуючи наведене, підстава, за якою Державна казначейська служба України повернула позивачу виконавчий документ, у зазначеному переліку відсутня.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ст. 5 КАС України, адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною радою України.
Згідно ч.2 ст. 8 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV зазначається, що суди при розгляді справ застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною 17.07.1997 року (далі -Конвенція), є частиною національного законодавства. Пунктом 1 статті 6 Конвенції встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Варто зазначити, що статтею 19 Конвенції передбачено, що для забезпечення дотримання Високими Договірними Сторонами, однією з яких є Україна, їхніх зобов'язань за Конвенцією та протоколами до неї, створюється Європейський суд з прав людини. Він функціонує на постійній основі. Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.
Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).
Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" визначився, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").
У справі "Горнсбі проти Греції" Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.
Таким чином, відповідно до правової позиції Європейського суду, в тому числі по справі Кечко проти України (рішення від 08.11.2005р.), якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними. Тобто, органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
З огляду на зазначене, оцінюючи дії Державної казначейської служби України на відповідність критеріям зазначеним в ч. 3 ст. 2 КАС України, колегія суддів дійшла висновку, що бездіяльність останнього щодо не виконання заяви позивача від 05.02.2014 року та дії щодо повернення без виконання заяви позивача від 02.04.2014 року є протиправними.
Частиною 2 ст.71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Колегія суддів зазначає, що Державна казначейська служба України, будучи суб'єктом владних повноважень та заперечуючи проти адміністративного позову не виконала покладений на неї ч.2 ст.71 КАС України обов'язок та не довела юридичної та фактичної обґрунтованості власних дій, що є предметом оскарження.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Колегія суддів вважає, що оскаржувані дії та бездіяльність Державної казначейської служби України не кореспондуються з приписами ч.2 ст. 19 Конституції України.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014 року по справі №820/9021/14 відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.
Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
З приводу наданої позивачем під час судового розгляду заяви щодо компенсації за відрив від звичайних занять, колегія суддів дійшла висновку про наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 91 КАС України визначено, що стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, та її представнику сплачуються іншою стороною добові (у разі переїзду до іншого населеного пункту), а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять. Компенсація за втрачений заробіток обчислюється пропорційно від розміру середньомісячного заробітку, а компенсація за відрив від звичайних занять - пропорційно від розміру мінімальної заробітної плати.
Відповідно до пункту 3 додатку до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" за відрив від звичайних занять - стороні, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, її представникові у зв'язку з явкою до суду граничний розмір компенсації обчислюється пропорційно до розміру мінімальної заробітної плати особи і не може перевищувати її розмір, обчислений за фактичні години відриву від звичайних занять.
Позивач вказує, що розмір компенсації за відрив від звичайних занять складає 7 грн. 30 коп.
Разом з тим, відповідно до частини 1 статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України, встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно із статтею 86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів зазначає, що позивачем в порушення вимог вищезазначених статей кодексу не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження доказів понесених витрат пов'язаних із компенсацією за відрив від звичайних занять, а тому вказана заява задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної Казначейської служби України залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 13.06.2014р. по справі №820/9021/14 за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби України, Державної Казначейської служби України, треті особи Державна судова адміністрація України, Державний виконавець відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України Буренко Максим Валерійович про визнання дій неправомірними залишити без змін.
Заяву ОСОБА_1 від 18.08.2014 року щодо компенсації за відрив від звичайних занять залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя (підпис)Бенедик А.П.
Судді(підпис) (підпис) Водолажська Н.С. Філатов Ю.М.
Повний текст ухвали виготовлений 26.08.2014 р.