"14" серпня 2014 р. Справа № 917/570/13
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М.
при секретарі Деркач Ю.О.
за участю представників:
прокуратури - Хряка О.О. (посвід.)
2-го відповідача - Шишлова О.М. (дов. від 01.03.2013р.)
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу заступника Дніпровського екологічного прокурора (вх. №1691П/2-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 18 лютого 2014 року у справі №917/570/13
за позовом Заступника Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави, м. Київ
до 1. Кременчуцької міської ради, м. Кременчук, Полтавська область;
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Яхтклуб "Посейдон", м. Кременчук, Полтавська область
про визнання незаконними та скасування рішень, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -
Заступник Дніпровського екологічного прокурора в інтересах держави звернувся до господарського суду Полтавської області з позовом, в якому просив визнати незаконним та скасувати п.37 рішення Кременчуцької міської ради від 27.06.2007 р.; визнати незаконним та скасувати п. 69 рішення Кременчуцької міської ради від 23.12.2008 р.; визнати незаконним та скасувати п.28 рішення Кременчуцької міської ради від 30.08.2011 р.; визнати недійсним договір оренди землі від 07.02.2012 р.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 17 червня 2013 року у справі №917/570/13 (суддя Солодюк О.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.09.2013р. рішення господарського суду залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду від 19.11.2013р. вищевказані судові акти скасовано, справу направлено на новий розгляд.
В порядку нового розгляду рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2014р. у задоволенні позову відмовлено.
Заступник Дніпровського екологічного прокурора з рішенням суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій вважає рішення суду незаконним, необґрунтованим та таким, що прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 24.06.2014р. апеляційну скаргу прокурора прийнято до провадження та призначено до розгляду, відповідно до розпорядження Секретаря судової палати №2 від 24.06.2014р. у складі колегії суддів: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Білоусова Я.О., суддя Здоровко Л.М. на 07.08.2014р.
05.08.2014р. від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.6294), в якому відповідач вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з підстав викладених у відзиві, просить рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2014р. залишити без змін.
07.08.2014р. від Кременчуцької міської ради факсограмою №236 надійшов лист, в якому визнає апеляційну скаргу, проти її задоволення не заперечує та просить розглянути справу без участі його представника.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 07.08.2014р. розгляд справи відкладено на 14.08.2014р. з метою забезпечення всебічного, повного та об'єктивного дослідження усіх матеріалів справи та фактичних обставин спору.
14.08.2014р. в судовому засіданні, представники присутніх сторін підтримали свої вимоги. Прокурор просив апеляційну скаргу задовольнити, представник 2-го відповідача - оскаржуване рішення залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши в судовому засіданні представників прокурора та 2-го відповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Кременчуцької міської ради від 27.06.2007р. «Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду фізичним та юридичним особам в м. Кременчуці» ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки для розташування яхтклубу по вул. Б.Хмельницького в м. Кременчуці та передано в оренду ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» земельну ділянку площею 43000 кв.м. для розташування яхтклубу терміном на 1 рік.
На підставі вказаного рішення, між 1-м та 2-м відповідачами укладено договір оренди земельної ділянки по вул. Б. Хмельницького, у м. Кременчуці загальною площею 43000 кв.м. кадастровий номер 5310436100:08:001:0145.
Рішенням Кременчуцької міської ради від 23.12.2008р. «Про надання, вилучення та оформлення земельних ділянок в оренду фізичним і юридичним особам в м. Кременчуці» ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» затверджено технічну документацію із землеустрою щодо складання договору оренди землі для розташування яхтклубу на ділянці, що перебувала у нього в оренді та передано в оренду терміном на 2 роки вищезазначену земельну ділянку.
На підставі цього рішення, 11.02.2009року між Кременчуцькою міською радою та ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 2 роки.
Строк дії вказаного договору поновлено ще на 2 роки, на підставі рішення Кременчуцької міської ради від 30.08.2011р. «Про поновлення договорів оренди земельних ділянок». 07.12.2012р. між Кременчуцькою міською радою та ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком на 2 роки.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що в ході здійснення перевірки, Дніпровською екологічною прокуратурою встановлено, що частина наданої в оренду ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» земельної ділянки знаходиться під об'єктом водного фонду загальнодержавного значення - акваторією річки Дніпро (Дніпродзержинським водосховищем), а тому Кременчуцька міська рада не має права розпорядження частиною спірної земельної ділянки. А сама земельна ділянка площею 43000 кв.м. знаходиться в прибережній захисній смузі Дніпродзержинського водосховища і відноситься до земель водного фонду.
Прокурором також зазначено, що згідно висновку державної експертизи землевпорядної документації від 18.06.2007р №956-е проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» для розташування яхтклубу по вул. Б.Хмельницького у м. Кременчуці Полтавської області оцінено позитивно лише при умові уточнення та доопрацювання наступних питань: визначення межі прибрежно-захисної смуги, площі зон обмежень щодо використання земельної ділянки, землекористувача за рахунок якого передбачено вилучення водної акваторії, уточнення цільового призначення земельної ділянки. Та, посилаючись на ст. 35 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», прокурор вважає, що вказаний висновок не є позитивним, а тому Кременчуцька міська рада не мала права приймати рішення щодо надання спірної земельної ділянки в оренду.
Отже, прокурор вважає, що з огляду на незаконний характер прийнятих рішень Кременчуцькою міською радою, вони в силу положень вимог чинного законодавства підлягають визнанню недійсними та скасуванню. А враховуючи, що передача в оренду спірної земельної ділянки здійснена з порушенням вимог чинного земельного законодавства, останній діючий договір оренди від 07.12.2012р. повинен бути визнаний судом недійсним.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, в порядку нового розгляду справи, господарський суд встановив відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на те, що прокурором не доведено належним чином, знаходження срібної земельної ділянки під об'єктом загальнодержавного значення (р. Дніпро), прийняття оскаржуваних рішень Кременчуцькою міською радою з перевищенням повноважень, за відсутності затвердженого проекту та встановлення меж прибрежно-захисної смуги спірної земельної ділянки.
З даним висновком погоджується колегія суддів, з наступних підстав.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі», оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Відповідно до статті 3 цього закону, об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Частиною 2 статті 4 вказаного закону визначено, що орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є сільські, селищні, міські ради в межах повноважень, визначених законом.
Відповідно до статті 6 цього закону, орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.
Відповідно до статті 13 цього закону, договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Частиною 2 статті 16 Закону про оренду землі передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Абзацом 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 140, частини 1 статті 144 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.
Статтею 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що виключною компетенцією міських рад є вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Об'єктом оренди, відповідно до укладених між відповідачами договорів оренди від 11.09.2007р. є кущі верболозу, акваторія р. Дніпро та несанкціонований пляж; від 11.02.2009р. - земельна ділянка загальною площею 43000 кв.м. у тому числі по угіддях: графа 49 - інші землі, що використовуються для транспорту та зв'язку - 27923 кв.м., графа 77 - під штучним водосховищами - 15077 кв.м.; від 07.02.2012р. - графа 49 - інші землі транспорту та зв'язку - 27923 кв.м., графа 80 - землі рекреаційного призначення - 287952 кв.м., графа 77 - під штучним водосховищами - 14205 кв.м.
Однак, згідно висновку державної екологічної експертизи Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Полтавській області №146 від 22.08.2008р., земельна ділянка, яка передана в оренду ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» це лівобережна заплавна коса, що опускається в меридіальному напрямку в Дніпродзржинське водосховище на 350-400 м., розташована вздовж лівого берега на відстані 200 м. від нього.
Отже, посилання прокурора на те, матеріали справи свідчать про те, що спірна земельна ділянка вкрита водним плесом Дніпровського водосховища не може вважатись правомірним, оскільки, з матеріалів справи не вбачається, що 2-й відповідач користується водним об'єктом, який як зазначає прокурор, розповсюджується на три області, та знаходиться в загально державній власності.
Статтею 5 Водного кодексу України, на яку посилається прокурор в апеляційній скарзі, встановлені об'єкти загальнодержавного і місцевого значення. Проте, посилання на дану норму права з урахуванням правовідносин, що сталися між сторонами є недоречним, оскільки предметом спору є визнання недійсним окремих пунктів рішень Кременчуцької міської ради, що стосуються надання 2-му відповідачу в користування земельної ділянки.
До того ж, згідно статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.
Згідно з пунктом 12 Перехідних положень розділу Х Земельного кодексу України, до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів:
- крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (станом на момент прийняття рішення від 27.06.2007 р.);
-(крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади (станом на момент прийняття рішення від 23.12.2008 р.);
-(крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці другому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади, (станом на момент прийняття рішення від 30.08.2011 р.)
Відповідно до абз. 3 п. 1 Прикінцевих положень Закону України "Про оренду землі" до розмежування, відповідно до закону земель державної і комунальної власності орендодавцями земельних ділянок у межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, є відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади в межах повноважень, визначених Земельним кодексом України.
З матеріалів справи, а саме - з листа Управління містобудування та архітектури №48-0102 від 21.01.2009р. та викопіювання з Генерального плану міста Кременчука вбачається, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах м.Кременчук та відноситься до ландшафтного-рекреаційних зон загальноміського значення. (т.2.а.с.19)
У зв'язку з цим, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що до розмежування земель державної та комунальної власності розпорядження землями в межах м. Кременчука здійснює Кременчуцька міська рада, а тому Кременчуцька міська рада мала право на укладання договору оренди спірної земельної ділянки з ТОВ «Яхтклуб «Посейдон».
В якості підстав скасування рішення суду першої інстанції, прокурор також посилається на те, спірна земельна ділянка площею 43000 кв.м., яка надана в оренду 2-му відповідачу для будівництва (як стверджує прокурор) яхтклубу, знаходиться в прибережній захисній смузі Дніпродзержинського водосховища і відноситься до земель водного фонду.
Проте, вказане посилання прокурора колегія суддів вважає недоречним, з огляду на таке.
Відповідно до статті 88 Водного кодексу України, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.
Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.
Статтею 89 цього кодексу передбачено, що прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.
У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
1) розорювання земель (крім підготовки грунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
2) зберігання та застосування пестицидів і добрив;
3) влаштування літніх таборів для худоби;
4) будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
5) миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
6) влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо.
Об'єкти, що знаходяться у прибережній захисній смузі, можуть експлуатуватись, якщо при цьому не порушується її режим. Не придатні для експлуатації споруди, а також ті, що не відповідають встановленим режимам господарювання, підлягають винесенню з прибережних захисних смуг.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом договорів оренди 2007-2012 років, укладених між відповідачами у даній справі є надання в оренду земельної ділянки для розташування яхтклубу.
Крім того висновком Комплексної державно експертизи №256-2008 від 25.07.2008р. встановлено, що робочим проектом передбачається влаштування підйомного причалу для суден. Як зазначає 2-й відповідач та це не спростовано прокурором на час подання позову, на спірній земельній ділянці був розташований підйомник для суден, який, відповідно до класифікації гідротехнічних споруд є гідротехнічною спорудою, розташування якої в межах прибережно-захисної смуги не заборонено нормами чинного законодавства.
Крім того, в матеріалах справи відсутні докази знаходження спірної земельної ділянки в прибрежно-захисної смузі, як про це зазначає прокурор.
Статтею 110 ВК України встановлено відповідальність за порушення водного законодавства. Однак, жодного порушення за користування об'єктами водного фонду з боку 2-го відповідача матеріалами справи відповідними органами не було встановлено.
До того ж, статтею 51 ВК України, у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних і оздоровчих цілях. Умови, строки і збір за оренду водних об'єктів (їх частин) визначаються в договорі оренди за згодою сторін.
Отже, водні об'єкти повинні надаватися в оренду тільки на підставі окремо укладеного договору оренди.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази укладання з 2-м відповідачем договорів оренди на передачу у користування водних об'єктів.
Що стосується висновку державної експертизи землевпорядної документації №956-е, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 123 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття відповідачем 1 рішення від 27.06.2007 р.) встановлено, що надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Проект відведення земельної ділянки погоджується із землекористувачем, органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури та охорони, культурної спадщини і після одержання висновку державної землевпорядної експертизи по об'єктах, які їй підлягають, подається до відповідної державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради, які розглядають його у місячний строк і, в межах своїх повноважень, визначених цим Кодексом, приймають рішення про надання земельної ділянки.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», державна експертиза землевпорядної документації (далі - державна експертиза) - це діяльність, метою якої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи.
Статтею 35 цього закону передбачено, що результатом проведення державної експертизи є висновок державної експертизи. Висновки державної експертизи повинні містити оцінку допустимості та можливості прийняття рішення щодо об'єкта державної експертизи і враховувати соціально-економічні наслідки. Якщо об'єкт державної експертизи підготовлений згідно з вимогами законодавства, встановленими стандартами, нормами і правилами, то він позитивно оцінюється та погоджується. У разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок.
Наказом Держкомзему України від 03.12.2004 N 391 затверджена Методика проведення державної експертизи землевпорядної документації, пунктами 1.1 та 1.2 якої передбачено, що ця Методика визначає організаційні засади і вимоги щодо організації та проведення державної експертизи землевпорядної документації, ведення звітності у цій сфері. 1.2. Державній експертизі відповідно до Закону України "Про державну експертизу землевпорядної документації" підлягає вся землевпорядна документація із землеустрою, оцінки земель, а також документація і матеріали державного земельного кадастру, яка розробляється на державному, регіональному та місцевому рівнях суб'єктами господарської діяльності, що отримали ліцензію відповідно до Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 3.5.3 цієї Методики, підготовлені висновки державної експертизи повинні зводитись до трьох можливих варіантів:
землевпорядна документація в цілому відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється позитивно та погоджується (у разі необхідності погодження може обумовлюватися певними умовами щодо додаткового опрацювання окремих питань та внесення коректив, виконання яких не потребує суттєвих доробок);
землевпорядна документація не в повній мірі відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, повертається на доопрацювання;
землевпорядна документація, яка не відповідає вимогам чинного законодавства України, встановленим нормам і правилам, оцінюється негативно і не погоджується.
Таким чином, твердження прокурора що висновок державної експертизи землевпорядної документації від 18.06.2007р. №956-е щодо проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки ТОВ «Яхтклуб «Посейдон» для розташування яхтклубу по вул. Б.Хмельницького у м. Кременчуці Полтавської області не є позитивним, а тому не може бути підставою для прийняття відповідного рішення органом місцевого самоврядування про надання спірної земельної ділянки в оренду, спростовується вищенаведеним.
Крім того, відповідно до ст. 85 Земельного кодексу у редакції від 27.04.2007р. у тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Відповідно до частини 1 статті 58 Земельного кодексу України до земель водного фонду належать землі, зайняті:
а) морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами;
б) прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами;
в) гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них;
г) береговими смугами водних шляхів.
Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (частина 2 статті 58 Земельного кодексу України).
Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.
Як зазначалось раніше, предметом спірних договорів оренди є надання в оренду земельної ділянки для розташування яхтклубу.
В ході судового засідання з'ясовано, та не спростовано прокурором, ТОВ «Яхтклуб «Посейдон», створено з метою належного облаштування для громадян місця загального користування водним об'єктом в рекреаційних та спортивних цілях. Яхтклуб призначений для відпочинку населення та зберігання річкових судів без проведення їх технічного обслуговування та заправки пальним.
Відповідно до ст. 50 Земельного кодексу у редакціях від 27.04.2007р., 16.09.2008р.. 08.07.2011р. до земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.
Згідно ст. 51 Земельного кодексу у редакціях від 27.04.2007р., 16.09.2008р.. 08.07.2011р. до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів. яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.
Отже, твердження прокурора щодо неможливості надання в оренду земельної ділянки в зоні прибрежно-захисної смуги неправомірне, з огляду на вищенаведені норми чинного законодавства.
Водночас, колегія суддів зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази встановлення виконавчим комітетом Кременчуцької міської ради прибрежно-захисної смуги вздовж річки Дніпро на момент винесення спірних рішень щодо оренди земельної ділянки ТОВ «Яхтклуб «Посейдон».
У постанові Кабінету Міністрів України N 502 від 13.05.96 р., в якій затверджено Порядок користування землями водного фонду, зазначено, що у тимчасове користування, за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт.
Право користування земельною ділянкою на землях водного фонду виникає після встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання відповідного документа, що посвідчує це право.
В розділі 2 Інструкції "Про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками", затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів N 376 від 18.05.2010 р., зазначено, що встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на підставі розробленої та затверджених відповідно до статті 186 Земельного кодексу України технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, у тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (ч. 1,2ст. 56 Закону України "Про землеустрій") або проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (ч. З ст. 56 Закону України "Про землеустрій") - при передачі земельної ділянки у власність (користування) із земель державної та комунальної власності, а також із земель приватної власності у разі зміни її меж або цільового призначення при поділі чи об'єднанні земельних ділянок перед заповненням бланка державного акта на право власності на земельну ділянку або бланка державного акта на право постійного користування земельною ділянкою.
19.06.2008р. постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука рішення виконкому Кременчуцької міської ради № 1829 від 13.11.1998р. «Про затвердження проекту встановлення та облаштування прибережних захисних (водоохоронних) смуг вздовж річок та водосховищ на території м. Кременчука», скасоване.
Таким чином, прокурором не доведено той факт, що спірна земельна ділянка неправомірно надана в оренду ТОВ «Яхтклубу «Посейдон» в зоні прибрежно-захисної смуги.
Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності підстав для визнання недійсним договору оренди.
Так, відповідно до приписів частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Частиною 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.
Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
У частині першій статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону.
Таким чином, доводи викладені в апеляційній скарзі спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства.
Зважаючи на приписи статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також, інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №6 «Про судове рішення», рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі
Враховуючи вищенаведене, а також те, що встановлення належним чином місцевим судом всіх обставин справи щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржуване рішення господарського суду Харківської області у даній справі від 18.02.2014р. відповідає вимогам закону, матеріалам і обставинам справи, правові підстави щодо його зміни чи скасування відсутні.
На підставі викладеного, керуючись ст. 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 18.02.2014р. по справі №917/570/13 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 19.08.2014р.
Головуючий суддя В.О. Фоміна
Суддя Я.О. Білоусова
Суддя Л.М. Здоровко