"12" серпня 2014 р. Справа № 922/2407/14
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Шевель О. В., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Фоміна В. О.
при секретарі Деркач Ю.О.
за участю представників:
позивача: Водяхін О.Г. (генеральний директор ТОВ «ВТК)
відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. №1859 Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 26.06.14 у справі №922/2407/14
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВТК", м.Харків,
до Публічного акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря", м.Харків,
про стягнення 1 591 786,30 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 26.06.14 (суддя Суслова В.В.) позов задоволено. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1394830,80 грн. заборгованості, 81524,84 грн. пені, 20392,35 грн. 3% річних, 95038,31 грн. інфляційних витрат, 31835,73 грн. судового збору.
Відповідач із рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також на порушення та неправильне застосування норм матеріального права - просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити; витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на позивача.
Позивачем надано відзив на апеляційну скаргу, в якому ТОВ «ВТК», посилаючись на виконання договірних зобов'язань зі своєї сторони та на безпідставність доводів апелянта, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін. Присутній в судовому засіданні представник позивача підтримав зазначену правову позицію.
За клопотанням позивача (вх.№6529 від 12.08.14) до матеріалів справи долучено копії довіреностей №1787 від 14.11.13 та №1421 від 11.09.13, виданих відповідачем уповноваженому представнику на отримання товару від позивача.
Апелянт звернувся до суду з клопотанням (вх.№5948 від 25.07.14), в якому просить відкласти розгляд справи, посилаючись на перебування представника відповідача у відпустці. Розглянувши вказане клопотання, колегія суддів дійшла висновку, що воно не підлягає задоволенню, оскільки відповідачем не надано доказів неможливості направлення в судове засідання іншого представника. Суд апеляційної інстанції також враховує, що правову позицію відповідача викладено в апеляційній скарзі, при цьому в клопотанні не зазначено про наявність у відповідача будь-яких нових доказів або мотивованих аргументів на підтвердження апеляційних вимог (які йому було запропоновано надати ухвалою суду від 14.07.14, але вимоги зазначеної ухвали апелянтом не виконано). Присутній у судовому засіданні представник позивача зазначив, що, на його думку, розгляд справи можливо закінчити в даному судовому засіданні.
За таких обставин колегія суддів вважає, що відповідач не скористався своїм диспозитивним правом на участь у судовому засіданні і що розгляд справи є можливим за відсутності представника відповідача.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши в судовому засіданні представника позивача, проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України на підставі наявних у справі доказів, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
01.02.13 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ВТК" (позивачем) та Публічним акціонерним товариством "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" (відповідачем) укладено договір поставки товару № 10.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 договору, постачальник (позивач) приймає на себе зобов'язання передати товар в обумовлені строки, відповідно до специфікацій, які є невід'ємною частиною даного договору, а покупець (відповідач) зобов'язаний прийняти та оплатити його вартість згідно з умовами даного Договору.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме специфікацій: №39/2013 від 11.09.13, №41/2013 від 18.10.13, №42/2013 від 05.11.13, №43/2013 від 07.11.13, №44/2013 від 07.11.13, №45/2013 від 07.11.13 (а.с. 17 - 22), які є невід'ємними додатками до договору поставки, позивач зобов'язаний передати у власність відповідачу за плату товар, а саме підшипники, на загальну вартість 1394830,80 грн.
Пунктом 4.3 договору передбачено порядок оплати, а саме: кожна узгоджена в специфікації партія товару оплачується покупцем протягом 60 календарних днів з дати її поставки.
Як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами в апеляційному провадженні, позивач як постачальник виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі. На підтвердження даного факту позивачем надані видаткові накладні на загальну вартість 1394830,80 грн., а саме: видаткова накладна №397 від 11.09.13, підписана ОСОБА_2 на підставі довіреності за №1421 від 11.09.13; видаткова накладна №475 від 28.10.13, підписана ОСОБА_2 за довіреністю 1663 від 24.10.13; видаткова накладна №504 від 14.11.13, видаткова накладна №505 від 14.11.13, видаткова накладна №512 від 15.11.13 та видаткова накладна №514 від 15.11.13, які підписані ОСОБА_2 на підставі довіреності №1787 від 14.11.13 (а.с. 23 - 29).
На думку колегії суддів, місцевим господарським судом надано належну оцінку зазначеним доказам та зроблено обґрунтований висновок про те, що вказані видаткові накладні підписані уповноваженою особою, яка мала право на отримання від позивача товару, відповідно до вищезазначених довіреностей виданих, підписаних та скріплених печаткою відповідача (що підтверджується також доказами, наданими позивачем суду апеляційної інстанції, а саме - копіями довіреностей №1787 від 14.11.13 та №1421 від 11.09.13). В апеляційному провадженні відповідачем не заперечується факт отримання товару від позивача у встановленому порядку, повноважним представником, ОСОБА_2
Виконання позивачем своїх договірних зобов'язань підтверджується також Актом звіряння взаємних розрахунків за період лютий-грудень 2013 року, підписаним уповноваженими особами сторін та скріпленим печаткою (а.с.37).
Проте, як встановлено місцевим господарським судом та не заперечується сторонами, відповідачем умови договору щодо сплати вартості товару у встановлені договором строки (протягом 60 календарних днів з моменту отримання покупцем товару) виконані не були, внаслідок чого утворилась заборгованість у розмірі 1394830,80 грн.
В апеляційній скарзі відповідач, із посиланням на ч.1 ст.221 ГК України вказує на неможливість виконати своє зобов'язання перед кредитором (позивачем), оскільки останнім, за твердженням апелянта, не виконано дій, що передбачені ст.662 ЦК України, ч.4 ст.193 ГК України, п.3.3. договору, а саме - не передано покупцеві частину товаросупровідних документів (сертифікатів якості та сертифікатів відповідності на товар).
Стосовно вказаного твердження колегія суддів зазначає наступне.
Наявні в матеріалах справи видаткові накладні, оформлені належним чином та підписані обома сторонами, є письмовими доказами (в розумінні ст.32 ГПК України), що підтверджують факт отримання відповідачем обумовленого в договорі та специфікаціях товару. Як вбачається з договору (зокрема, з п.3.3, на який посилається апелянт), сторонами не встановлено окремого порядку приймання-передачі товаросупровідних документів (складення відповідного двостороннього акту, розписок покупця про їх отримання тощо).
Тому колегія суддів вважає, що, прийнявши товар у встановленому договором порядку, відповідач фактично своїми діями підтвердив, що поставку було здійснено позивачем належним чином, у відповідності до умов договору (в тому числі, і п.3.3). На вказані обставини посилається позивач у відзиві на апеляційну скаргу, зазначаючи, що відповідні документи, перелік яких міститься у п.3.3 договору, передавалися покупцеві одночасно із поставкою кожної партії товару.
Жодних доказів того, що відповідні сертифікати не були передані продавцем покупцеві і що вказана обставина будь-яким чином перешкоджає відповідачу вчасно здійснити оплату отриманого товару у відповідності до вимог ч.1 ст.530 ЦК України та п.4.3 договору - апелянтом не надано ні суду першої інстанції, ні в ході апеляційного провадження.
Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, протягом більш як півроку, що минули від часу отримання відповідачем останньої партії товару (15.11.13) до моменту звернення позивача до суду з позовом про стягнення заборгованості (13.06.14) відповідач не звертався до позивача з вимогою виконати умови договору щодо надання сертифікатів якості та відповідності, а також з будь-якими претензіями стосовно якості отриманого товару.
Натомість, як зазначає сам апелянт, листа із даною вимогою ним було направлено позивачеві лише 26.06.14 - тобто вже після порушення місцевим господарським судом провадження у даній справі та отримання відповідачем ухвали суду від 16.06.14 про призначення її розгляду на 26.06.14 (копію даної ухвали отримано ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" 20.06.14, що підтверджується повідомленням відділення зв'язку, а.с.34). При цьому, як вбачається із відповіді позивача (а.с.117), в рамках укладеного між сторонами договору ТОВ «ВТК» надавало одночасно з кожною поставкою весь пакет документів, включаючи сертифікати якості та відповідності. Колегія суддів зазначає, що вказане твердження позивача відповідачем не спростовано.
Отже, колегія суддів вважає безпідставними твердження відповідача про невиконання позивачем договірних зобов'язань, а також про те, що передання продавцем сертифікатів якості та відповідності покупцеві разом із товаром є необхідною умовою здійснення оплати товару - оскільки вказану умову не встановлено ні укладеним між сторонами договором, ні нормами чинного законодавства. Тому посилання апелянта на ч.6 ст.193 та ст.236 ГК України, якими передбачено можливість односторонньої відмови від зобов'язання у разі порушення своїх зобов'язань другою стороною, на думку колегії суддів, є безпідставними і такими, що є наслідком довільного тлумачення зазначених норм ГК України.
Суд апеляційної інстанції відзначає також суперечливість правової позиції апелянта: підтверджуючи факт здійснення поставки за договором відповідно до видаткових накладних, наявних у матеріалах справи, а також факт нездійснення ним оплати за отриманий товар, заявник скарги водночас стверджує, що підписаний сторонами акт звірки не є доказом заборгованості відповідача перед позивачем.
Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного рішення, господарським судом було визначено суму основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача (1394830,80 грн.), саме на підставі видаткових накладних як первинних бухгалтерських документів (наявність та правильність оформлення яких відповідачем не заперечується), а акт звіряння взаємних розрахунків враховано в якості додаткового доказу. Тобто, на думку суду апеляційної інстанції, місцевим господарським судом повною мірою дотримано приписи ст.43 ГПК України щодо оцінки доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, відповідно до закону.
В апеляційній скарзі заявник зазначає, що суд першої інстанції не скористався правом, наданим ст.77 ГПК України та не витребував відсутні докази, чим допустив неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи. При цьому заявником не зазначено, які саме докази, на його думку, мали бути витребувані та враховані судом першої інстанції. В ході апеляційного провадження жодних доказів іншого розміру суми заборгованості, ніж той, що визначено місцевим господарським судом, відповідачем також не надано.
Натомість дії самого відповідача (безпідставне порушення встановлених договором строків оплати, посилання на недоведені обставини, що не можуть бути підставою для невиконання договірних зобов'язань тощо), на думку суду апеляційної інстанції, свідчать про намір ПАТ "Харківський машинобудівний завод "Світло Шахтаря" ухилитися від сплати боргу перед позивачем - що є порушенням прав позивача та принципів справедливості, добросовісності і розумності, закріплених у п.6 ст.3 ЦК України.
За таких обставин колегія суддів вважає, що судом першої інстанції обґрунтовано, у відповідності до матеріалів справи та чинного законодавства, із посиланням на приписи ст.ст.11, 509, 525, 526, 530, 610 ЦК України та ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, зроблено висновок про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 1394830,80 грн.
Крім того, в ході апеляційного провадження встановлено, що на підставі наданого позивачем обґрунтованого розрахунку місцевим господарським судом, у відповідності до умов укладеного між сторонами договору та приписів ст.ст. 549, 610, 611, 625 ЦК України, ст.ст.216, 217, 230 ГК України, а також ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" - правомірно стягнуто з відповідача на користь позивача 81524,84 грн. пені, 20392,35 грн. 3% річних, 95038,31 грн. інфляційних витрат. Стосовно даних нарахувань на суму основного боргу заявником апеляційної скарги не було надано жодних заперечень або контррозрахунків розміру вищевказаних сум. Окрім того, судом апеляційної інстанції перевірено обґрунтованість розрахунку пені, відсотків річних та інфляційних і встановлено відповідність даного розрахунку як фактичним обставинам справи, так і вимогам чинного законодавства.
Отже, здійснивши апеляційний перегляд оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що викладені в апеляційній скарзі твердження зроблені при довільному трактуванні обставин справи та норм чинного законодавства, аргументи заявника скарги ґрунтуються на припущеннях, на їх підтвердження не надано відповідно до статей 33, 36 Господарського процесуального кодексу України доказів з посиланням на конкретні норми матеріального та процесуального права, які б спростовували висновки місцевого господарського суду і могли б бути підставою для скасування оскарженого судового рішення.
Таким чином, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення слід залишити без змін.
З огляду на викладене, керуючись статтями 33, 43, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України,
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 26.06.14 у справі №922/2407/14 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 14.08.14
Головуючий суддя Шевель О. В.
Суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Фоміна В. О.