19 серпня 2014 року Справа № 915/1249/14
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області,
головуючий суддя Коваль Ю.М.,
при секретарі Бартошук В.О.,
представники сторін у судове засідання не з'явилися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1,
АДРЕСА_1,
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,
АДРЕСА_2,
про стягнення основного боргу, пені, 3% річних та суми, на яку збільшився борг з урахуванням індексу інфляції, за невиконання грошового зобов'язання за договором поставки від 17.03.2014 № 23 у загальній сумі 187433 грн. 92 коп., -
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 пред'явлено позов до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення з останньої грошових коштів у загальній сумі 187433 грн. 92 коп., із яких: 178220 грн. 19 коп. - вартість поставленої продукції (основний борг); 1855 грн. 44 коп. - пеня за користування чужими коштами; 585 грн. 92 коп. - 3% річних; 6772 грн. 36 коп. - сума, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції, а також грошових коштів у сумі 3748 грн. 88 коп. на відшкодування витрат з оплати позову судовим збором, з посиланням на те, що відповідачем не виконано грошове зобов'язання щодо оплати в повному обсязі вартості поставленої продукції за укладеним між ними договором поставки від 17.03.2014 р. № 23, у зв'язку з чим, на підставі умов договору та положень ст.625 ЦК України, на суму основного боргу нараховано пеню, 3% річних, а також індекс інфляції.
У судовому засіданні з'ясовано, що від сторін, повідомлених належним чином про час та місце розгляду справи, про що свідчать повідомлення про вручення поштових відправлень з ухвалою суду від 07.08.2014 р., представники не з'явилися.
Підприємець ОСОБА_2 правом участі в судовому засіданні та подання відзиву на позов не скористалася, у зв'язку з чим, суд вважає за можливе розгляд справи за наявними в ній матеріалами у відповідності із ст.75 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.
Між сторонами у справі укладено договір поставки від 17.03.2014 р. № 23, згідно якого підприємець ОСОБА_1 (постачальник) зобов'язався передати у власність підприємця ОСОБА_2 (покупець) продукцію в асортименті та кількості, визначеній покупцем у рахунках-фактурах та/або видаткових накладних, а ОСОБА_2 - прийняти та оплатити вартість продукції протягом тридцяти календарних днів з моменту постачання кожної окремої партії продукції, шляхом безготівкового перерахування (банківським переказом) на рахунок постачальника грошових коштів у національній валюті (пп. 1.1., 1.3., 3.3., 3.4. договору). Вартість продукції є договірною і визначається постачальником у рахунках-фактурах та/або видаткових накладних (пп. 1.2. договору). Продукція передається покупцю за накладною, яка підписується сторонами. Датою поставки продукції за договором вважається дата підписання накладної (пп. 4.5. договору).
На виконання умов указаного договору підприємцем ОСОБА_1 поставлено відповідачу обумовлену договором та вказану у видатковій накладній продукцію на суму 178220 грн. 19 коп., і, у відповідності до видаткової накладної від 14.04.2014 р. № ВН/С/1404, продукцію ОСОБА_2 прийнято (а.с. 12).
Станом на час розгляду позовної заяви вартість поставленої продукції відповідачем не оплачено.
Отже, підприємцем ОСОБА_2 свої грошові зобов'язання щодо оплати вартості поставленої продукції за договором не виконано, і на даний час його заборгованість перед підприємцем ОСОБА_1 складає суму 178220 грн. 19 коп. (основний борг).
Господарським законодавством України визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язаний прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.265 ГК України).
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору.
Положеннями ст.ст.525, 526, 629 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися відповідно до умов договору та вимог ЦК України. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
У відповідності з ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.
Оскільки підприємцем ОСОБА_2 не виконано грошові зобов'язання за укладеним з позивачем договором, то вимоги про стягнення з відповідача вартості поставленої продукції (основного боргу) в сумі 178220 грн. 19 коп. підлягають задоволенню повністю.
Суд визнає, що позовні вимоги про стягнення з підприємця ОСОБА_2 3 % річних та суми, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції, є обґрунтованими, оскільки вони узгоджуються з положеннями чинного законодавства України.
Так, цивільним законодавством України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Суд визнає правильним здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, нарахованих за прострочення за період з 14 травня по 25 червня 2014 року оплати вартості поставленої продукції, в сумі 585 грн. 92 коп., і ця сума підлягає стягненню з підприємця ОСОБА_2.
Щодо розрахунку суми, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції, то позивач безпідставно нарахував на суму основного боргу індекс інфляції за травень 2014 року, а при розрахунку за червень 2014 року безпідставно застосував індекс інфляції в розмірі 103,8.
Як зазначалося вище, підприємець ОСОБА_1 поставив продукцію відповідачу по накладній від 14.04.2014 р. № ВН/С/1404, і в цей день продукцію отримано відповідачем. У договорі сторони погодили порядок здійснення оплати вартості поставленої продукції, а саме: протягом тридцяти календарних днів з моменту поставки продукції, а датою поставки продукції вважається дата підписання накладної (пп.3.3, 4.5 договору).
Отже, у підприємця ОСОБА_2 виник обов'язок оплатити вартість поставленої продукції в сумі 178220 грн. 19 коп. по 14.05.2014 р., і лише з 15.05.2014 р. виникла прострочка платежу.
За таких обставин, підстав для застосування до суми основного боргу індексу інфляції за травень 2014 року у позивача немає.
У відповідності з офіційними даними індекс інфляції в Україні за червень 2014 року становить розмір 101,0.
Таким чином, суд вважає доведеним, що стягненню з відповідача підлягає сума, на яку збільшився основний борг з урахуванням індексу інфляції, за червень 2014 року в сумі 1782 грн. 20 коп.
Що стосується позовних вимог у частині стягнення з підприємця ОСОБА_2 пені в сумі 1855 грн. 44 коп. за користування чужими коштами, то обґрунтування таких вимог у позовній заяві не наведено, і вони не випливають ні з умов договору, ні з положень законодавства України.
Так, господарським законодавством України визначено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором (ст.193 ГК України).
Господарськими санкціями визнаються штрафні санкції у вигляді грошової суми, зокрема штраф, пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (ч. 6. ст. 231 ГК України).
Умовами укладеного сторонами договору, зокрема у пункті 5, яким визначено відповідальність сторін за порушення умов договору, не передбачено відповідальності покупця (відповідача у справі) за прострочення виконання ним грошового зобов'язання.
З огляду на викладене, у задоволенні вимог підприємця ОСОБА_1 про стягнення грошових коштів у сумі 1855 грн. 44 коп. - пені за користування чужими коштами, належить відмовити.
Визначаючи розмір підлягаючих до відшкодування витрат позивача на оплату позовної заяви судовим збором, суд виходить з положень господарського процесуального законодавства України, яким передбачено, що судові витрати у справі, до яких відноситься розмір сплаченого судового збору, при задоволенні позову покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ст. 49 ГПК України).
У судовому засіданні 19.08.2014 р., згідно із ст. 85 ГПК України, оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Керуючись ст.ст. 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, грошові кошти в загальній сумі 180588 (сто вісімдесят тисяч п'ятсот вісімдесят вісім) грн. 31 коп., із яких: 178220 (сто сімдесят вісім тисяч двісті двадцять) грн. 19 коп. - основний борг; 585 (п'ятсот вісімдесят п'ять) грн. 92 коп. - 3% річних, 1782 (одна тисяча сімсот вісімдесят дві) грн. 20 коп. - інфляційні втрати, а також грошові кошти на відшкодування витрат з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 3611 (три тисячі шістсот одинадцять) грн. 77 коп.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного господарського суду через Господарський суд Миколаївської області протягом 10 днів з дня підписання повного тексту рішення.
Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складений 22.08.2014 р.
Суддя Ю.М. Коваль