"31" липня 2014 р. м. Київ К/800/48976/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого Гаманка О.І.
суддів Білуги С.В.
Загороднього А.Ф.
розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення компенсації,-
У травні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі позивач, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судові рішення по справі та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі в межах, визначених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у 30 автомобільній базі Генерального штабу Збройних сил України на посаді старшого офіцера юридичної групи.
Відповідно до наказу Першого заступника начальника Генерального штабу Збройних сил України від 05.06.2012 року № 272 позивач був звільнений із займаної посади з 23.06.2012 року у зв'язку із закінченням строків контракту.
Директивою Міністра оборони України від 09.07.2012 року, 30 автомобільну базу Генерального штабу Збройних Сил України було реорганізовано в Центр забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
15 жовтня 2012 року позивач звернувся до начальника Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України із заявою щодо виплати йому грошової компенсації взамін неотриманого речового майна.
Листом від 16.11.2012 року № 292/519 позивача було повідомлено про те, що в кошторисі Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України, кошти на виплату грошової компенсації не передбачені.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій вірно керувалися наступним.
Закон України “Про деякі заходи, щодо економії бюджетних коштів” від 17 лютого 2000 року №1459-ІІІ набув чинності з 11 березня 2000 року, то ОСОБА_2 необхідно було відшкодувати заборгованість з виплати грошової компенсації замість неотриманого речового майна, яка виникла перед ним у військової частини до 11 березня 2000 року.
Відповідно до вимог частини другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (у редакції, яка діяла до 11 березня 2000 року) військовослужбовці одержують за рахунок держави грошове забезпечення, а також речове майно і продовольчі пайки або за бажанням військовослужбовця грошову компенсацію замість них.
Дію частини другої статті 9 вказаного Закону призупинено Законом України “Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів” в частині одержання військовослужбовцями продовольчих пайків або за бажанням військовослужбовців грошової компенсації замість них та замість речового майна. Закон набув чинності з 11 березня 2000 року. Отже, до вказаної дати позивач мав право на отримання грошової компенсації замість речового майна.
В подальшому, Законом України від 03 листопада 2006 року №328-V “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб” статтю 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” викладено в новій редакції, а також доповнено статтею 9-1 (у редакції, чинній до 01 січня 2008 року), якою було передбачено, зокрема, що продовольче та речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, мають право на отримання замість належних їм за нормами забезпечення предметів речового майна грошової компенсації в розмірі вартості зазначених предметів.
При цьому положення частини другої статті 9-1 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” регулюють порядок виплати компенсації замість речового майна військовослужбовцям, які проходять військову службу за контрактом або перебувають на кадровій військовій службі, і не поширюються на військовослужбовців, звільнених з військової служби.
З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що оскільки на момент звернення ОСОБА_1 за стягненням з Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України на його користь заборгованості з виплати грошової компенсації за неотримане речове майно, отримання грошової компенсації замість речового майна Закон України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” не передбачав такого права для військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, то пункт 27 Положення про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та інших військових формувань у мирний час, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 2004 року № 1444, не підлягає застосуванню, оскільки суперечить положенням даного Закону.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2013 року у справі №21-38а13.
Згідно статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій. Не може бути скасовано судове рішення з мотивів порушення норм процесуального права, якщо це не призвело і не могло призвести до неправильного вирішення справи.
Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводами касаційної скарги не спростовуються висновки, викладені в судових рішенннях, підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 220, 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06 червня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Центру забезпечення службової діяльності Міністерства оборони та Генерального штабу Збройних Сил України про стягнення компенсації - без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий О.І. Гаманко
Судді С.В. Білуга
А.Ф.Загородній