21.08.2014 Справа № 920/1172/14
за позовом: Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі
Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз",
м. Охтирка, Сумська область,
до відповідача: Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та
газифікації "Сумигаз", м. Суми,
про стягнення 690 603 грн. 53 коп.,
Суддя Н.П. Лугова
Представники сторін:
Від позивача - Єфіменко Л.І.,
Від відповідача - Сіденко Л.В.,
За участю секретаря судового засідання - А.Г. Кириченко-Шелест
В судовому засіданні 24.07.2014 року суд оголошував перерву в розгляді справи.
Суть спору: позивач просить суд стягнути з відповідача 690 603 грн. 85 коп., з яких: 317 597 грн. 53 коп. суми інфляційних нарахувань, 373 006 грн. 32 коп. - 3% річних, а також стягнути з відповідача судові витрати, пов'язані з розглядом справи.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням з боку відповідача рішення господарського суду Сумської області від 11.04.2007 року у справі № 9/643-05, яким позов ПАТ "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" задоволено та стягнуто з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" 4 182 712,88 грн. боргу, 1 777 493,09 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 503 644,47 грн., 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
У відзиві на позов відповідач надав контррозрахунок суми позовних вимог та просить суд відмовити позивачу у стягненні інфляційних нарахувань в розмірі 125 564 грн. 36 коп. та 3% річних в розмірі 5 984 грн. 63 коп.
Позивач подав письмове заперечення на відзив (а.с. 43), в якому наведено уточнений розрахунок інфляційних нарахувань із посиланням на рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997р. Так, згідно наведеного розрахунку позивач збільшив розмір інфляційних нарахувань до 317 886,18 грн.
В судовому засіданні представник позивача наполягав на задоволенні позову та просив стягнути з відповідача 317 886,18 грн. інфляційних нарахувань, 373 006 грн. 32 коп. - 3% річних.
Оскільки право позивача збільшити розмір позовних вимог до прийняття рішення по справі передбачене ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає подану заяву та розглядає по суті вимоги позивача про стягнення з відповідача 317 886,18 грн. інфляційних нарахувань за період 01.10.2013р. - 30.04.2014р. та 373 006 грн. 32 коп. 3% річних за період 27.06.2011р. - 15.06.2014р.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши надані сторонами докази та заслухавши пояснення повноважних представників сторін, суд
Рішенням господарського суду Сумської області від 11.04.2007 року у справі № 9/643-05 позов Відкритого акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" задоволено та стягнуто з Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" 4 182 712,88 грн. боргу, 1 777 493,09 грн. інфляційних нарахувань, 3% річних в сумі 503 644,47 грн., 25 500,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Як зазначає позивач, 27.04.2008 року господарським судом Сумської області видано наказ на примусове виконання вказаного рішення та пред'явлено його до державної виконавчої служби. Однак відповідачем жодних виплат в рахунок погашення заборгованості не проводилось до січня 2014 року.
Протягом січня-травня 2014 року відповідачем на рахунок позивача перераховано на загальну суму 763 206,63 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 36-38).
Позивач зазначає, що вказані суми зараховувались ним на погашення судових витрат та інфляційних нарахувань в порядку черговості відповідно до статті 534 Цивільного кодексу України.
Отже, оскільки сума основного боргу в розмірі 4 182 712,88 грн. не сплачена відповідачем, позивач керуючись ст.ст. 599, 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з останнього інфляційні нарахування та 3% річних від простроченої суми.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вичинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
У відповідності до статті 599 Цивільного кодексу України, за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.
Прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум (Постанова пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судових актів про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при касаційному перегляді судового рішення щодо стягнення інфляційних нарахувань та річних (постанова Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі № 6/433-42/183).
Отже, оскільки судове рішення від 11.04.2007 року у справі № 9/643-05 про стягнення з з ПАТ по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" коштів фактично не виконано, позивач вправі вимагати стягнення з відповідача в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів.
У відзиві на позов відповідач обгрунтовує заперечення тим, що здійснюючи розрахунок сум інфляційних втрат та 3% річних позивач не врахував сплачені відповідачем протягом січня-травня 2014 року 763 206,63 грн. Однак позивач зазначає, що вказана сума зарахована на погашення судових витрат та інфляційних нарахувань відповідно до ст. 534 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов'язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.
Крім того, в платіжних дорученнях (а.с. 36-38) зазначено призначення платежу: «сплата заборгованості зг. рішення Господарського суду Сумської області від 11.04.2007 та ухвали суду від 28.01.2014 у спр. № 9/643-05». Платіжні доручення не містять інформації про те, що конкретні суми перераховані саме в рахунок погашення основної суми боргу.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, враховуючи вищевикладене та беручи до уваги обгрунтованість наданого позивачем розрахунку, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 317 886,18 грн. інфляційних нарахувань та 373 006 грн. 32 коп. 3% річних правомірними, обґрунтованими й такими, що підлягають задоволенню.
Згідно ст. ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України, 13 817,85 грн. судового збору відшкодовоються позивачу за рахунок відповідача; 5,77 грн. судового збору покладаються на позивача у зв'язку із збільшенням позовних вимог та підлягають стягненню в доход державного бюджету.
На підставі викладеного, керуючись постановою Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі № 6/433-42/183, постановою пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України суд, -
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Сумигаз" (40030, м. Суми, вул. Береста, 21, код ЄДРПОУ 03352432) на користь Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, 119, код ЄДРПОУ 05398533) 317 886,18 грн. інфляційних нарахувань, 373 006 грн. 32 коп. - 3% річних та 13 817,85 судового збору.
3. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" в особі Нафтогазовидобувного управління "Охтирканафтогаз" (42700, Сумська область, м. Охтирка, вул. Київська, 119, код ЄДРПОУ 05398533) в доход державного бюджету (отримувач коштів: УДКС у м. Суми (м. Суми), 22030001, код отримувача (код ЄДРПОУ): 37970593, код банку отримувача (МФО): 837013, рахунок отримувача: 31218206783002, код класифікації доходів бюджету: 22030001) 5,77 грн. судового збору.
4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 26.08.2014 року.
Суддя Н.П. Лугова