03680 м. Київ, вул. Солом'янська, 2-а,
факс 284-15-77 e-mail: inbox@kia.court.gov.ua
Справа № 22-ц/796/10867/2014 Головуючий у 1-й інстанції: Савицький О.А.
Доповідач: Кравець В.А.
20 серпня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :
Головуючої - Кравець В.А.,
Суддів - Семенюк Т.А., Шиманського В.Й.
при секретарі - Круглику В.В.
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: відділ громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України Шевченківського району міста Києва про усунення перешкод у здійсненні права власності на жиле приміщення шляхом виселення та зняття з реєстрації, -
У квітні 2013 рокупозивач звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив виселити відповідачів із кімнат НОМЕР_1 площею 12.4 кв.м. та НОМЕР_2 площею 12.4 кв.м. квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення зі зняттям ОСОБА_3 з реєстрації за вказаною адресою.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідачі без законних підстав займають дві кімнати НОМЕР_1 та НОМЕР_2, що належать йому на праві власності, не є його родичами, крім того належним чином не підтримують порядок в квартирі, за комунальні послуги не сплачують, мали велику заборгованість, яку на його вимогу відмовились сплатити, а тому він звернувся з вказаним позовом до суду.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2014 року - позов задоволено.
Виселено ОСОБА_1 та ОСОБА_4 із квартири АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення, зі зняттям ОСОБА_4 з реєстрації за адресою: АДРЕСА_2.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив його з порушенням норм матеріального та процесуального права, не з'ясувавши дійсні обставини спору.
Вказує на те, що у Шевченківському районному суді м. Києва знаходиться справа № 761/6964/13-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_5 про визнання договору міни недійсним, про що в оскаржуваному рішенні не вказано.
Крім того, з часу від'їзду її сестри, яка була власницею спірного житла, вона доглядає за ним, сплачувала за комунальні послуги.
В судовому засіданні апелянт скаргу підтримала.
Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Задовольняючи позов, суд виходив з того, що відповідачі втратили право користування квартирою і проживають у спірному житловому приміщенні без достатніх на те правових підставах.
Висновок суду відповідає обставинам справи та грунтується на вимогах закону.
Відповідно до п.3 ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений в праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином, вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
Згідно до статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», місце проживання адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік; місце перебування адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; реєстрація - внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси, за якою з особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції.
Статтею 116 ЖК України передбачено, що осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Судом встановлено, що позивачу на праві власності належить 3/5 частини квартири АДРЕСА_2, до яких належать кімнати: №19 площею 11,1 кв.м., №21 площею 16,8 кв.м., №2 площею 12,0 кв.м., №3 площею 12,0 кв.м., ¹4 площею 12,4 кв.м., що підтверджується договором міни від 15 січня 2013 року. (а.с. 6-7).
Відповідно до рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24.09.2012р., залишеним без зміни ухвалою колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва від 12.03.2013 року, ОСОБА_1 було знято з реєстрації у відділі громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУ МВС України Шевченківського району м. Києва з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2, у зв'язку з тим, що остання не має жодних правових підстав для проживання у вказаній квартирі (а.с. 111 112).
Як вбачається з довідки форма №3, строк реєстрації проживання ОСОБА_3 в квартирі АДРЕСА_2 закінчився 05.03.2008 року (a.c. 11).
Таким чином, колегія суддів погоджується з тим, що відповідачі втратили передбачені законом підстави для проживання в квартирі позивача, між сторонами по справі письмовий договір житлового найму відповідно до вимог ст.158 ЖК України не укладався, відповідачі не ведуть спільного господарства з власником спірного житла, а також не є членами його сім'ї відповідно до вимог ст.156 ЖК України.
Крім того, між відповідачами та ОСОБА_2 договір оренди чи інший цивільно-правовий договір на право користування спірним житлом не укладався, а тому ОСОБА_1 на даний час не мають будь-яких правових підстав для проживання в квартирі позивача.
В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції , що відповідачі чинять позивачу перешкоди у користуванні кімнатами в квартирі, яка відповідно до вимог законодавства є власністю позивача.
Отже, суд першої інстанції всебічно і об'єктивно дослідив всі обставини справи, зібраним доказам дав вірну правову оцінку й постановив рішення, що відповідає вимогам закону.
Рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст.ст. 303,304,307,308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - відхилити.
Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 липня 2014 року в справі залишити без зміни.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги до цього суду.
Головуючий Судді